Іван (Снігурський)

єпископ Іван Снігурський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Снігу́рський (також Снігурович; 18 травня 1784, Берестяни — 24 серпня 1847, Перемишль) — український церковний діяч, з 1818 року перемиський греко-католицький єпископ. Філантроп і меценат. Прихильник освіти селянських мас. Родич, опікун автора музики національного славню «Ще не вмерла Україна» греко-католицького священника Михайла Вербицького.

Про Снігурського

	Вже та обставина, що ще в той час, коли між руською (тобто, українською) інтелігенцією руська мова не була ще взагалі вживана, то в його палаті мова руська була домашньою, а з кліром офіціяльною, свідчить беззастережно о його щиро руській душі і о руськім серці. Хто тільки з світської інтелігенції руської признавався до свого обряду, був йому милим другом… Всякий прояв руського духа… наповняв єпископа Іоанна сердечною радістю
	— о. Юстин Желехівський

	Преосвященніший владика Снігурський підтримував будь-який навчальний заклад, що надавав освіту народові своєму і бажав також і цю ділянку освіти [багатоголосий спів] підняти і популяризувати
	Стаття "О пінію музикальнім". "Галичанин". Літературний зборник, іздаваємий Я.Т. Головацким і Б.А. Дідицким. Львів, 1863. Книга І. Випуск ІІ. С. 136-141.
	— о. Михайло Вербицький

	Єпископ Снігурський прийняв мене з такою благодушністю, що прямо очарував мене... На прощання я показав збірник пісень... Опісля він вийняв зі столика 50 гульденів і сказав: «Це вам на видатки у підготовленій до друку рукопису». Це був мій перший гонорар за літературні праці.
	— о. Яків Головацький, один із членів "Руської трійці"

	Постать єпископа Івана Снігурського як пробудителя галицького українства у першій половині 19-го століття можна оцінювати як предтечу великого чину остаточного відродження українців Галичини довершеного митрополитом Андреєм Шептицьким у 20-му столітті.
	— Зенон Боровець

	Єпископ Іван Снігурський - один із найвизначніших діячів на ниві української культури передшашкевичівської доби.
	— Іван Гречко, клюб ГКІ "Однова", Львів

	Трудно сказати, чому саме так широкоформатна особа церковного, громадського й просвітницького діяча, яким був єп. Іван Снігурський, нині призабута й мало спопуляризована. Тимчасом, це був чоловік, діяння і заслуги якого йдуть в порівнянні хіба що з митрополитом Андреєм (враховуючи, звичайно, часові та й ін. обставини). Беручи до уваги ті великі заслуги перед нашою Церквою і нашою культурою, оцінивши належно його великі християнські чесноти, переконуємося, що був це муж «велій і правий» наділений Провидінням великою харизмою. Такі харизматики ще за життя стають добрим прикладом до наслідування, а по смерті — блаженними.
	— Іван Гречко, клюб ГКІ "Однова", Львів

	Ach Boże wielki! święte zamiary Wskazałeś światu w JEGO osobie, ON zawsze pierwszym obrońcą wiary, ON wzorem cnoty na naszym globie! Któż ciebie Boże lepiej miłował? Któż czulej nędznych cisnął do łona? Któż bożą służbę świetniej sprawował, Gdy Go Chrystusa zdobiła korona? Ruska matrono! poszczyć się śmiało, Żeś twemi piersi karmiła JANA, Co cnotą serca zdobi Ruś całą, Dostąpił tronu świętego kapłana. Komuż nieznana ta dobroć złota? Te wiekopomne święte zakłady? Gdzie mnogo dozna ulgi sierota, A nędzarz wsparcia – i błogiej rady.
	Łza poświęcona zwłokom Jego Ekscelencji J. W. Jana Śnigurskiego
	— Теофіль Кміцикевич, 1847

	Боже вічний! ти святи совіти Світу показав в ЄГО лиці ВІН за віру бив готов терпіти, Образом бив цноти на землі! Кто ж Тебе сердечній міг любити? Нищих милій, кто горнув к себі? Службу, кто як ВІН умів служити В митрі з патерицею в руці?
	Слеза посвященна памяти ЄГО Превосходительства Преосвященного Кир Йоана Снігурского
	— Теофіль Кміцикевич, 1847 (Переклав о. Йосиф Левицький)

	Боже великий! святия ціли Явилесь світу в ЄГО особі; ЩОН вірі твоєй віддав всі сили, Бив примір добра на нашем Ґльобі! Хто ж тебе Боже чтив сердечнійше? Хто бідних чульше тулив в своїм лоні? Хто службу твою повнив світнійше? Як ОН! слуга твій і Христа короні? Руская мати! гордися сином! Бось ЙОАНА видала світу! Мів ОН остаться правим Русином, Хоть слави людской достигл зеніту! Цілоє время живши доброті Інної мисли не мав при смерти, Як тілько – аби бідній сироті, І бідній вдові – слези отерти!
	Слеза над гробом Єго Преосвященьства і Превосходительства Кир Йоана Снігурского
	— Теофіль Кміцикевич, 1847 (Переклав ?)

	Люд Люда щастє кто будує, І по смерти той вікує, Діти дітей для свой хвали Будут єго споминали. Клер Днесь не плаче вже вдовиця Ні сирітка нарікає Тись їм отерл слези з лиця Тись ім Отцем – кто ж не знає Люд Добру люда жив не собі; Чи богатий чи убогий, В каждім часі, в каждій добі Сміло в Єго йшов пороги.
	Надгробний вінец во память Єго Превосходительства Йоана Снігурского
	— о. Антін Лужецький

	Отець Іван Снігурський не тільки вирізняється доброчинністю, скромністю, людяністю, правдивою ревністю до релігії та невластивим вікові розумом від природи, а й бездоганною чесністю, що прирівнює його (якщо не вивищує) до багатьох більш зрілих мужів; [...] наділений якостями, гідними церковного мужа; який бажаний і приємний не лише парохіянам, але й людям іззовні — 22 грудня 1812 р.
	Витяг репрезентації до Віденської Архиєпископської Капітули стосовно призначення пароха-наступника.
	— о. Йоан Ольшавський

	Discessurus a nobis ingenuus ac optimae spei juvenis Snigurski Joannes.. testamur, eum ex merito primo premio dignissime esse donatum. Ad mores quod adtinet, ab iis semper honestissimis optime commendatur [Свідчимо, що Снігурський Іван, місцевий юнак доброї надії, що має намір віддалитись від нас, заслужено якнайгідніше був обдарований першою нагородою. Що стосується характеру, він завжди найкраще вирізнявся найблагороднішими рисами]. — ст. 95
	— Слова свідоцтва гімназіяльного. 1800 р.