Архітектура Вільнюса залишається тріумфом свободи, що ніколи не була анархією, створюючи своєрідний порядок цеглин, пілястрів, аркад, провулків і вулиць, що опадають закосами, навіть там, де, на перший погляд забудова здається розвихренням, твором якогось бунтівного випадку. Так сталося, бо чотири століття місто залишалося в просторі європейського універсалізму.[1]
— Влодзімєж Пазнєвський
Якби світло не запалало у Вільні, воно би згасло у всій Польщі.[2]
