Перейти до вмісту

Вергелес Тетяна Володимирівна

Матеріал з Вікіцитат
Вергелес Тетяна Володимирівна
Стаття у Вікіпедії

Вергелес Тетяна Володимирівна (народилась 18 лютого 1960 року, Львів) — українська журналістка, головний редактор Інформаційної агенції ZIK (з квітня 2015-липень 2019); відповідальний редактор Центру комунікацій Національного університету «Львівська політехніка».

Цитати про призначення на посаду головним редактором Інформаційної агенції ZIK

[ред.]
  •  

Ми з Тарасом (Тарас Смакула, голова департаменту інформації медіахолдингу ZIK) завжди робили ставку на командну роботу, і це залишиться незмінним, бо саме такий підхід дає потрібний результат. Інформагенство - це нові виклики щодня, це постійний рух. Залізобетонним тут є лише ставка на якість інформації, оперативність та збалансованість, що означає повагу до користувачів сайту. Команда здатна з цим впоратися.[1]

Поради колегам

[ред.]
  •  

Зараз би радила телевізійникам (особливо телевізійникам) читати Ганапольського (він вже не одну книгу видав), а ще Михайла Веллера «Все о жизни». Головне - це те, що формує активний спосіб життя, громадянську позицію... Журналістом може бути лише активна людина - якій цікаво жити й пізнавати життя.[2]

Цитати про Львів

[ред.]
  •  

Це звучатиме негостинно і нечемно, але мене менше всього турбує, як почуватимуться туристи під час ремонтних робіт. Серце більше болить за рідних львів’ян! Сьогодні мало хто думає про їхній комфорт. Все спрямовано на піар міста, а про львів’ян вже давно забули![3]

  •  

Але варто пам’ятати, якщо буде комфортно нам, то і гості та туристи залишаться задоволеними. Дорожні ремонтні роботи критикувати не потрібно. Коли ж, як не влітку їх проводити. Адже це період відпусток та відпочинку, та й студенти роз’їжджаються додому. Погода також сприяє…[3]

  •  

Львів’яни можуть стерпіти всі незручності за умови, що ми не будемо мати такого трагікомічного результату як після Євро-2012. Тоді літо було зіпсоване…[3]

  •  

Коли вже мучимось, то хочеться отримати якісний результат. Але в нас відбувається все так: ремонтуємо одні дороги, а руйнуємо інші. Справа в тому, що перекриті головні вулиці, увесь потік транспорту пускають малими вулицями, які не витримують такого навантаження. А черга на ремонт до них не доходить.[3]

  •  

Що означає у Львові, здавалося б, банальне поєднання слів “піти на каву”? Щось значно більше, ніж дружнє запрошення, ділова пропозиція, перепочинок від роботи, прелюдія кохання…[4]

  •  

Щоб зрозуміти всі нюанси оцього “піти на каву”, треба у Львові народитися, відчувати спорідненість із кожним провулком старого міста, дихати повітрям його легенд та живих історій, вловлювати колористику слів "гонорово", "горнятко", "пляцки", "колєжанка", "батяри"… Треба пити каву не з чашки, а з філіжанки або горнятка, щоб сприймати її не як напій, а як явище. І розуміти, чому й львівський росіянин також ходить “на каву”, а не "на кофе". Від кофе чути "общепітом". Від кави… Достатньо вдихнути аромат зерен, змелених на ручному млинку з мініатюрною шухлядкою, аби поліпшився навіть геть зіпсований настрій.[4]

  •  

Ритуал – зібратися утрьох і піти на каву – непорушний за будь-якої погоди і прогнозів на зарплату.[4]

  •  

“Піти на каву” – це побути годину-півтори абсолютно вільним. …Коли, повертаючись додому, кажу домашнім: “Була на каві”, ніхто не дивується – навіщо я там була, якщо цього напою майже не п’ю. Бо хіба у тому річ?.[4]

