Іванов Порфирій Корнійович/81

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук

Цитати[ред.]

Іванов Порфирій Корнійович

Паршек говорить про природу. 1980.01[ред.]

  • 81. Зрозумійте ви, добрі такі ось люди: ми з вами сьогодні живемо, завтра помираємо. Гіршого, ніж це, немає. А ми вмирали, вмираємо й будемо вмирати. Це нас примусила природа чуже зробити. А ми пішли по тій дорозі, котра стала давати чоловікові прибуток, не своє, а природне, зовсім чуже, чим чоловік радувався.
  • Власника, власності в людях нема: усе є природне спільного характеру.
  • 85. Це був перший чоловік Бог. Він до нас на землю прийшов для життя, але не для смерті. Перший чоловік, що не потребує нічого. Він був усьому діло в природі невмираючій, вічно живій на білому світі. Бог тоді один був між повітрям і водою на цій нашій землі. До цього приходу на цю землю ніякого з усіх другого такого чоловіка не було. Він хотів бачити чоловіка в природі такого, як він. Для чого? Він цього не знав. А йому як першому цьому чоловікові на його такий заклик ця природа взяла й послала йому своє задоволення, щоб він на це все подивився й сказав про все це діло, котре зробили в природі люди. Вони цього ніколи не схотіли.
  • 86. Це все сама природа зробила в людях, щоб вони самі подивилися назад. А що другий, зовсім чужий чоловік, природою прислана жінка, яку користь принесла людям новонародженим? Вона ввела першому чоловікові для всіх людей діло. Тільки що дитя народилось, появилось на білий світ – йому ці люди представили зовсім чуже діло природне, не яке-небудь, а чуже природне  що-небудь узяти проковтнути. Для чого це все робиться? Природа нам, усім людям, говорить: нам треба в наше життя такого чоловіка народити без усякої потреби. А це можемо відкрити на чоловікові. Це є не початок, це життя. Цього не було, його для еволюції треба зробити, для безсмертя людського життя.
  • 88. Їх усіх таких поодинці чужими зустріла природа. Вона взяла відібрала в усіх здоров’я, вони вмерли на віки-віків. Чужим усім людям така дорога. Хочеш-не хочеш, а чуже не твоє. Так природа Паршеку говорить. Твоя близька в житті є Валя. Валя мене годує, вона молоком поїть, як усі, у губи цілує. Якби їй далось таке право, вона б проковтнула моє тіло. Я, як Бог усьому цьому ділу, питаю в природи: правильно ми вдвох так робимо й зробили без усякої такої похоті? Наші є природа: повітря, вода й земля. Це буде місце Чувілкін бугор, він нас двох прийме. Ми є одне ціле, терпимо від холоду, терпимо від голоду. Це не чуже є, а своє невмираюче. Тут чужого нема, у цьому ділі природна Божа любов. Цим один одного не забувати своєму чоловікові доступ до живого свого тіла без усякої похоті. Ми від самого курчатка до самого верблюденяти – усе чуже в природі. А люди самі чужі й чужим розпоряджаються.
  • 89. Через це все в природі не живуть довго. Чоловік, це найголовніше, у житті є мислитель, творець живого, а злякався найголовнішого – природу. Вона – усьому діло, зберігає в усьому, тільки не в мертвому і не в чужому. Усьому діло – це є тіло живе, воно показалось нам усім. Ми в цьому ділі на нього подивились як на свого чоловіка, на живого. Нас страх оточив. Ми як такі проживаємо на всякому такому місці. Ми на ньому чужі, і так само чуже село, ти в ньому чужий живеш, не свій. На тобі – усе чуже, навіть по чужій доріжці ходиш. Від самої першої букви весь алфавіт чужий. Уся історія всієї теорії чужа, навіть ти думаєш про чуже. Тебе як такого оточує чуже. Так що в житті свого нема.
  • 90. Це не твоє, а чуже. А ми ось люди такі, котрим треба не відходити від такого діла – погане, холодне. Це життя характерне, живе, пробуджуюче. Воно невмираюче, вічно живе. А тепле, хороше – воно довго не живе й зі своїм добром себе веде до поганого, холодного. Це кінець йому всьому, далі одне ціле, це буде нашому тілу смерть, кінець на віки-віків. 90Це – Чувілкін бугор, він усього світу всіх людей, це ось місце. А ми, як свої люди, повинні йому поклонитись і попросити своє в житті здоров’я. Це наше, це перше початкове таке тіло своє, воно ніколи не буде вмирати, буде жити завжди як своє тіло вічно. Старайтесь на нього попасти, бо це живе тіло з усіх.
  • 91. Ця історія – це така дорога, така путь, від котрої нам усім не піти. У капіталістів земля чужа й місце чуже, люди чужі, а своїх у природі нема. Так що не живи з чужим, все рівно програш вийде, рятувати нема кому. Так само й у соціалістів, у комуністів нема своєї землі, усі люди чужі. Усе це природне явище. Люди за природою підуть, їх оточить правда. Люди перестануть боятися природи, а будуть дружити, зробляться близькими друзями. Між ними не буде чужих людей. Не буде народжуватись у людях ворог, будуть вічно невмираючі милі друзі. Ось що Паршек знайшов, одним він оточив себе. Для нього всі люди однакові, любимі, між усіма однаково. Усі люди прийдуть на це місце, на цей ось бугор. Люди йому поклоняться, його попросять і скажуть: прости ти нас усіх грішних, ми сильно в цьому помилились, діло наше примушувало тебе. Ти ж, земля така наша, від нас так ось терпиш.
  • 99. Наш руський солдат був на арені усього ображеного народу. А ображеному помагав Паршек. Коли його по Дніпропетровську везли на мотоциклі німці, він терпів і просив природу, щоб вона пішла на його таку просьбу, котра просила природу помогти руському солдатові. Так думав Паршек, так воно в цьому виходило. Німець потерпів у двох напрямах: під Москвою розбили, під Волгоградом оточили – усе це наробив Паршек. Він упросив природу, вона забрала в німців ініціативу. Німець успіхів не мав – це була ініціатива Паршека. Він природою народжений для цього всього. Йому не хотілось, щоб люди з людьми так ось воювали.
  • 99. Гітлер силою своєю розбив армію руських. Але не знав природу, що її не обманеш. Вона була за Бога, а Бог був на стороні руських. Вони не знали, кому вірити. А Паршек був у цьому ініціатор. Він горе з бідою знав. Брався цьому всьому помогти. Він оточив руських. Паршек – руський чоловік, він шукав вихід цьому всьому помогти своїм авторитетом, своєю любов’ю.
  • 113. Вони в цьому ділі сильно помилились. Вважали: природа є джерело, а ми всі є її люди. Вона як така зобов’язана нам давати, що буде треба, начебто люди для неї є утриманці. Вона цього не хотіла, їх цьому не вчила. Вони самовільні, облюбували це місце, стали робити свої умови. Природу вони вважали своїм ворогом, нехорошою до них.
  • 113. Це наше діло, ми його зробили в природі, усе чуже. Чужим ми скористались. Чуже на арені. З чужим ми живемо, носимо на собі чуже й у чужому ми живемо. А самі не гарантовані.
  • 115. Це така ідея Паршека. Перемога над природою. Учитель народу. Я – Бог землі. Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Це історія така є. Вона була, вона буде вічно, вона є ніколи не вмираюча.
  • 116. А в Паршека нема нічого, крім одного Святого Духа. А він з ним всюди. Хоче зустрітися з природою, з днем, що йде ніколи не бувало в житті.
  • 118. Його ідея веде своїх не до старого потоку, а до нового, до безсмертя. А він у людях живе й буде жити вічно. Цим Паршек оточений, із цим усім він живе і веде нас усіх до порятунку всього нашого життя.
  • 123. Зробили з природи, як мертвий капітал. Це все є в людях чуже, зроблене людським розумом, споруджено на один час. Воно живе свій час, а потім воно також щезає, в інше переходить. Це все, що робилось людьми, щезне, забереться свідомістю. Ми визнаємо ідею Паршека. Вона протилежна всьому цьому мертвому початку. Це є діло людського розуму.
