Алессандро Барікко
| Алессандро Барікко | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Алесса́ндро Барі́кко (іт. Alessandro Baricco, нар. 1958) — відомий італійський письменник, драматург, журналіст, есеїст, літературний і музичний критик.
Цитати
[ред.]Це — фізична насолода. Відчуваю себе живим і на своєму місці, що народився, щоб бути тут. Інколи потрапляєш у важкі чорні смуги, робиш помилки, буває, інші нічого не розуміють. Ти завжди під прицілом. Але мені подобається боротися щодня і займати це небезпечне місце. Для мене це — життя, і ще й розвага. Я вже з цього місця не зійду. — Як можна описати той стан, коли ви пишете? [2] |
Письменницьке ремесло досить крихке, тому варто було б ховатися від мас-медіа. Та треба знайти рівновагу. Час минає, і виробляється певна теорія виживання. Це — теж частина моєї роботи: вирішувати, чи хочеш бачити своє обличчя у пресі, чи хочеш брати участь у змаганні за якусь премію. Стосунки з критиками теж досить непрості. Єдиний вихід — мати великий успіх. — Які ваші стосунки з мас-медіа?[2] |
Навіть читаючи одну книгу, можна мати враження, що її писали різні люди. Моя історія складається з книг, які відрізняються одна від одної. Мені подобається писати саме так. Іноді пишу якусь книгу і одразу думаю над іншою, яка виникне потім. А те, що буде потім, — це, певною мірою, повстання або опір проти того, що пишу зараз. Можливо, це — по-дитячому інфантильно: хочеш погратися у це і у те. Але є й інші причини такої різниці між моїми книгами. Для мене кожна історія має свою музику. Історія “Шовку” потребувала одної музики. Зовсім інша музика звучала в мені під час роздумів над романом “Море-Океан”. Коли мені спадає на думку якась історія, має минути багато часу, перш ніж збагну, яка тут повинна бути музика. Не віднайду музики — не напишу так, як потрібно. Книгу “Еммаус” “носив” у голові років з 20. — Ваші книги надзвичайно відрізняються одна від одної. Інколи навіть складається враження, що це — тексти різних письменників. Чому?[2] |
Примітки
[ред.]