Цитати про війну

[ред.]
  •  

Так, нас попереджали, що ближче до зими у Європі (яка зі скрипом, поволі, внаслідок пролитої української крові, але таки зрозуміла, що собою являє путінська Росія), з’явиться роздратування Україною, бо війна війною, а "обід за розкладом" – побутовий комфорт громадян країн ЄС понад українські біди, пов’язані з рашистською агресією. Бо коли німцеві (йдеться не лише про німців) треба скрутити газ у квартирі й зменшити споживання електроенергії, а ще ціни, ціни пішли вгору у супермаркетах, то, звісно, у головах заварюється каша, у якій змішуються причинно-наслідкові зв’язки, і тоді виходить, винні не у кремлі, не російські фашисти, а ті, хто боронить і себе, і Європу від них… Таке от з ніг на голову в умовно "у п’ятої частини" європейського виборця. А ще ж російська ядерною дубинкою перед носом.[5]

  •  

Так, нас попереджали. Але ж, мабуть, попередження – це елемент певного програмування, програмування очікування негативного ставлення до себе. Перепрошую, це щось на кшталт психологічних експериментів "не думай про білу мавпу". Травмовані війною українці болісно сприймають кожну нетолерантність до себе.[5]

  •  

У 90-х зналася із журналістом, якого спеціалізація на темах криміналу перетворила на циніка і песиміста. Пам’ятаю розповідь його колеги, з якою вони разом поверталися з роботи. Якось йшли через Стрийський парк. Вона йому: "Подивися, яка краса, які квіти, яка зелень навколо, які небо", а він: "Он мертва ворона під деревом…". Хто що бачить. І хто що видає "в ефір", хто що виплескує у соцмережі, у чати… тим, між іншим, полегшуючи інформаційні атаки ворога.[5]

  •  

Програмування на недоброзичливість зосереджує нашу увагу саме на такому, змушує посилювати негатив, який, звісно, є, він не вигаданий: "п’ята частина виборців Німеччини", російські ухилянти від могилізації, специфічність російської діаспори у країнах ЄС тощо – все це дається взнаки.[5]

  •  

Щоб зберегти ментальне здоров’я, нам потрібні соломинки позитиву. Всі проти нас? Але у нас є ми – наша згуртованість, єдність, усвідомлення, від кого боронимо українську землю, за що боремося. У цьому наша сила, незламність.[5]

  •  

Отож, не поспішаєте виплескувати емоції на ближніх своїх, перепрошую: "не кидаймо лайно на вентилятор".[5]

  •  

Так, аксіоматично: Росія працює на всіх фронтах, і відкрито, і гібридно, і підкупом, і погрозами; вона роками шліфувала засоби і методи інформаційно-психологічної обробки "колективного Заходу". Нам справді важко і полегшення наразі не проглядається. Але попри біль через несправедливість, попри якісь моральні травми, будьмо вдячні. Вдячність скорегує наше сприйняття Європи і європейців. Вдячність стоятиме на заваді кремлівським ІПСО. Вдячність – це також зброя.[5]

  •  

Слухаю зранку про катування, до яких вдавалися російські нацисти на Харківщині - в Ізюмі, Куп'янську, про справжні звірства щодо українців... слухаю, а в голові мені Орбан, бо оприлюднено його прокремлівський виступ на закритому засіданні його ж партії: війна йтиме до 2035 року, Україна програє, Європейський Союз розвалиться, настане час, що треба буде платити внески на участь в ЄС, аби підтримувати інших, а нафіга, якщо можна вийти з ЄС. Зараз виходити не час, бо ще можна доїти ЄС. А потім "мамулічка, пора свалівать.[6]

  •  

Орбан і європейські цінності: Орбан і людяність, Орбан і справедливість. Покидьок він, ось хто. Саме присутність в ЄС такого кінченого, путінського циніка й підриває Унію зсередини і не лише зсередини.[6]

Цитати про Тетяну Вергелес

[ред.]
  •  

Ми разом, практично з нуля, призвичаювалися працювати в нових для себе умовах електронного медіа, на власному досвіді і помилках вчилися подавати інформацію так, як цього потребує сайт, а не газета. Тому мені дуже приємно, що зараз саме Тетяну Вергелес призначили головним редактором ІА ZIK. Бажаю їй на цій посаді успіху, втілення творчих задумів. (Тарас Смакула, голова департаменту інформації медіахолдингу ZIK) [1]

Джерела

[ред.]

Примітки

[ред.]