  • 124. П’ять років підряд урожаю не буде. Ядерна, воднева, вона в 1983 році буде, війна всесвітня. Вона буде за те, що Духу Святому не дали. Це буде визнано всіма людьми в 1989 році. Паршек так нам усім говорить. Умирайте, там місця всім вистачить. А ось, що нам треба всім – жити треба буде навчитись. Ось чому нам всім треба це діло. А те, що було в житті нашому, ми ним не задовольнили себе. Ми з вами як жили? Чужими. А чуже зі своїм жити не зможе. У своєму тілі є струм, є магніт. Вони чуже женуть геть від себе. Своє – живе, невмираюче. А чужому мертвому життя нема, воно щезає геть.
  • 133. А спитайте в природи: хто ж із двох буде в природі правий: чи капіталісти, чи комуністи? А природа не дала такої згоди довіритися кому-небудь із двох. А указала своїм пальцем на Паршека: «Ти залишишся в перемозі». У мене, як у такого в природі, такої зброї нема. Я голий і босий, природного порядку. Сили мої  на Чувілкіному бугрі. Це місце моє природне. Там для життя всіх людей є повітря, вода, земля – мої милі невмираючі друзі такі. Між ними й мною живе любов, істина невмираюча в них. Вона мені говорить те, що треба в житті робити.
  • 136. Мене цим вона освятила. Я є Дух Святий. Лише б щось у природі сказав, мені в природі дається.
  • 136. Це історія Божа, вона треба людям. Вони всі бідні, нужденні, без здоров’я, вони стоять у черзі й ждуть завтрашнього дня.
  • 137. А він приходить, нашого брата із собою забирає.
  • 149. Якщо ви ж вірите мені, як Богові, місце йому підготовлено Чувілкін бугор. Це райське наше місце. Чоловікові слава безсмертна. Тут діл ніяких, щоб чужим наїстись, чуже одягнути, і в чужому жити. Мертвого нема. Усе є живе, природного характеру. Діл ніяких. Життя вічно не вмираюче, вічно живе. Ось де Бог народився, тепер без усякого діла він живе.
  • 150. Це починалось із самого початку. А з краю не було нічого. А люди жили без цього всього. Як вони так жили, у них не було нічого, один Бог про це знає: їхнє одне є таке свідоме терпіння. Вони пуди в цьому не носили, у чужому не мали потреби. А своє – живе природне таке тіло, у ньому й на ньому чужого не було. А своє природне: струм, магніт, електрика. Як у ванні, жилось легко. А жити доводилось без усякого такого прибутку. Плодів ніяких. Живому енергійному не треба були в цьому ніякі нужди. Життя в цьому квіткою цвіло. Живому тілу не було ніякого холоду. Такого життя в природі не було, щоб вони жили так технічно, штучно, у хімії. Життя бралося з нічого, робилося з природи діло зовсім чуже, інше. Чоловік-самець придбав для себе самку для розвитку людського життя. Раз чоловік у житті своєму прибавився, то прийшла сюди нужда. Треба було по природі якості шукати.
  • 159. По всьому цьому висновку мого такого діла, у всіх зоологічних парках усіх звірів треба від такої науки звільнити давно. Це буде в людях така велика просьба. Вони не винуваті в такому безумстві. Так будуть разом із чоловіком гинути. За це легке одержимо в природі.
  • 159. Ми, такі люди, самі зробили, щоб нам було хороше, а вийшло погано. Нам зробила це сама природа. Що може бути гірше, ніж це, якщо чоловік так жив, а потім він умер на віки-віків?
  • 161. Ми ж чужим у природі так ось оточили себе. Чуже брали, їли, ним наїдались, і в чуже одягались, носили його, ним хвалились. Це люди, вони роблять людям погане діло, його примушують, як безсильного ображеного в цьому. Хворому треба помогти, а ми цього не робимо.
  • 163. На це природа згоди не дає, щоб люди людям підкорялись. Низько кланяйтесь і просіть усіх людей. Здоровайтесь з усіма людьми. Це сама природа в житті без усякої зброї зробить. Учитель своє зробив у людях. Вони його за це діло зроблене прославили Богом. У цьому всьому треба людям помогти, щоб цього не було в людях.
  • 164. Паршек просить, благає людей із своєю просьбою. Нам усім кричить в один голос: киньте підкорятись управителям. Нехай вони поживуть самі без нас.
  • 165. Ось чому треба не відходити від людей, а близько до них звертатись, що вчить нашого такого чоловіка. Він цього доб’ється й буде він так робити в природі.

Паршек. 1980.09[ред.]

  • 3. У природі свого нема, а все воно є чуже. Йому ніякого права не давалось, він самовільно це все зайняв.
  • 27. Паршеку природа сама говорить, що він є її син, усього Всесвіту Бог, він помічник усіх наших людей. Вони шукають у природі цю істину, котра повинна в людях бути. Паршек, він, по вашому ділу всьому, – Бог. Він не пожираючий і не смердючий, не вбивця, не злодій, а зберігає своє тіло. Таким на землю прийшов для порятунку всього світу. Смерть як таку вижене, а життя в славу введе. А більше нічого в цьому ділі людям не треба.
  • 32. Паршек прийшов на землю сам без Господа Бога перевернути старе на нове, зробити в людях життя, але не смерть, котре ворота розчиняє нашому невмираючому раю безсмертного життя.
  • 33. А Паршек зі своєю любов’ю питає про першого самця й самку. Хто з них першим прийшов у життя. Йому природа підказала. Паршек так учинив, він сам на собі це зробив, похіть свою для цього зжив. Спасибі треба сказати моїй дружині Уляні Федорівні за її свідоме терпіння. А людям треба не забути за їхні засоби, вони в цьому ділі багато помогли. Паршек цим свідомо задовольнив себе, цього ворога переміг.
  • 34. Я був молодий, енергію жалів у цьому. Спасибі треба сказати дружині, вона не сприймала це. Я був нею задоволений. Вона жива, вона це робила – мою молодість зберегла цим самим. Я в неї був малесенька дитина.
  • 36. Якщо потребуєш на моє таке ось напасти, іди – буде між нами війна. Так воно робиться й буде воно робитись до тих пір, поки ми від чужого не відмовимось, а своє як природне будемо берегти. Ми оточимо себе Духом Святим. Для чого нам це чуже? Ви навчіться жити в природі своїм. Здорове тіло – здоровий дух. Не присвоюйте природне до людей. Вони люди такі, як і всі. Живуть чужим, а самі себе закопують у могилу.
  • 37. По ділу Паршека, треба своїм зробитись у природі, від її плодів треба нам усім відмовитися технічним бути чоловіком, діло робити штучно, хімія не треба нам. Треба повітря, вода й земля. Не присвоювати, а поступатись. Він хоче твоє місце зайняти – ти йому поступись, але не говори, що це місце «моє». Такого місця свого нема в житті. Є місце природне. Бачиш його неприємність, він іде, хоче тобі перешкодити своїм злом. Ти розуміюча особа, твоя ввічливість, повинен зупинитись і йому з любов’ю дати дорогу – ніякий звір чи ворог на тебе не піде, ти будеш урятований у житті своєму.
  • 38. Це є природа, не присвоюй місце до свого імені, і не говори: це місце моє. Сусід твій нехороший, він через стіну дивиться. Йому хочеться знати про твоє наявне. Ти йому не даєш. Воно твоє, а йому такому хочеться це мати, а сил таких нема. Він вирішує напасти крадіжкою, щоб не попастись, ти будеш правий. Тебе не піймали – ти не злодій. А наші ватажки, людські командири, вони своїх людей держать у руках. Вони багатство створюють, проти національностей вони озброюються. У них свій ватажок, у нас свій ватажок управляє народом. Народ слухає його діло. Він говорить за своїх, а я говорю за своїх. Вони не твої й не чужі, а свої власні природні є всі люди. Їх треба берегти порядком природного живого діла, але не мертвим. Треба нам життя живого чоловіка.
