Алі та Ніно (книга)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алі та Ніно (книга)
Ali nino german 1937.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

«Алі та Ніно» — роман, під авторством «Курбана Саїда», що розповідає про кохання азербайджанця-мусульманина Алі хана Ширваншира та грузинки-християнки Ніно Кіпіані. Дія в романі розгортається на Кавказі та в Ірані на тлі подій Першої світової війни. Вперше був виданий німецькою мовою у 1937 році у Відні (Австрія) та став класикою літератури Азербайджану.

Цитати[ред.]

  • Людська душа змінюється упродовж ночі.
  • - Ніно, значить, ти хочеш залишитися тут зі мною? У цьому гірському аулі, у цій хатинці і без слуг?
- Так, - відповіла вона. – Я хочу залишитися тут, тому що тобі не можна нікуди звідси йти і їхати. Буду прибирати в домі та пекти хліб, як зразкова дружина.
- І тобі це не надокучить?
- Ні, - відповіла вона, - ми ж будемо спати в одному ліжку.
  • Вона не озиралася, та і я старався дивитися мимо. Такий був міцно засвоєний закон горців: ніколи, ні за яких обставин не виставляти при сторонніх своє кохання.
  • Тут же вона ніяк не могла змиритися з іранським етикетом, бажаючи прогулюватися зі мною під руку по вулицях, незважаючи на сувору заборону поліції. чоловік із жінкою просто не могли показуватися разом і приймати гостей. Вона просила мене показати їй місто і дуже засмучувалася, коли я намагався відрадити її від цієї затії.
  • - Я б із задоволенням показав тобі місто, Ніно. Але я не можу показати місту тебе.
  • Я купив їй найдорожчу чадру.
- Дивись, яка гарна, Ніно. А як вона захищає обличчя від сонячних променів і пилюки! Чесно кажучи, я і сам би вдягнув її.
Вона журливо усміхалася і прибирала чадру.
- Ховати обличчя під чадрою – принизливо для жінки, Алі Хане. Я б почала ставитися з презирством сама до себе, якби покрилася чадрою.
  • Жінці присвячується лише певний час, решта часу належить чоловікові. Та для Ніно я був усім: газетами, театром, кав’ярнею, друзями і чоловіком. Тому я не міг залишити її одну вдома, тому я скуповував увесь базар.
  • У Ірані життя починає вирувати вночі. Удень воно нестерпне через спеку, бруд і пилюку. Але з настанням сутінків люди пожвавлюються, думки стають вільними та легкими, слова набирають особливої плавності.
  • І культура, і нафта – світочі світу й тому потребують захисту.
  • Звільнення євнуха від обов’язків ні до чого не призвело б. Його замінив би інший, бо дім без євнуха немислимий.
  • - Може все-таки запросити цю стару жінку з мечеті Абдул-Асіма? – запитв євнух, відкашлявшись.
- Навіщо, Ях’я Гулу?
- Щоб прогнати злих духів з тіла Ніно Ханум.
Я зітхнув, знаючи, що мудрій жінці з мечеті Абдул-Асіма не під силу буде впоратися з європейськими духами.
- Гадаю, у цьому немає особливої потреби, Ях’я Гулу. Я сам знаю, як їх виганяти, і займуся цим за першої ж нагоди[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg