Перейти до вмісту

Бачення метелика

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

«Бачення метелика» (англ. Butterfly Vision) — український ігровий фільм 2022 року[1][2] у жанрі військової драми[3]. Вперше представлений на Каннському кінофестивалі у 2022-му році[4]. Повнометражний дебют українського режисера Максима Наконечного.

Цитати про фільм

[ред.]

З інтерв'ю режисера Максима Наконечного

[ред.]
  •  

Знімаючи цей фільм, я плекав надію, що він буде про минуле і про наслідки війни. Але це виявився фільм про теперішнє й майбутнє[5][6].

  •  

Ідея фільму прийшла після того, як я монтував документальну стрічку «Невидимий батальйон» про жінок-військових. Я дивився сцени з їхнього життя, слухав досвіди, дізнався про їхні позиції. Після того почав задумуватись про положення і про оптику військової.
Ну і про морально-етичні виклики, з якими військові, полонені, ветеранки стикаються вже після бою. Так прийшла першопочаткова зав'язка фільму, а далі вже розвинулась в сюжет[6].

  •  

«Метелик» — це позивний головної героїні, яка є аеророзвідницею. У самому позивному є теж певна символіка. Окрім того, що назва виражає, що це історія героїні, розказана саме з її перспективи — про те, що вона бореться саме за своє бачення та бачення свого життя.
Воно також символізує те, що Ліля — головна героїня — та люди, як вона, всупереч або внаслідок непростого досвіду мають більше, ширше, глибше бачення себе і реальності[6]. — Про назву стрічки

  •  

Ми концентрувалися максимально в цій історії на головній героїні. Щоб коректно передати, ми, в першу чергу, багато спілкувалися з військовими, колишніми полоненими, людьми, які мають досвід.
Я врахував, що не зможу передавати, бо не є носієм певних досвідів, тому розумів, що треба створити таке середовище, в якому зможуть розкритися жінки, які також створюють цей фільм та допомагають нам, ділячись своїм досвідом. Намагався зробити цей процес колективним[6].

  •  

Ми робили цю історію про конкретний відрізок часу, але всі теми, наслідки війни будуть актуальні ще довгий період. Тому фільм потрібен саме через це, і нам треба говорити на ці теми, часом незручні, які ця історія піднімає[6].

  •  

Один з висновків, які роблять міжнародні глядачі, — впевнюються, що війна для українців почалася не в 2022 році, а тривала з 2014. Вони отримують ширше і глибше розуміння, як українське суспільство жило в умовах цієї війни, отримують додатковий контекст, починають цікавитися нюансами і деталями[6].

  •  

Після повномасштабного вторгнення актуальність фільму лише зросла. Деякі речі реактуалізувалися. Сумнівів того, що щось неактуальне в мене не було. Якщо якісь речі, теми, моменти, з якими стикається фільм, здаються зараз менш важливими, то це означає лише те, що зіткнення з ними у більшому масштабі лише чекає. Я думаю, глядачі, переглянувши фільм, зможуть відчути, що якісь речі були зроблені до повномасштабного вторгнення. Деякі моменти фільм навіть передчував[6].

  •  

Так, щоб не сильно розкривати сюжет: стрічка про військову жінку доброволицю, яка повертається з полону. Але її непростий досвід не закінчується вдома — продовжує стикатися з моральними дилемами і викликами в мирному житті. Попри це вона бореться за бачення свого життя, за власну гідність і самостійність[6].

  •  

У першу чергу, ми його знімали для українців. Для тих, хто готовий аналізувати сьогодення та рефлексувати його, думати про нього і будувати конструктивне майбутнє. Будувати для людей, які не бояться дивитися на реальність і зазирати у майбутнє; готові брати на себе відповідальність за своє і за життя суспільства, в якому живуть[6].

  •  

Фільм, сюжет і тема торкається больових і некомфортних точок в нашому суспільстві та колективному досвіді. Можливо, важко побачити в тому, що фільм зображує якусь надію. Проте в кінці ми намагалися зобразити Лілю, як людину, яка попри весь свій непростий досвід зберігає здатність відстоювати бачення свого життя. Вона зберігає здатність приймати власні рішення, не завжди зрозумілі оточенню. Вона лишається самостійною, повноцінною, гідною особистістю.
Це має вселяти надію, тому що зараз треба сподіватися на самих себе. У цих безнадійних умовах надія живе в нас самих[6].

