Ата

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

А́та, Ате (дав.-гр. ἄτη — зніяковілість, замішання, плутанина, нещастя, нестяма, безрозсудна пристрасть) — у давньогрецькому епосі — дочка Зевса; втілення раптового безумства, що находить на людей і богів.

Цитати про Ату[ред.]

  •  

Доньки-бо є у Зевса великого — Літи-Благання, —
В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,
Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.
Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато
Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,
Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі[1]. — Гомер. Іліада IX 502-512

  •  

Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум
Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
Ними вона по землі, по головах людських прямує
Й розум затемнює в них[1]. — Гомер. Іліада XIX 91

  •  

Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба
Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи[1]. — Гомер. Іліада XIX 91

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg