Луї́ Гектор Берліо́з (фр. Louis Hector Berlioz; 1803 — 1869) — французький композитор, диригент, музичний письменник
|
Музика — найпоетичніше, наймогутніше, найживіше серед усіх мистецтв. Їй слід було також бути й найвільнішим…[1]
|
|
|
|
|
|
Якщо митець створив твір, здатний у всі часи породжувати високі почуття, то такий митець володіє генієм.[2]
|
|
|
|
|
Про Берліоза[ред.]
|
Об'єм у цілому, розвиток деталей, послідовність, гармонічна тканина, врешті, оркестр, могутній і завше новий, — ось характер музики Берліоза.
|
|
|
|
|
|
|
— Михайло Глинка[3]
|
|
«Липнева симфонія» Берліоза буде жити й надихати людей доти, доки буде жити французька нація.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— Ріхард Ваґнер
|
|
Берліоз заклав ґрандіозний фундамент для національної та народної музики однієї з найбільших демократій Європи.[5]
|
|
|
|
|
|
|
— Ромен Роллан
|
|
«Засудження Фауста» [Берліоз] — найнезвичніший твір всієї французької музики.[6]
|
|
|
|
|
|
|
— Ромен Роллан
|
Примітки[ред.]
- ↑ О музыке и музыкантах, с. 44
- ↑ О музыке и музыкантах, с. 81
- ↑ О музыке и музыкантах, с. 103
- ↑ О музыке и музыкантах, с. 103
- ↑ О музыке и музыкантах, с. 103
- ↑ О музыке и музыкантах, с. 103
Джерела[ред.]
Райзе Е. С. О музыке и музыкантах: афоризмы, мысли, изречения, высказывания. — Ленинград: Музыка, 1969.
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
