Бременські музиканти

Брати Грімм, ілюстрація до казки "Бременські музиканти".

Бре́менські музиканти — казка, яка увійшла у І том збірки, створеної братами Грімм у 1819 році під назвою Der Tod und der Gänshirt.

Осел

Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена.

– Агов, Хапку, чого ти так важко сопеш? – запитав осел (звертання до собаки).

– Ось і кіт–воркіт! – гукнув осел. – Гей, старий воркоте, чого скривився, наче середа на п'ятницю?

– Слухай, гребенястий, – мовив осел, – ходімо з нами в Бремен. Все–таки краще, ніж отут прийняти смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

Собака

– Ох, – відповів пес, – старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн і надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

"Як не стало сил на полювання ходити, вирішив господар мене вбити. От і втік я від нього, та тільки не знаю, як собі раду дати".

Кіт

– А чого ж мені веселому бути? – відповів кіт. – Постарів я, зуби затупились, уже радніший би на лежанці погрітися, ніж ганятися за мишами, – от хазяйка, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.

Потім пристав до них старий кіт із тим же лихом: доки вправно полював на мишей та пацюків, то був бажаним для господарів, а відтак мав тепло і їжу. Коли ж став недобачати й зуби повипадали, надумала хазяйка причепити йому каменя на шию і в річці утопити. Узяли кота до гурту як вправного в улаштуванні нічних концертів.

Півник

– Та це я кукурікаю на гарну годину, – відказав півень, – бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки ще можу.

Розбійник

Розбійник страшенно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник – надвір, а тут осел як хвицне його.

– Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилась довгими пазурами – всю пику подряпала, а в дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: "Розбишаку сюди!" То я ледве вирвався.

Бременські музиканти

І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт – на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

Отак наші мандрівники і втікали від лиха, міркуючи дорогою про те, як вони зароблятимуть собі на хліб та дах над головою.

За столом смачно вечеряли розбійники і ділилися спогадами про те, якої шкоди заподіяли вони людям. І так закортіло нашим музикам їсти, та й хатинка здалася їм такою затишною... Почали вони думати й гадати: як би їм лиходіїв вигнати, а самим у домі оселитися? Та й надумали зрештою.

Стали вони біля віконця: першим - віслюк, на нього заліз собака, на собаку - кіт, а згори - півень. А тоді зчинили такий галас - не те що розбійники, чорти злякалися б.

Коли ті четверо музикантів наїлись, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес – за дверима, кіт – на припічку біля теплого попелу, а півень – на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

Отак наші мандрівники надбали собі дах над головою та господарство, ще не діставшись Бремена. А щодо музики, то на свята вони влаштовують концерти для самих себе...

Джерела

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=640