Басараб Ольга Михайлівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Басараб
Basarab Olga.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ольга Михайлівна Басараб (Левицька) (1 вересня 1889 — 13 лютого 1924) — громадська діячка Галичини початку XX століття, організаторка благодійної діяльності, учасниця Українського жіночого союзу (Відень), Союзу Українок (Львів), Комітету допомоги пораненим і полоненим (Відень), Комітету допомоги цивільному населенню (Відень), дипломат УНР і ЗУНР.

Цитати[ред.]

  •  

Вмираю, замучена, помстіть! О. Басараб... За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну! — Передсмертний напис на стіні камери; останнє речення - цитата Богдана Лепкого.

Про Ольгу Басараб[ред.]

  •  

Вона ніколи не плакала, навіть у хвилинах суворої кари батька, чи в пізніших важких ударах життя. Не любила жалітися, але здавалося б, що й других не жаліла. Проте серце мала дуже добре.[1]

  — Северин Левицький, брат Ольги.
  •  

Оля зразу була на роздоріжжі, чи йти в УСС, чи заміж. Зразу була рішилася на перше. Та коли стало ясно, що українським дівчатам вступ до УСС заборонений через обмеження українського леґіону до незначної горстки мужчин, Оля пішла за голосом серця й почала ділити з Дмитром долю й недолю.

  — Савина Левицька, подруга сім'ї.
  •  

Помилявся б той, хто вважав би Ольгу за тип одчайдушної революціонерки, яку приманювала романтика підпілля. Була це людина дуже розважна й зрівноважена, з серйозним підходом до життя, з великою внутрішньою дисципліною.

  Рудницька Мілена
  •  

34-річна Ольга Басараб, тендітна на вигляд і маленька на зріст – усього 152 сантиметри, уперта за характером і не з лякливих, здавалося, не становитиме особливих труднощів для досвідчених фахівців вибивати показання із заарештованих. Та поліцейські глибоко помилялися. Ольга, можливо, упродовж усього свого життя готувалася саме до цього випробування. Та сподівання легко одержати від заарештованої відомості про членів підпільної організації, її структуру і наміри були марними. Ольга трималася мужньо і нікого не виказала. За свідченнями українських патріотів, які були на той час з-поміж в’язничної обслуги, від неї чули такі слова: «Сама попавши в біду, інших не видам…»[2]

  — Олександр Скрипник, дослідник історії спецслужб.
  •  

Таємницю своєї смерти Ольга Басараб взяла з собою до могили. В українському громадянстві панувало загальне переконання, що її замучили на смерть і опісля мертве тіло повісили в її камері, щоб викликати фікцію самогубства. А може, повісили її ще живою? Чи, може, скатована, споневірена жінка, коли її вранці після “допиту” затягли до камери, у приступі крайнього розпачу відібрала собі життя? Може, боялася, що при чергових тортурах уже не матиме сили мовчати?

  Рудницька Мілена
  •  

Ми повинні передати її (Ольгу Басараб) нащадкам як історичну постать нашого визвольного змагу.

  Леся Храплива-Щур

Примітки[ред.]