  • 39. А ми на нього на такого нападаємо. Він у нас один такий. Ми його бачимо своїм, але не чужим. Він хоче, щоб усі люди зробились такими, чужого не було. Ніякої війни не буде між спільним надбанням усього людства. А Паршек ці засоби найшов для всього світу всіх людей. Це Чувілкін бугор, наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Не вмієте жити по-природному. Відмовтесь, сусіда чужим не вважай, живи ти як із своїм, не жалій нічого, люби його діло душею й серцем – ось тоді не буде війни. Своє місце не визнавати. Ти живеш у домі з усіма вигодами, у тебе є все для життя, але нема твого свідомого здоров’я. Ти хворий чоловік із чужим. Нема – ти в цьому хворієш.
  • 45. А правда – це є Паршек, він усякого ворога в житті відверне, особливо в біді, у горі. Це його ідея, вона не дає нікому цим скористатись. Ця вся зброя залишиться безсильною, вона нікому не буде треба. Люди собі відмовлять, більше цього не будуть робити, убивати чоловіка за землю не будуть. Це  спільне надбання всіх людей. А тепер воно чуже, не своє, тому ми й умираємо. Нас природа так недолюблює за наше таке діло. Ми його бережемо, як око, – зло; хочемо комусь доказати, а самі винуваті в цьому.
  • 46. А от це, знайдене Паршеком у природі, є невмираюча слава. Природа – Чувілкін бугор, він нас раєм прийняв і дав нам своє здоров’я. Це святий дух.
  • 55. Чувілкін бугор – найголовніше в житті, одна з усіх вулиця живого покрою. Там може жити всякий і кожний наш земний чоловік з душею й серцем, не як в умовах індивідуально, а як у раю безсмертним. Не треба думати й не треба створювати таку мисль у природі, як про чуже, бездушне, неживе, мертве. Цього там нема. Там є одне єство, незалежна сторона, жива природна невмираюча.
  • 56. Вона має жити своїм приходом у нашому такому житті так, як наше є сонце. Воно так сходило, воно так заходило, тільки не в один час, від самого початку всього нашого такого життя, котре було на цьому бугрі без усякої потреби.
  • 71. Ви, а я – ти, називай мене так. Я у вас один такий ось слуга вічного характеру, через природу вас усіх люблю, розціловую. Ніколи не забудеться така ось історія, вона мною починалась, як перше таке діло.
  • 73. Рак – це відома така картина. Нікому не дано права його лікувати, його лікує Бог. Для цього природа посадила, вона його візьме. А чоловік у цьому терпить, йому не хочеться хворіти. Я  як такий у цьому ділі мудрець.
  • 83. Цілина адамівська – Чувілкін бугор. Там лежить азот живого характеру. Це не село, не аул з містом. А райське місце. Чоловікові слава безсмертна. Техніки нема, штучного нема, хімії теж. А є природне невмираюче життя  повітря, вода й земля. Це історія Божа. Вона нам усім треба. Невмираюче те, що Паршек пізнав. Її так полюбив. Це його друзі, вони йому в усьому помагають. Це є природа.
  • 84. Ось що робить історія, вона йде по своєму руслу. Треба жити людям, а вони вмирають. Уже сил нема. А сили дає в цьому ділі сам Бог. Якщо ти знаєш його, ти проси сміло. Ти знаєш про це. Ніхто, крім нього одного.
  • 85. У нього на це є голова. Три історії. І цар-батюшка, і самодержавство самі себе рятували в житті – усі люди з Господом Богом повмирали. Також син – революція в людях ніякої користі не дав – усі люди повмирали. А Дух Святий, Паршек ним оточив себе, став мати славу безсмертного чоловіка без усякої потреби жити. А ми, усі люди, живемо за рахунок прибутку, нам природа дає через наш фізичний тяжкий труд.
  • 92. Олімпіада свій вогонь запалила. Це місце людей пусте, негоже, задумане, адміністративного характеру. Чим хочуть пролізти в рай для спасіння свого молодого життя, ми цього ось не отримали. Наше діло таке  втрачати своє здоров’я як ніколи в цьому. Усе це негоже, чуже, зроблене для краси людей, щоб вони на своє штучне, своє технічне життя самі дивились.
  • 97. Є війни в житті для народу, як буде? Про це діло говорить природа: «Москва згорить, Київ теж».
  • 98. Десять років треба готувати себе в цьому ділі. Ми в житті злодії, ми вбивці всього. Не бережемо своє тіло, живемо за рахунок чужого, а своє ми хоронимо. Відходимо від природи. Себе хвалимо, Бога в цьому ганьбимо. Вважаємо, що ми є люди праві. Ось чим ми всі програємо в цьому ділі.
  • 110. Люди самі це зробили в природі. Для того вони це ось у себе робили, щоб їм у цьому жилось хороше й тепло. А де ж ділось у природі погане, холодне? Воно до нас приходить через це діло. Ми в процесі цього всього зустрічаємось із цим ділом, нас оточує природа, вона нам це ось створює. Ми в цьому робимось хворими. Що поробиш у житті своєму, якщо треба для життя свого, а його нема. А раз нема, що ти зможеш зробити? А природа без усякого діла нічого не дає. Спочатку треба зробити. А це діло не так легко дається, щоб зручне одержати. Ми копаємо землю, робимо в цьому грядку, сіємо для цього зернятка.
  • 111. Це така історія, вона прийде. Ми з вами втратимо економіку.
  • 112. Усе це буде природа, вона сама буде відкривати ці багатства для життя мені. Ось де буде одне з усіх у житті таке. Люди будуть шукати своє загублене це багатство, а природа не буде його давати. Воно буде все в мене. Я прийшов не відбирати його в людей. Я сюди прийшов до цих людей любов між ними вводити. Як хімію вводять, так я введу людям життя їхнє через повітря, воду, землю. Це  азот, він мені прокладе цю штуку. Тут мені як такій особі дається, а вам – ні. Ви як такі зі своїм хороше вводите й відзвітуєте як такі. Це буде не ваше, а буде спільне. Тільки буде це не як ви думаєте, а буде так, як думаю я.
  • 113. Свого добра в людях нема як такого, є все чуже. Ним користуватися не доводиться: за це все природа карає своїми силами до самої смерті. Ніякої в цьому нагороди за це. Хазяїн цього добра є Бог, а йому явлення є я. Урахуйте, милувати за це все не буду.
  • 120. Його примусило життя це, він став жити по-новому. А коли йому захотілося залишатися без цього всього, то чоловікові не треба нічого такого технічного. Чоловік у цьому нічого не робить. У нього нема нічого такого, щоб його берегти в природі. Вона не старається йому давати, він у ній не має потреби. Тіло живе природним порядком. У чоловіка при таких обставинах, котрі його оточили, нема в себе ніякого мертвого діла. Є живе природне: повітря, вода й земля – це азот є в житті.
  • 175. Убивство породжується через свою власність. А раз убивство між сусідами, не гріх у природі воювати. Війна така в житті неминуча. Один одного не жаліє, а з життя виводить геть. Це ми таке зробили самі.
  • 183. Ми, усі віруючі люди, Богові віримо, а виконувати не виконуємо. Краще й легше буде не вірити, легше й краще буде. Паршек так проходив по природі піввіку, а кінця цьому не видно. Він для себе найшов місце, це є природа: повітря, вода, земля, Азот. Усьому діло – це Чувілкін бугор, там повинен бути без усякої потреби Паршек. Йому не дали на цьому місці молодого чоловіка народити. Це невмираюче місце райське ніким нічим не захоплено. Від Адама літ воно лежало, лежить тепер, прикрашене рослинами.
  • 184. Це Паршекове місце, йому його отець передав у спадщину. Паршек історію життя всього добре знав. Бог Отець – це самодержавство, Бог Син – це революція, радянська влада. А Бога Духа Святого ще не було. Він буде тоді, коли еволюція прийде в люди. Паршек є еволюційний чоловік.
  • 186. Паршек не простуджується й не хворіє. А раз він цього не отримує, йому ворота відчинені до життя. Паршек безсмертний. Він між людьми заробив ім’я Бога. Він Спаситель усього світу всіх наших людей.