З інтерв'ю головної героїні «Бачення метелика» Рити Бурковської

[ред.]
  •  

Для нас була важлива українська прем'єра, тому що це ті люди, для яких ми робили це кіно. Це ті люди, які близькі до цього досвіду. Коли ви не знаєте мови, вам легко повірити, як грають актори. Коли ти знаєш мову, ти вслухаєшся в інтонацію, ти розумієш, де правдиво, а де ні. Ти більше розумієш контекст, нюанси.
Вважаю, що фільм важливий, і багато підлітків зараз цікавляться історією і переосмислюють її. Починають звертати увагу на закони, на громадянське суспільство, і це стає їхніми цінностями. Мені подобається, що ми схопили цей фрагмент будування громадянського суспільства[6].

  •  

Максим запропонував писати щоденник полону, детально прописувати кожен день. Я стикнулася з проблемою кліше: як має виглядати жінка, яка служить, яка має певний досвід. Це кліше спирається на Другу світову війну і візуальні матеріали, які ми бачили.
Для сцен згвалтування спілкувалися з психологами. Я читала багато психіатричної, психічної, психологічної літератури, бо вони всі різні[6].

  •  

Мені подобається лінія фільму в тому, що навіть в дуже важких ситуаціях ти можеш брати на себе відповідальність та робити свою роботу. Ти не є жертвою. Якщо відчуваєш, що це правильно, ти це робиш і виграєш[6].

  •  

Ще ми поїхали з командою в Мар'янку, Піски та інші населені пункти. Приїжджали на позиції і спілкувалися з людьми. До прикладу, бачили одного молодого командира, в нього була певна манера спілкування та поведінки — і актор може це відтворити. Для чого? Ти отримуєш досвід, щоб він тебе заглибив[6].

  •  

Щоб працювати над сценарієм, ми зустрічалися з Ігорем Козловським[7], Богданом Пантюшенко[8]. Нам було важливо не просто прочитати десь їхні інтерв'ю, а мати реальний контакт.
Потім режисер запропонував пройти курс у Госпітальєрів — військовий вишкіл першої домедичної допомоги. Це дало розуміння, що таке наказ та і з чим стикається людина, яка служить. Серед людей, які в цьому розбираються, ти швидко засвоїш все і починаєш розуміти речі, які цивільній людині недоступні[6].

З інтерв'ю головного героя «Бачення метелика» Любомира Валівоця, що виконує роль Тохи, чоловіка головної героїні

[ред.]
  •  

Комусь може подобатись, що він одружився на війні та був там зі своєю дружиною. Думаю, кожен зрозуміє своє в цьому герої. Хтось може взагалі подумати, що це негативний персонаж[6]. — Про свого песонажа

  •  

Найважче було спілкуватися з хлопцями, які були на війні, оскільки ми мали багато запитань. Це було інколи незручно, бо треба було витягнути з людей інформацію, відчуття і переживання[6].

  •  

Підготовка була серйозна. Ми багато спілкувалися з військовими, з ветеранами, проходили вишкіл та тактичну медицину. Я так не працював над жодним фільмом та персонажем[6].

  •  

Це не щось нафантазоване, придумане, а те, в чому ми живемо. Таких людей, які повертаються, яким треба продовжувати жити в мирному житті, буде багато. Маємо розуміти хоча б приблизно, з чим вони стикаються[6].

Примітки

[ред.]
  1. «Десь щодня гинуть люди, а зовсім поруч — ресторан, сукні та квіти». Знімальна група фільму «Бачення метелика» про російсько-українську війну (2022-05-25). Процитовано 2022-05-29.
  2. Бачення метелика (uk). Процитовано 2022-05-29.
  3. Vogue.ua. Український фільм «Бачення метелика» покажуть на Каннському кінофестивалі. Процитовано 2022-05-29.
  4. На прем'єрі фільму "Бачення метелика" у Каннах команда влаштувала акцію протесту (26 травня 2022). Архів оригіналу за 2022-05-29. Процитовано 27 січня 2023.
  5. Творці знімали і завершили виробництво цього фільму до повномасштабного вторгнення Росії в Україну
  6. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х «Усе, чого торкається фільм, буде актуальне ще довгий період»: розмова з режисером та актор(к)ами «Бачення метелика»
  7. релігієзнавця затримали росіяни біля його будинку в Донецьку, після чого майже два роки тримали в полоні
  8. військовослужбовець Збройних Сил, який провів майже пʼять років у полоні