Бочарова Ніна Антонівна

Бочарова Ніна Антонівна (24 вересня 1924, Супрунівка, Полтавська область, Українська РСР, СРСР — 31 серпня 2020, Рим, Італія[2]) — українська гімнастка (спортивна гімнастика), дворазова олімпійська чемпіонка на змаганнях 1952 року в Гельсінкі

Цитати

Мій перший тренер Михайло Антонович Новінський завжди уважно стежив за кожним кроком своїх вихованок. Він взагалі мав хорошу звичку — новеньким, недосвідченим гімнастам приділяти більше уваги, ніж досвідченим. Під час навчання у Київському інституті фізичної культури мені пощастило займатися під керівництвом Олександра Семеновича Мишакова. Дбайливий, надзвичайно уважний, він стежив за своїми вихованками не тільки у спортивному залі і на лекціях в інституті. Як спала, що їла, де відпочивала, що читала, чи давно була у театрі — все його цікавило, у всьому він був однаково вимогливий. А щодо дисципліни, то був невблаганний. Наказав — як відрізав, виконуй і ніяких розмов.

У товаристві «Будівельник» я тренувалася під наглядом заслуженого майстра спорту Михайла Дмитровича Дмитрієва. Досвідчений тренер, відданий улюбленому виду спорту, вихователь багатьох відомих гімнастів, Михайло Дмитрович твердо дотримувався правил індивідуального підходу до кожного зі своїх вихованців. А в тренуванні це найважливіше, бо для кожного спортсмена треба підшукати саме такі вправи, які б дали йому можливість найкраще розкрити свої фізичні якості. Михайло Дмитрович прагнув виховати сильного, вольового спортсмена, який не заспокоюється на досягнутому, досягає нових перемог.

У Фінляндії ми розташувалися у мальовничому передмісті Гельсінкі - селищі Отаніємі. На щоглі поруч з олімпійськими прапорами майоріли державні прапори різних країн. Дружно жили там спортсмени. Разом тренувались, допомагали один одному товариською порадою, разом відпочивали. Весело в Отаніємі. Весь час хтось у когось у гостях - поляки у румунів, чехи у росіян, угорці у болгар. Приходили і французи, американці, англійці, бразильці. Кожного, хто завітав у цей табір дружби, зустрічали щиро, люб'язно. А коли надходив вечір, над Отаніємі лунала весела пісня. Дружно, злагоджено звучали бадьорі мелодії, а слова пісні важко розібрати: кожний співав своєю мовою. Перепліталися різні мови в одній пісні, знаменуючи собою міцну дружбу народів-борців за щасливе мирне життя.