  • 188. Я так у житті своєму робив, по природі босою ногою весь свій час проходив. Це моє було таке велике щастя цим ось ділом оточити себе. Я фізично так робив. Спасибі тобі за це все діло. Вона нас усіх веде до еволюції, до Святого Духу, він є в азоті, у повітрі, у воді та в землі. Живе енергійне тіло чоловіка має жити вічно в раю. Але не в пеклі кипіти, як ми з вами оточили себе у своєму селі, зробили в цьому мертве вмираюче діло наше. Ми з вами в цьому не живемо, а щодня вмираємо. Десь армія людей поділась, їх нам природа народила для життя свого й природа їм не дала життя, умертвила їх на віки віків.
  • 190. Я для того прийшов на землю, своїм учинком увів нове небувале, воно не жило в людях. Еволюція Святого Духу, він прийшов до чоловіка, оточив його, став у житті робити, життя ввів, а смерть прогнав із життя. Люди цьому зраділи, прийшли цьому ділу поклонитись і сказати свої такі слова про це ось місце. Його знайшов у своєму ділі в природі Паршек. Цей день як свято записано в історію, він невмираючий як був, так він і залишився в природі на цьому Чувілкіному бугрі. Я, Паршек, своєю думкою розробив там на цьому місці, щоб народити живого чоловіка без усякої потреби.

Паршек. 1981.02[ред.]

  • 4. Ми, люди, зробились через природне діло чужими людьми, із своїм національним ділом пішли, не стали сусіда любити, дружити. А пішли за своїм бажанням на ближнього сусіда нападати, у нього своє добро відбирати, присвоювати собі.
  • 5. Це було моє, так воно й залишилось моїм. Землі своєї не видно, є своє тільки тіло. Свого в людей такого не було, усе – чуже, природне. Від цього всього хазяїна нема. Свої люди, вони стали мати чуже. На тіло своє ніхто не піде війною. А на чуже? Кожний чоловік сильний в цьому, він піде як на чуже, він буде правий. Чуже є наше, їхнє теж чуже. Якби цього не було в житті нашому, такої війни в людях ніколи не було. А якщо ми з вами чужим оточені, то чому сила в житті буде мовчати?
  • Люди національні, усі вони чужі. Природа давала їм право на всяку державу нападати, по їхній можливості їхнє добро як чуже присвоювати й називати його своїм? Це був закон такий введено людям, він таким і залишився.
  • 6. Це даремно теоретичні такі слова кричати на весь світ: «Не треба воювати». А самі не зупиняємось грабувати природу, робити її такою чужою, починаючи із зернятка, кінчаючи розташованим шматком землі. Ми її захопили силою, оточили: так хотілось нашим цим людям. Вони цього в житті захотіли  це в природі здобули. Вони чуже їдять, чужим одягаються й у чужому живуть, на чужому місці містяться.
  • 8. Між нами, усіма людьми, неминуче війна складається в усіх країнах, вони проти самих себе сильно озброюються, роблять зброю для нападу на чужих. Ми боїмось, що на нас, як на капіталістів, нападе із своїм режимом Радянський Союз. Вони, комуністи,  зовсім не свої люди. Між нами й ними  вічно не вмираюча війна. Як був ворог між нами таким, так він і залишився. Ми не знаємо: звідки він береться? Чи ми його самі в цьому ось створюємо? Війна була з фашистами, нібито ми перемогли ворога в цьому, а самі його як такого не знайшли. Постріляли людей, можна сказати, дарма, а на нас лежить у цьому вина. Ми ж є комуністи – двом класам не жити на білому світі. Зброї наробили, тільки в хід її пускай.
  • 20. Ніде ніяк своїм ученням не відвернете ніяке захворювання. Ви хазяїн усякої цієї хвороби, тільки безсилий у цьому. (Про лікарів)
  • 22. Він цього дня захворіє, та ще якою хворобою, і наука медична не допоможе цій хворобі. Це хвороба є чужого характеру. За моїм таким висновком мого діла, чуже не можна пізнати, воно не визнається.
  • 26. Моя ідея така: від чужого треба відмовитись.
  • 31. Узялась за це мати-природа, вона підготувала мене по-природному жити: не готуватись на завтра. А сьогодні прожив  завтра будеш потрібний. Вона тебе пожаліє. Це не техніка, це не штучне чи хімія. Щоб уміти на білому світі жити, повітря, вода і земля – три основні тіла. * 35. Паршек для того народився, щоб сам генерал відмовився від армії, від дивізії – полковник, від полку – майор, від батальйону – капітан, і лейтенант – від роти, і прапорщик  від взводу; солдат нікому не буде потрібний. Це діло – самого генерала помилка. У житті ворога не було й не буде його. Він зробився в цьому ділі, у цій науці. Ми для цього робимо всю належну техніку, учимось бути такими. Коли ми в житті визнаємо цю велику помилку, сам генерал визнає цю помилку всіх, війни ні в нас, ні в них не буде ніякої. Солдата не буде кому запрошувати, і не буде кого слухати. Таке ж робиться всіма людьми, це ж саме діло, від чого доводиться нам, усім людям, в усьому відмовлятись. Це все чуже відійде, його більше не буде між нами такими, завдяки цьому всьому моєму ділу.
  • 37. Це народжене дитя в житті, його врятувати треба, свідомість ввести. Усіх дітей попросити від імені Учителя, щоб у житті своєму не робити нічого, особливо припинити дитячу похіть. Треба так учинити, бажання в собі виховати. А кому нестерпно, роби.
  • 39. Я пізнав у житті те, що зробив для себе чоловік. Йому природа це дала через його труд. Він почав жити й робити те, чим він став у цьому сам себе захищати. Він знайшов у природі одне, він знайшов друге й третє, чим один час пожив та сваволив, як у чужому смертному ділі. Він помилився  його природа своїми силами за це покарала, ввела йому нестаток, без чого він жити не зміг. Ось що вона зробила в процесі. Не треба такого ось чоловіка народжувати, а краще цього живого треба зберегти.
  • 44. Люди захотіли на своє місце прислати чоловіка, щоб він своїм тілом замінив, чим чоловік помилився: другу особу на своє місце прислав.
  • 46. Ніяке в цьому діло не спасає в житті чоловіка: ні золото, ні срібло, ні яка-небудь деталь. А повітря, вода і земля дали нам тимчасове в природі життя. Ми в ньому пожили та сваволили, а потім умерли на віки віків. Нас не стало.
  • 49. Ми всі живемо в чужому, у природному. Вона нас жене з дороги за те, щоб ми не вбивали, не крали, не присвоювали до імені свого. Природа є природа, вона нам робить у житті діло. Ми робимо й у ньому помиляємось, з вами горимо в цьому ділі.
  • 50. Паршек – протилежний теорії, протилежний політиці, протилежний економіці. Я – за природу, за практичне, за її діло – самородок. Моє джерело – це загартування-тренування.
  • 52. За що мене так люди назвали? Ворога в житті немає, Учителем став, здоров’ю вчу їх. А очі відкрив жінці, вона так сказала: «Ти  Бог землі».
  • 56. Це Христос усім хотів, але не вийшло в людей. Вони сильно йому вірили. Але виконувати? У них сил на це не вистачало. Побажати іншому те, що сам хочу мати. Це діло жоден чоловік, він у себе не зробив. Таке виконати ніяк не можна у житті.
  • 59. А коли по дорозі, по своїй путі зустрівся з природою один на один, говорив із нею. Вона йому говорить свої такі слова в житті: «Чого це так у людях виходить: люди багато їдять, до тепла одягаються, а в домі з усіма вигодами живуть; і в цьому самому простуджуються й занедужують, похворіють, а потім вони вмирають?» Я став із цим розбиратись. Знайшов їхню таку помилку: вони діло робили й недоробили його, умерли. Тому я з ними поділився: моє – мені, а їм – їхнє. Їм – хороше й тепле, а собі я взяв холодне й погане.
  • 60. Із своїм цим пішов босими ногами по природі шукати істину не для себе. Вона в житті треба була.
  • 74. Спали – були ми умерлі. Уві сні ми нічого так не робили, нам снився небувалий наш такий ось дрімучий сон.
  • 86. Не звикай у природі чужому заздрити. Ти зумій у своєму житті придбати в себе таке наявне господарство.
