Дари недосконалості.Як полюбити себе таким, як ти є

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Дари недосконалості.Як полюбити себе таким , який ти єкнига, американської письменниці та психолога, професора Г’юстонського університету Брене Браун.Ця книжка — результат приголомшливого дослідження: як люди сприймають свою недосконалість. Аналізуючи тисячі історій чоловіків та жінок у віці від 18 до 87 років, Брене Браун дійшла вражаючого висновку: щасливими людей робить не досягнення власного ідеалу, а визнання своєї недосконалості. Уміння відвертої і дотепної оповідачки та незмінного лідера інтернет-переглядів на конференції TED об’єднати науку з цікавою історією зробило «Дари недосконалості» бестселером № 1 за версією The New York Times. Що заважає людям почуватися щасливими? Ми самі себе змусили повірити, що щастя існує лише для досконалих людей, а ми недостатньо стрункі, розумні, привабливі, успішні або ж заможні, щоб його заслужити. Ми відчуваємо сором і тривожність, коли не можемо довести іншим власну неперевершеність, зрікаємося своїх принципів та нехтуємо талантами, аби відповідати чиїмось очікуванням. Проте стати щасливим легко — треба щиросердно прийняти свої недоліки і вразливість. Сміливість, співчуття та душевна близькість — дари недосконалості, що допоможуть відчути себе самодостатнім та щасливим і скерують на 10 головних дороговказів до щиросердного життя.


  •  

« Осмислення власного досвіду і вміння полюбити себе під час цього процесу – це найхоробріший учинок, який ми колись зробимо.».[1]

  •  

«Люди – це істоти, які у всьому шукають зміст. ».[1]

  •  

«Я не розмірковую над тим, що би цей досвід означав для мене, а думаю тільки про те, що це означало для людини, яка мені про нього розповідала. ».[2]

  •  

«Знати і розуміти себе життєво важливо, але для того, щоб жити щиросердним життям, потрібно дещо важливіше – вміння любити себе ».[2]

  •  

«Життя, сповнене щирості і відданої любові, – це вагомий доказ наших успіхів у вихованні, яких не досягнути методами, вичитаними із порадників для батьків. ».[2]

  •  

«Переломний період – це пора, коли Всесвіт кидає тобі виклик: або продовжувати жити, як від тебе очікують, або прийняти себе таким, який ти є. ».[2]

  •  

«Я навчилася звертати більше уваги на те, що відчуваю я, а не на те, «що подумають інші». ».[3]

  •  

«...Сприйняття свого життя і любов до себе – найсміливіший учинок, на який ми наважуємося. ».[3]

  •  

«Я мусила глибоко зазирнути у себе й усвідомлено обрати віру… Віру в себе і намір жити іншим життям. ».[3]

  •  

« ...Це наче намагання дістати зірку на небі.
Насправді ми ніколи не наблизимося до неї впритул, але знатимемо напевне, що рухаємося у правильному напрямі.».[3]

  •  

«Сміливість, співчуття і гармонійні стосунки з людьми здаються недосяжними ідеалами. Але насправді, якщо практикуватися в них щодня, вони стануть неймовірними дарами у нашому житті. І гарна новина в тому, що саме наші слабкості – це те, що спонукає прагнути цих дивовижних якостей. Саме тому, що ми, люди, такі прекрасні у своїй недосконалості, набуваємо досвіду, щодня практикуючись у самовдосконаленні. Таким чином, сміливість, співчуття і гармонійні стосунки стають дарами – дарами недосконалості. ».[4]

  •  

«Гра – це невід’ємна складова життя у злагоді з собою, і, вивчаючи цю тему, я відкрила для себе дивовижне дослідження... ».[5]

  •  

«Кнопка «активації» – це таємний стимулятор до діяльності, коли ми виснажені і перевантажені, а нам ще стільки треба зробити і в нас надто мало часу, щоб подбати про себе. ».[5]

  •  

«Це не було ані відпочинком, ані продуктивним проведенням часу – це була просто величезна чорна діра, яка засмоктувала мій час та енергію. ».[5]

  •  

«Душевна близькість із людьми – необхідна складова щиросердного життя. Але насамперед ми повинні навчитися прийняти самих себе. ».[6]

  •  

«Хтось перераховує мої досягнення, а я намагаюся приховати нудоту і бажання втекти. ».[7]

  •  

«Ми повинні визнавати свої помилки й ділитися ними з тими, хто заслужив про них чути, з кимось, на кого можна покластися, очікуючи співчутливого відгуку. Нам потрібні сміливість, співчуття і довіра. Що швидше, то краще. ».[7]

  •  

«Найнебезпечніша поведінка після ганебного досвіду – приховати або поховати на дні душі свою історію. ».[7]

  •  

«У мене чимало хороших друзів, але серед них лише кілька, які співчувають, коли мене поглинає морок сорому ».[8]

  •  

« ...Нам потрібні надійні люди – хтось, хто подібний до дерева з міцним корінням».[8]

  •  

«Я також знаходжу сміливість у собі, коли наважуюся ризикнути і розчаруватися. ».[9]

  •  

«...А нашому світові не завадить стати трохи добрішим і хоробрішим. ».[10]

  •  

«Один із найбільших бар’єрів на шляху до співчуття – це страх встановлювати особисті кордони і нагадувати людям про відповідальність за їхнє дотримання. ».[11]

  •  

«Ми живемо в культурі звинувачення – хочемо знати винних і те, як вони відповідатимуть за це. ».[11]

  •  

«Поки ми не навчимося приймати від щирого серця, не зможемо навчитися давати від щирого серця. ».[12]

  •  

«Кохання – це найважливіше почуття у нашому житті, це пристрасть, за яку ми готові битися або загинути, але, попри це, ми не вважаємо за потрібне замислюватися над дефініціями. ».[12]


Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Брене Браун. Дари недосконалості.Як полюбити себе таким , який ти є. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 167 с.


Bookmark-new.svg