Білоцерківець Наталка Геннадіївна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наталка Білоцерківець
Natalka Bilocerkivec.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Ната́лка Генна́діївна Білоцеркі́вець (*8 листопада 1954, Куянівка) — українська поетеса і перекладачка.

Цитати[ред.]

  •  

Плоде дівочих ночей, голуб'ятко, пташатко, надіє,
квітко, стеблинко, росо усесвітніх пелюшок-лахміть —
Пасторе вічних долин, Ти ж усміхнений хлопчик Марії!
Не забувай, хто Ти є, озираючи зганьблений світ[1]... —
«Ніжки — пелюстки рожеві»

  •  

Постави цілість, виразу виразність,
одвага жесту —
оце твої можливість і дочасність,
твій шлях протесту[2]. —
«Чин»

  •  

Це вже не просто слова —
це та поезія
без
слів,
де трава омива
лезо небес[3]. —
«Ніж»

  •  

Це хлопчики, що приручають змій.
Вони безстрашні, і вони співають,
їх білі сорочки, неначе сніг
над свіжою могилою, літають.

Під чорним оксамитом їх штанців
горять коліна, зідрані в походах
на мармурових скелях. Голоси
тонкі, але ще тонший чистий подих[4]. —
«Хор хлопчиків»

  •  

Цю схему, що нав'язують мені,
я не люблю. За що її любити?
За чорне листя і червоні квіти?
За марну кров, пролиту, мов у сні[5]? —
«Вишивка»

  •  

Я також маю дві руки свої
і зір, що гасне, дивлячись на Схід,
і слух, що чує лиш слова Твої,
як мушля чує корабельний слід[6]. —
«Де мушля, ніби вухо, на піску...»

Джерела[ред.]

  • Костянтин Москалець. Стежачи за текстом. Вибрана критика та есеїстика. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 400 с. — ISBN 978-617-679-678-7

Примітки[ред.]