  • 87. Твої завидки – твоє діло рветься. У тебе ця недостача появилась, ти пав від сусіда через твою таку мисль. Ти про це саме не думай, а більше старайся з душею, із серцем робити. За тебе природа, ніколи вона так не забуде. А ти хочеш без усякого труда одержати. Труд – усьому діло в усьому. А любов – найголовніше. Не сиди зайвий час і не старайся відпочивати – бийся, колотись, а своє роби. Природа, таких вона ніколи не забуває, невидимо дає вона.
  • 91. Спасіння в житті чоловіка – не якась у цьому їжа, не якийсь одяг, не якийсь житловий дім. Це все неживе, смертні умови, тимчасове явище. Умови діла не до душі в житті його.
  • 92. Це ось зернятко як розвивалось, воно колись так вводилось через природу людям, це ось початкова смерть чоловіка. Потягнула до себе земля магнітом сьогодні одного, завтра інший десь умер – цю систему ввела природа за наше все чуже. Ми винуваті в природі, вона  за наш учинок, зроблений нами.
  • 93. Ми це зернятко знайшли в природі, його застосували, у землю посадили для одержання прибутку в природі. А вона за це саме на чоловіка болячку посадила, за те, що чоловік у природі прогрес зробив. Через це все життя людське в природі пішло  і тут же десь узялась смерть. Людська радість, вони прибуток одержали  тут же втрата десь узялась, хвороба людського життя. Вона з путі його за це саме забрала. Так це в житті в природі не обійшлось за те, що зробив над природою чоловік. Він скопав землю, туди посадив зерно, а це зернятко багато дало зернят – уже це технічна така сторона, зовсім чужа, зроблена в природі в житті його за рахунок природи, за рахунок її умов і всіх можливостей.
  • 94. Природа так даремно своє тіло не дає: твоє за це життя відбирає. Вона в цьому ділі масовому терпить, хоче сказати нам: «Чого ви до мене лізете? Я жила й буду жити сама без вас, у мене сили природні, а у вас технічні. 94 Буква, одиниця, зернятко, курчатко, ягнятко, телятко, конячка, верблюденя, також сантиметр, четверть, аршин, сажень – усе це є початок життя. А кінець  одне маленьке захворювання. Ми в цьому ділі в природі стали мати величезний розвиток у житті. У нас на нашій землі  жива істота.
  • 98. Я, Паршек, 48 років проходив, прошукав місце й умови та можливість. Що знайшов? Життя, але не смерть. Для вас усіх ця дорога незаборонена, по ній іти. Природу, треба її любити. Вона тобі все дасть, як вона мені віддала. Я зустрівся з нею, як із любимим, вічно живущим другом, вона мене цим ось оточила, я через її сили вмирати не буду. Моє життя – вічного характеру.
  • 99. А я, Паршек, за сорок вісім років міг умерти тисячу разів. А мені природа за це саме вказала місце й умови, можливість життя, безсмертя вічного життя. Ось що я в цьому ділі знайшов. Прийняв повітря, воду, по землі цілинній босою ногою я поступав – це моє райське місце, а чоловікові слава безсмертна.
  • Шановний ви є письменник, своїх слів художник, своєму ділу, за вами йти молоді – для кожного чоловіка це смерть.
  • 100. Іди слідом за мною, вона нескінченна, таким, як я, ходив і досі ходжу, не для себе  для всіх людей всього світу.
  • 101. У путі цій через діло, зроблене тобою, тебе визнають люди. Ти від них одержиш ім’я за твої заслуги. Це  дорога моя, вона знайдена мною, нікому вона не заважає, кожному вона доступна. Ось які мої діла, я їх роблю, і буду я ці діла робити: у цьому всьому є життя, а смерті немає.
  • 102. Я не боюсь, не йду від холоду й від поганого. Я завжди так живу.
  • 103. Ви мене можете бачити таким, як я є. Це явище в людях – найвища кваліфікація, вона вміє жити, умирати вона не буде.
  • 107. А в історії Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий – це життя чоловіка має бути. Воно починалось робитись для того, щоб отець одну пору всіма підлеглими розпоряджався, як своїми дітьми. Наймав, куди хотів, туди він їх дівав. Це була власність індивідуального порядку свого облюбованого в житті місця. Вони його берегли, як око, не давали ним як таким скористатись, як у самодержавному царстві. Вони його будували спільними силами, щоб за рахунок цього жив самодержавний цар-батюшка.
  • 115. 31 березня в Учителя побував, показав йому зошити відредаговані. Я був дуже радий, коли Учитель їх схвалив і готовий був послати у видавництво. (З листа учня Учителеві. Стор. 110 — 127)
  • 127. Автор Валентин Олександрович Ош. (Кінець листа учня. Учитель написав нове прізвище Ош). Я цьому ділу по всій створеній історії є Учитель.
  • 130. Дитя народили самі люди, вони його в природі через похіть свою створили для індивідуального життя, щоб панування мати над природою. Йому довелось народитись у цьому ділі для життя, а його люди примусили робити діло. Без діла чоловік не зміг жити. А коли він пішов у діло, його примусили туди йти, то там він у цьому помилився й загинув на віки віків.
  • 131. Усе це даремно. Так чи інакше, що ми в природі отримуємо це, воно нам не дає ніякої в цьому користі, ми цим ось незадоволені. А як жили, так живемо.
  • 143. Це говорить нам усім свої слова один з усіх Паршек. Йому довелось визнати зроблену людьми помилку. Довго в цьому ділі копались, а щоб це зробити, їм так не довелось. Копались, рились вони, але щоб самі себе задовольнити, цього вони не отримали. Як тільки не доводилось себе примушувати не погано жити, а хороше жити. Темних, неграмотних людей доводилось кидати і від них тікати, вони дуже заважали.
  • 144. Нинішня така мисль у мою голову прийшла для Валі її силам. Смерть прожене, а життя в славу введе. Вона такі сили буде мати, самостійно буде раковим людям помагати. Вона набралась у мене, у Паршека. Валя має ім’я Паршек. Вона проганяє ракове захворювання від будь-якого чоловіка. Паршек їй свої сили передав для того, щоб вона так само помагала скривдженим, хворим. Вони цього ось у житті ждали. Це Божі є дари, котрими всі заслужені люди, вони будуть цим володіти через Учителеве діло. Він із ними разом буде їм помагати. Вони будуть разом із ним виростати.
  • 145. Ця Валя, супутниця Паршека, вона одна з усіх його, як Бога, виявила в людях і старалась близько бути, щоб за ним за таким доглядати. Вона дружині дала своє слово не кидати його, як такого Учителя. Він учив народ для їх здоров’я. Вона в нього як в Учителя просила, щоб він їм дав їхнє здоров’я. Валя, вона ж уже Паршеком вважається в природі, таким само чоловіком, як і він є. А по ділу всьому цьому вони є Божим явленням. Це все  найвища в житті спеціальність. Це було, це є, воно й буде в людях тоді, коли візьмуться за це діло люди й будуть такі віддані й знаючі це ось ідейне діло. Ніколи ніяк не будуть люди вмирати. Цього люди обов’язково в природі досягнуть. Завдяки їхній істині вони одержать це життя.
  • 147. Хворобу різного характеру не саджає чоловік, а саджає природа. За природою гнатись не треба. Треба щодо цього від природи одержати довіру та полюбити її, як друга життя, тоді-то можна з ворогом воювати. Щодо цього одне велике незнання цього, ми перешкоджаємо цьому ось ділу.
  • 150. На цьому місці без усякої потреби чоловікові можна бути. Це моє – це місце райське, чоловікові слава безсмертна.
  • 151. Я, як Паршек, ввожу людям таку пропозицію: треба життям задовольнити себе. Тому нам те, що є в нас, – це не порятунок.
  • 157. 48 років проходив, прошукав це місце, ці умови, цю можливість, щоб чоловікові довелось жити без усякої потреби. Цього люди всієї планети всього миру, вони не чули й не бачили, навіть не хотілось у природі цього шукати. Їм було треба в житті одне й друге: пожили на цьому місці, сваволили, сказали самі, а тепер утратили сили, захиріли й умерли на віки-віків.
  • 158. Паршек не за таку ось партію, не за таке ось діло. Воно було в людях на XXV з’їзді. І що є? Визначили, що найголовніше в дев’яностих роках буде.
