Перейти до вмісту

Богомазов Дмитро Михайлович

Матеріал з Вікіцитат
Богомазов Дмитро Михайлович
Стаття у Вікіпедії

Дмитро Михайлович Богомазов (справжнє прізвище Чекулаєв; 14 лютого 1964, Свердловськ, РФ, СРСР) — український театральний режисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народний артист України (2019).

Цитати

[ред.]
  •  

«Театр — один із символів того, що держава в усіх своїх функціях залишається повноцінною; це важлива частина суспільного життя під час війни. Людям важливо відчувати, що є місце, де вони можуть поспілкуватися з іншими — місце відради, місце емоційного єднання. Подивіться: у нас кожного вечора повний зал, квитки розкуповуються на кілька місяців вперед». — про те, навіщо під час війни театр у інтерв'ю Софії Коваленко для «Суспільне Культура» Тартюф, Мольєр і війна: Дмитро Богомазов про маніпуляції та сучасних лицемірів у прем'єрній виставі театру Франка (1 лютого 2024 року)

  •  

«У давньогрецьких містеріях, з яких театр і почався, завжди наприкінці з'являвся бог — deus ex machina (бог з машини). Появи богів мали бути ефектними. Вистави грали, щоб це чудо відбулося. Богоявлення наприкінці було ціллю вистави. Люди повністю заплутувалися, приходив бог і розплутував. Так підкреслювали необхідність божественного. Отже, структура "Тартюфа" повністю нагадує структуру містерії. Коли хтось видає себе за намісника бога, то має прийти справжній бог і встановити справедливість.

Те, що Мольєр обрав короля, як на мене, досить комічно. Ми не бачимо монарха, є тільки посланець. Відчуваємо сяйво верховної влади. Мені здається, це не тільки іронія стосовно давньогрецьких містерій, а ще й про сильну потребу людей в тому, хто розкаже, як їм бути». — про роль сучасного театру в інтерв'ю Софії Коваленко для «Суспільне Культура» Тартюф, Мольєр і війна: Дмитро Богомазов про маніпуляції та сучасних лицемірів у прем'єрній виставі театру Франка (1 лютого 2024 року)

  •  

«Першооснова — це творчість, а бюрократія — то похідне. Але й без неї не вийде. З одного боку, над створенням вистави працює велика кількість людей і їхня робота має буде злагодженою. А з іншого, ми ж отримуємо державні субсидії, тобто існуємо у системі всіляких законів, регламентів, процедур… І це ті правила гри, які театр приймає, а далі з ними має справу. Хоча насправді це дуже незручно і створює багато труднощів.

Театр же реагує на те, що діється навколо. А оскільки все швидко змінюється, то інколи тендери за цим не дуже встигають. Хотілось би, щоб вистава більше відображала те, що відбувається.

Але, знову ж таки, театр — не журналістика, тут не потрібна така реакція. Навіть поет сьогодні під враженням якоїсь події може написати вірша й він відразу опиняється у інформаційному просторі.

Театр так не вміє. Але коли я приходжу на репетицію, то ніякої бюрократії нема. Творчий процес не може відбуватися без свободи, це його сутність. Адже пошук стилю, атмосфери вистави має відбуватися на вільній від упереджень або обмежень території, бо це творення чогось незапланованого — нового, невідомого». — про сучасний державний театр та творчість в інтерв'ю The ukrainians Дмитро Богомазов: «Режисер — очі чотирьохсот людей» (4 квітня 2023 року)

  •  

«Після школи я навчався в Політехнічному інституті й тоді ж займався у театральній студії. То були ще радянські часи, люди свідомі шукали притулку для спілкування за інтересами. У студію приходили студенти і дорослі люди, технарі та гуманітарії. Там у нас була неймовірна атмосфера свободи і своєрідне відчуття дисидентства.

Коли я робив етюди, мій перший викладач Йосиф Сац казав, що в мене є режисерські дані. Що воно таке, я тоді не усвідомлював, бо мріяв бути актором. Я й досі інколи сумую, що не став актором. Це дуже цікава професія: професія пригод, які з тобою стаються на сцені. Я навіть пішов із третього курсу КПІ, бо хотів учитися на актора, але замість того відразу опинився в армії. А вже коли повернувся, спробував сам зробити виставу. Я взяв «Ескоріал» Мішеля де Гельдерода. Це історія про короля і блазня, дуже театральна — вона приваблює багатьох початківців. Тоді мій товариш працював кочегаром у божевільні, знайшов там зварювальний апарат і ми зробили реквізит із металобрухту. Але оскільки грати самому і ставити одночасно я не міг, то сів у зал і назвав себе режисером.

Я зараз із жахом згадую цю постановку і думаю: якого чорта взагалі почав її робити? Навіть пам’ятаю першу в моєму житті прем’єру й той жах, коли побачив, що те, що було «моїм», актори зробили геть по-іншому. Я тоді зупинив виставу, сказав, що я це не ставив, і пішов із зали. Але згодом зрозумів, що це нормально: актори — теж творчі люди й завжди вкладають у виставу щось своє. І вистави не схожі одна на одну.

Треба так робити структуру вистави, щоб утворювався певний «коридор можливостей», який вів би актора у потрібному напрямку, але не блокував у ньому творчих імпульсів і в загальному задумі дозволяв мати власну «пригоду». — про те, як став режисером в інтерв'ю The ukrainians Дмитро Богомазов: «Режисер — очі чотирьохсот людей» (4 квітня 2023 року)

  •  

«Петро закінчив художню академію як книжковий графік. Для однієї зі своїх курсових робіт він узяв оформлення книжки — п’єсу «Войцек» Георга Бюхнера. І коли у 2014 році я почав робити «Войцека» в Театрі на Лівому березі, то спитав: «Петре, якщо ти вже поринув у цю книжку, її структуру, вивчив її емоційний і образний світ, чи не хочеш спробувати попрацювати з цим у просторі вистави?» Йому було цікаво: коли робиш, усе виходить, бачиш результат, розумієш можливості сцени (а вони не такі, як можливості графіки чи ліногравюри).

Людина може бути непробудженою до цього моменту контакту, а потім світ театру відкривається. Петро ж зростав у театрі, ми з дружиною змалечку брали його з собою, для нього це рідний дім. Проте він вчився на художника. Але стався цей збіг: мені подобається, йому подобається, у цьому немає мук. Мені з ним просто дуже приємно працювати, бо в нас багато спільних естетичних поглядів, ми легко розуміємо один одного. Зараз він, наприклад, працює з Іваном Уривським і між ними також прекрасний контакт. Я дуже радий, що Петро знайшов цей шлях. Бо як ти можеш знати у школі, чим хочеш займатися? Хоча художники, як і, приміром, музиканти мають учитися багато років, із самого дитинства. Але треба пробувати багато різного, щоби зрозуміти, де знайти цю спорідненість. І це кльово, коли людина довго шукає себе. ». — про свого сина Петра Богомазова в інтерв'ю The ukrainians Дмитро Богомазов: «Режисер — очі чотирьохсот людей» (4 квітня 2023 року)

Примітки

[ред.]