  • 158. Він – за те місце, за ті умови, за ту можливість, що знайшов на Чувілкіному бугрі, куди чоловік із своїм бажанням прийде й буде жити без усякої потреби вічного характеру життям. Ось, що треба нам, усім людям, – життя вічного характеру всім.
  • 160. Паршек розвине, розіб’є всі чужі тіла. А своє залишить жити на віки-віків, щоб люди зрозуміли його вічне життя.
  • 169. Ми бідні такі є люди: не хочемо Паршека бачити, його слова слухати, це мудрість його.
  • 169. Всесвітня війна буде в 1983 році, два роки продовжиться. (Треба сказати, Учитель у 1982 році написав, що війни не буде).
  • 175. Треба для природної сторони, для живого енергійного тіла почуття. Одне ніколи в житті ні в якому разі не буває. Весна, літо, осінь, зима – усе це ціле є, одне, від котрого не доводиться так ось іти, як ми робимо. Різниці для тіла Паршека в природі ніякої нема.
  • 176. Є різниця, і дуже вона велика, між хатами й селами, і містами, у чому доводиться жити, і своїм цим місцем хвалитись. А потім це місце чоловіка тягне.

Паршек продовжувач діла. 1981.04[ред.]

  • 38. Я був заслужений цим. Офіцери запросили в Берлін, я їм дав слово поїхати з вербованими дітьми. Я поїхав, німці довезли до Знаменки й зняли, вони передали поліцаям України. Вони спустили в Дніпропетровськ у гестапо. Там мене під 22 листопада 1942 року вони по місту на мотоциклі по фашистах возили. А я терпів від холоду, сам просив природу. Вона відгукнулась на мою таку просьбу, котрою вона зробила: оточила німців під Сталінградом, а під Москвою їх розбила. Це ради мене природа помогла. Успіхів Гітлер більше не мав. Я такого не хотів, щоб із боями це робилось. Я хотів домовленості, щоб Сталін із Гітлером згодились примиритись. З ворога треба зробити в цьому ділі друга.
  • 39. Ось це треба було зробити між воюючими сторонами. Я це хотів зробити. А Віденський академік психіатр мені сказав: «Нас із тобою посадить Сталін». Так з боями Гітлер не мав успіхів, довелось йому програти свою задуману війну. А я своє продовжував, у мене це природне. Я з інституту імені Сербського попав у психіатричну приймальну по Інститутському, а Євдокія Леонова тільки що поступила нянечкою. Вона згодилась нелегально звідси мене взяти. Знайшла сестру, як брата, вона поцілувала й узяла мене в Москву. Я там бесідував, як хотіли, люди слухали. Люди годували. Я їм день говорив, а ніч приходила – спати лягав. І так я успіхів не мав. Моє знайомство примусило в Мар’їному гаю одну жінку поставити на ноги, із цього діло пішло. Людям я потрібний виявився, став приймати хворих. Люди стали вважати Учителем.
  • 40. За прийом людей держбезпека взяла до рук: три роки 10 місяців у психіатрії пролежав. Яке це було терпіння, а щоб якості витратити, цього не вийшло.
  • 42. Я не якийсь сектант, а трудівник у природі. Ці засоби найшов, ними огородився, хочу людям передати, щоб їм було в житті легко. Не хочу я порушувати самовільно, хочу попросити людей, щоби вони це зрозуміли. Я не такий шкідливий у житті, як усі. Я розумію й у цьому сильно жду свідомість, вона повинна народитись у людях. Отця як такого похоронили, його самодержавство вмерло, на черзі стоїть син революції. Йому за заміну йде еволюція, Дух Святий. Цього люди доб’ються.
  • 47. Це, що ми з вами маємо, – ми це їмо, одягаємо, у домі живемо – не порятунок наший. Від смерті не втечеш і не сховаєшся, а вмреш, як і не був. А ми з вами, усі люди на землі, живемо захищеними, прикрашеними. Ми живемо так, як нам хочеться.
  • 50. Нам треба змінити старе, негоже в житті, як ми народжуємо в умовах дитя. Особливо воно народжується в пологовому домі – там душі нема. У нас фельдшером була жінка, спеціаліст друга жінка. Ми його не з добром зустрічали. Я, Паршек, сам на руках повинен до води нести й у цій воді його, як ніколи, скупати. А потім це дитя візьмуть на руки самі люди для виховання.
  • 52. Вони всі технічні люди, огороджені штучним, з уведеною хімією. А в Паршека – азот, повітря, вода, земля, не копана від Адама літ. Смерть як таку вижене, а життя своє введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони скажуть гучно своє слово. Це райське наше місце, чоловікові слава безсмертна.
  • 57 Люди не були цим урятовані, й не задовольнили себе життям. Як умирали вони, так вони умирають. І будуть вони вмирати доти, поки вони не зрозуміють мене й мою цю ідею. Їй треба чоловік, йому місце й умови з можливістю бути на цьому місці без усякої такої потреби. Чоловіка себе я їм показував, говорив суть. Усьому діло – треба було йому це місце. Воно мною не було підготовлене. Я ходив уже не так, як усі – роззутим по снігу. А бідному, хворому чоловікові, ображеному в природі помагав59Мене займати нікому не можна. Сталін умер. Як умер за Паршека і голова Оріхівської сільради, і (журналу) “Крокодил” Рябов.
  • 60. Ображати Паршека нікому не треба за його таке ось діло, котре він робить у людях. Ворог людського життя переможений Паршековою ввічливістю. Він чоловіка хворого просить як мученика в його житті, щоби хворий знав і просив Паршека, так як зустрічався з Паршеком чоловік.
  • 60. Я прошу всю нашу таку молодь, щоби вона не робила свою похіть.
  • 70. Нам із вами треба зробити так, щоби ми не вмирали. Ми – люди багатих природних умов, у нас із вами все є, ми не маємо нужди ні в чому, а от у нас нема одного  продовження в житті. Ми вмирали, ми вмираємо, ми й будемо вмирати. Це наше з вами таке в житті незнання. Ми з вами живемо один раз, а іншого разу вмираємо.
  • 80. Паршек із своїм таким наміром, із своїм ідейним ділом, він не генерал або найвищого звання вчений, а простий і звичайний у природі мудрець із своєю думкою. Не зброя чоловікові помагає в житті, а природа.
  • 101. Я ці якості в природу пішов шукати все це не для самого себе особисто – вони мені не треба. Я їх найшов і не присвоїв їх до себе й не назвав їх своїми. І не пожалів їх, щоб віддати іншим. Ці якості не мені одному належать, а всьому нашому народові. Природа наша мати рідна, у ній вони лежать, за ними треба йти самому. Дорога для всіх не закрита лежить, по ній такій кожний усякий чоловік проходить.
  • 102. Це все вважається спільного характеру надбання.
  • 119. Я пішов, вони посадили в мотоцикл і всю ніч вони мене провозили по офіцерах. Я тільки просив природу, щоб вона нашого руського солдата пожаліла, не дала так убивати його. Вона почула мій такий голос: під Москвою їх розбили, під Сталінградом їх оточили. Це все зробив я в цьому ділі, ворог зупинився. Гітлер не став мати успіхів. Ми про це узнали, тут же я був, приймався гестапо. Вони в мене питали, щоб я їм сказав: а хто ж у перемозі? Я їм сказав: Сталін.
  • 125. Я його обґрунтував не своїм особисто, а це місце, ніким не зайняте й не використане, воно належить усім людям усього світу. Там є умови такі, котрі зроблять можливість людям без усякої потреби залишатись, щоб завоювати безсмертя. Це Паршек у житті своєму, він одержав це діло цього місця. Воно знаходиться в селі Оріхівці Лутугинського району, Ворошиловградської області.
  • 126. Відмовтесь від цього всього, ви ж умираєте в цьому, вас природа не хоче держати в себе. Вона має дорогу посилати. Ідіть, як іде тепер Паршек. Він вашому не заважає, а своє знайдене ставить – життя вічного характеру. А смерть із життя проганяє.
  • 126. Мене природа навчила, показала, дала право це робити. Я не перестаю це все ось робити, а мені деякі нерозуміючі люди заважають.
  • 129. Повітря, вода й земля духом огороджені.
  • 130. Ось що вона нам за це діло несе. Це не хтось такий є в житті – Паршек, він є в трьох особах – Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Це є в житті своєму, є сила одна невмираюча. Місце таке вибране в природі є для цього діла, умови й можливість, котрі чоловіка зроблять у житті без усякої такої потреби. Це буде місце наше райське, таке ось ужитті місце, а чоловікові – слава безсмертна. На цьому ось місці сам Бог Духа Святого знаходився зі своїми п’ятдесятьма учнями. Він їх приймав на горі цій і сходив у колдибаню, там він і всі учні купались, не ради свого особистого здоров’я, а ради всього світу всіх наших земних людей, щоби вони також сюди, на це ось місце приходили й своє втрачене здоров’я в житті повертали назад. Їх природа на цьому місці як святому місці відновить.
  • 131. Це місце не для індивідуального користування чи життя приватного характеру. Воно повинно бути загальним благом чоловікові нашої всієї сім’ї на земній кулі. Воно ніким і ніде не повинно займатись. А має послужити чоловікові хворому, з нестатком у його тяжкому житті. Чоловік повинен знати про це таке ось місце, на котре сам Бог приходив і там своє життя визначив, щоб на цьому місці кожному всякому чоловікові було доступно бути.
  • 136. Мене, такого ось Паршека, ображати нікому не можна. Він – ображена така особа.
  • 142. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть своє слово: це наше є райське місце, чоловікові слава безсмертна. Це місце треба буде нашим дітям, котрі одержать життя безсмертного характеру. Вони від природи сили в себе одержать, не будуть простигати й хворіти, що їх як таких оточить. Люди підуть нові. Цих людей не стане.
  • 149. Якби не Валентина, я б тут ніколи не був. Мене до себе вона пригорнула вмінням. Вона мені своєю мислю протистоїть, я був у цьому ділі не таким, за що природа болісно держить у себе, вона не допускає до того місця, до нашого райського місця, де має утворитися слава безсмертного життя чоловіка.
  • 155. Моя ідея, вона живе без усяких грошей. Вони не рятують в житті, за них чоловіка вбивають. Я, як у цьому ділі ділок, гроші в житті не визнаю. Моя ідея: їх попалити. Вони помагають смерті, вона через них живе. Якби не гроші в нашому житті, ми з вами не продавались. Гроші в цьому відіграють роль у нас. А той чоловік, котрий їх у себе накопичив, він ними в цьому багатіє.
  • 156. Гроші здобувають гроші, ними треба вміло керувати. Грішми гроші наживаються. За гроші будують міста. Між цим самим народжується в людях ненависть велика. Один проти одного ворога посилають, щоб інший знав, за що на його люди накидаються. Це все робиться в природі. Для цього діла зброю розум людський зробив, цю продукцію, вона має в цьому вжитись: у природі так ось нічого не пропадає, своє намічене, як ніколи, візьме. Природа сама дозволила це все зробити, вона примусила людей у цьому всьому воювати.
  • 173. Я не так у природу пішов. Шукав у людях, що чоловікові треба для його життя вічного характеру – це місце. Я його знайшов, ніким нічим воно не зайняте від Адама літ. До цього місця треба нам прибавити умови, щоб ним так скористатись. Це чоловіка є таке діло, він повинен у природі так ось робити, щоб за це діло ні перед ким ніяк не відповідати. Воно знайдене в природі мною засобами, щоб вони нашому бідному чоловікові, що утратив своє особисте здоров’я, його повернули назад, щоби він був здоровий.
  • 174. Ми це місце, ці умови повинні зберегти, вони всю можливість зроблять на цьому ось місці зостатися чоловікові без усякої потреби, щоби від природи заслужити слави безсмертної. Ось що Паршек у природі найшов, хоче тепер це діло теорії подати, щоб вона цим самим займалась.
  • 179. А чужим, не своїм, хвалитися не треба.
  • 180. Не треба завидувати і через це все не треба зло заводити, бо це є в житті природна хвороба. Треба самому це діло так робити. Для цього є всі такі можливості в житті такому зробитись більшим і багатшим від цього всього. Дорога є на це все. Треба задатись великої волі в цьому ділі чоловікові робити й робити.
  • 189. Я робив у природі пошуки. Шукав у природі чоловіка такого, котрого треба в житті – безсмертного чоловіка. Для цього всього природа зупинилась на мені на такому. Вона мене одного з усіх обрала для цього діла, свої сили мені такому довірила й доручила мені робити в людях те, у чому вони в своєму житті мають нужду. Їх у житті мучило одне – їх нездоров’я. Вони по путі своїй це здоров’я втрачали. А щоби його найти, цього у них не було.
  • 190. А коли цим ось оточив себе, тоді йому прийшла в голову одна небувала думка: безсмертному чоловікові треба найти місце з умовами, він доб’ється можливості, щоби зостатись у природі без усякої потреби. А тоді можна одержати в природі безсмертя.

Паршек. 1981.09[ред.]

  • 1. Паршек народився в Україні, Катеринославської губернії, Слав’яносербського повіту, село Оріхівка, руське велике село. У цьому селі жив Іван Тимофійович, у кого було два сина, Федір і Корній. Вони жили разом. Федір по-селянському робив дома, а Корній до людей наймався. У Федора – жінка Гликерія, а в Корнія – жінка Мотря, моя матір, Паршека народила.
  • 3. Ти як чоловік останній раз у п’ятницю ввечері, у шість годин, повечеряв, а тепер не їж усю суботу із самого ранку до вечора, натщесерце лягай спати перед неділею. Ранок прийшов неділі, ти не старайся думати про їжу, бо твоє свідоме в цьому терпіння без їжі бути до 12 годин дня. Ти не вмреш за цей час, протерпиш свідомо, а в 12 годин дня вже готуйся їсти.
  • 4. Є, що їсти  готуйся. Прийшов час – сідай. Їж шість годин. А понеділок весь не їж, вівторок весь їж, середу до четверга не їсти, до 12 годин. У шість годин у п’ятницю їж. Усі такі ось дні живи так, як завжди і я ними користуюсь.
  • 11. І все ж ми до цього діла не прийшли, щоб ми залишились цим ось задоволені. Як був у нас із вами якийсь у житті нестаток, так він і залишився між нами. Ми маємо діло з природою від неї відбирати плоди. Вона нам давала, вона нам дає, цього нам мало, вона й буде давати.
  • 13. Воно ними робилось не для життя свого, вони це робили в природі на смерть свою. Їх пісні веселили, танці танцювали не для свого цього життя, а для чужої смерті. Усі граючі, усі співаючі, танцюючі люди, вони у праху давно в землі лежать, їх умови держать.
  • 14. Ми селяни, хлібороби, робітники, уся інтелігенція, весь аристократичний народ, воїни-вбивці – усі ми робили чуже діло тільки для своєї смерті. Усе в нас усередині є чуже, ми одягаємо чуже, зовнішність уся наша чужа, через що ми помираємо. Це було все природне, воно так і зосталось. А жити так, як ми в цьому живемо, не треба.
  • 15. Села, міста на землі побудовані людьми, а в них жити не довелось, вони там усі, як один, умерли. Усі люди в природі не живуть у житті своєму, а вмирають вічно. Нас примушує природа, щоб ми з вами в ній робили в житті те, що нам шкідливо. Ми трудимось, ми втомляємось, потім відпочиваємо, знову за це діло беремось робити.
  • 16. Паршек говорить свої слова: живіть як хочете, але щоб ви своїм надбанням задовольнили себе! Не треба так робити, як ми робимо: зовсім не знаємо його діла, чого він між нами так ось робить. Ми в цьому бідні, нужденні люди, боїмось природи.
  • Ми можемо серед себе одного чоловіка загартувати, щоб він був такий: не боявся холоду й не страшився голоду, жив у природі вічно. Йому треба місце таке, щоб йому приставились усі для нього можливі умови бути без усякої потреби. Цьому чоловікові буде життя безсмертне. Ми спільними силами всього людства зможемо народити такого чоловіка, щоб він у нас був такий загартований. Нехай він свою ідею робить для життя людського.
  • 17. Нам не треба смерті. Усе залежить від нашої молоді, їх треба цьому всьому вчити.
  • 18. Це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Нікому це право таке, щоб на це місце не допустити, щоб на ньому не бути. Усім людям дозволяється, і кожному чоловікові допустимо в цих умовах бути.
  • 24. Ми дуже в цьому помилились: це місце в природі зайняли самовільно й на ньому стали харкати та плювати, за що нас як таких природа своїми силами й покарала. Вона в нас сили наші відібрала, ввела нам свою хворобу. Ми хворіємо, дуже сильно захворіли. Від такої хвороби в природі засобів нема й чоловіка нема, щоб врятувати.
  • Це все починалось чоловіком. Він став робити в природі в житті своєму те, що шкідливо природі: чоловік став технічний, увів у себе штучне, став хімію прищеплювати. А це все йому дало в житті неприємність. Природа, за це саме вона людям пристосувала природне, найлегший початок у житті – посадити виразку чи грибок.
  • 25. Чоловік у природі частина є. Вона для природи шкідлива. Те вона йому дає, що треба. Природа чоловіка втягує не на життя, а на смерть.
  • Чоловікові треба в житті своєму техніка, йому треба штучне й хімія. А в природі є природне: повітря, вода й земля – найголовніше це в житті, що дає чоловікові все.
  • Якби чоловік у природі нічого не робив у житті, він би жив вічно. Його з путі зняла природа за його зроблене діло. Йому права ніхто не давав сваволити, це місце присвоювати до свого імені, тому в цьому захворів. Природа  йому ворог, вона не зброєю стріляє, а природним. Смерть починається від курчати та каченяти, гусеняти, індичка, від теляти, конячки, верблюденяти, від поросяти, ягняти. Ложки, вилки, ножі, тарілки, чашки тощо, приладдя, в яке запрягають. Це воно належить мертвому чужому, зовсім природному, котре зроблено чоловіком у його нужді. Це, можна сказати, украдене й убите, як живе. Хто тебе за це ось помилує, якщо ти, це чоловік, зробив у природі неприємність, ти оточив себе в ній не своїм, а чужим?
  • 26. Природа, вона ж є для всіх людей мати, вона нас породила для життя, щоб жити. А люди не схотіли, пішли на свій великий злочин: не своє, а чуже брати, до свого імені присвоювати. Це, мовляв, моя земля. Що захотів, над нею зробив.
  • 27. Ми це діло робимо не для життя, а для смерті. Це діло недоробимо, а вмремо на віки-віків.
  • Паршек, він виступає із своїм. Йому це діло не треба, таке місце теж не треба. Він іде не до цього. Він іде із своїм тілом до природного. Йому це місце не треба. Він іде до повітря, до води й неораної землі, де є азот. Мені не треба ніяке село чи якесь місто.
  • 29. Ми є обжери, поїдаємо чуже. Ми жили ним, ми ним живемо й будемо так жити. У цьому самому ми вмирали вічно й будемо так умирати. Це наша смерть, вона нами зроблена в приватній такій власності.
  • 30. Чоловік у цьому в усьому – злодій і вбивця природи.
  • 31. Це місце є, його знайшов сам Паршек. Це місце своєю експедицією своїм тілом прошукав у природі 48 років, його оточив, не як своїм, а спільним, усього світу всіх людей. На цьому місці люди мають жити в природі вічно – це райське місце. Його повинні оточити люди своїм живим тілом.
  • 31.У нього одне є прагнення: добитись у людях безсмертя. Треба в житті залишити все зроблене руками у природі чуже, а своє живе взяти та з ним почати життя робити.
  • Це місце, воно ніким не зайняте. Як воно було, так воно є. Це місце, воно є з умовами такими, котрі мають усю свою цю можливість. Вона повинна чоловікові зробити, щоб у житті бути без усякої потреби.
  • Це чуже, від свого власного тіла воно відійде, його не стане як такого. Це чуже, воно було в людях тимчасово.
  • 41. Вона мене як друга любить.
  • 42. А вас усіх таких вона карає своїми силами за те, що ви вкрали в природі. Ви в природі – злодії, убивці добра живого. Хто вам дав таке право в себе мати це ось місце, де ви живете, зайняти? Це все не ваше, а природне. Ви ж у цьому ділі самовільники. Де ж ваші люди подівались, вони це діло починали?
  • 50. Він природою не скривджений, на ньому помилились учені психіатри. Вони зробили те, що треба Паршеку. Він усій медичній науці є протилежний. Він говорить нам, усім ученим: нам хворого так лікувати не треба, як ми його лікуємо. Природа сама саджає болячку чи грибок для того, щоб лікарям за це діло не братись, бо лікарі, вони безсилі в цьому. Я лягаю до них не з хворобою, а з ідеєю.
  • Я їм говорю як психіатрам: для цього діла нам треба один такий чоловік, котрому природа в цьому ділі помагає. Коли ми будемо одного мати, йому в природі знайдемо місце таке при умовах усієї можливості, як це тепер робиться в природі в житті Паршеком.
  • 51. Його ідея говорить: нам треба навчитись виховувати в дусі здорового чоловіка, нехай він те робить, що Паршек нам вносить. Це його загартування-тренування.
  • 52. Природу ніхто не обдурить. Вона як була, вона є і буде. А чоловік народився для того, почав робити діло, недоробив, умер. Спитайте в усіх людей на землі: хто з них хоче вмирати? Таких у житті нема. Усі люди, чужим вони користувались, вони користуються й до сих пір чужим. Через це вони в цьому вмирали, умирають, і будуть вони вмирати. З такою думкою на роботу не йдуть, а тільки треба ВТЕК. Ця комісія визнає твою працездатність?
  • 58. У Паршека  золоті руки.
  • За це Сталін узявся не на жарт: запер його в Ленінградську лікарню, потім у Казанську перевів, у Чистопольську, де доводилось бувати під вартою. Я там, як є інші, не хворів, але якщо це треба була така стихійна в житті допомога, я її робив у цих умовах і буду це робити. Моє – це є ваше. Сьогодні в Москві, а завтра в хуторі для мене чоловік. А я за чоловіка пролежав три роки десять місяців.
  • 60. Паршекові треба місце з умовами своїми мати можливість бути без усякої потреби у безсмерті. Паршек  протилежний усьому технічному ділу, штучному, хімії. А за природне: за повітря, за воду, за землю – це азот усього життя.
  • 64.Так, як ми живемо в природі індивідуально, ми жити далі не зможемо.
  • 65. Як своя власність, одна з усіх. А коли ми виберемо місце одне для всіх однаково з умовами, щоб мати можливість бути без потреби всім, ми вмирати не будемо, заслужимо від природи безсмертя. Я, Паршек, не такий, як усі: здороваюсь з усіма вами. А ви  як хочете. А я свою ввічливість ставлю. Мені природа за це дала свою любов.
  • 65. Я в ній – приклад для нового небувалого, щоб люди слідом за мною таким пішли й стали вони робити те, що я, Паршек, весь час робив. Чуже не носив на своєму тілі, чужим не задовольнявся, чуже зовсім не присвоював, своїм перед усіма хвалюсь – це Паршека таке тіло.
  • 66. Воно в природі так питає: як мені такому бути, учені люди психіатри, вони мене визнали хворим чоловіком, такий діагноз увели: розвиток особи параноя, шизофренія? А мені на це все природа сказала: «Це вчені люди, вони вирішили тебе вбити, твою ідею. А я тебе не карала. А я тебе обдарувала своїми силами. Ти іди по профспілках, по місцевкомах, говори свою викладену правду. Вона тебе виправдає як загартованого чоловіка. Ти простуджуватись так не будеш. Тебе за твою правоту люди назвуть Переможцем природи. Будеш їх цьому вчити. Ти між ними будеш Учитель. А потім за твоє все, тобою зроблене, ти будеш у людях Бог землі. А Богу землі природа, буде вона правду говорити наперед».
  • 67. Син з отцем не поладять, не уживуться, будуть між собою битись до крові. А природа говорить про їхню бійку, хто ж буде в цьому ділі правий? Мені природа дала свою незгоду: ні той, ні другий.
  • 68. А еволюція прийде на землю Духом Святим. Це Чувілкін бугор, це райське наше місце, чоловікові слава безсмертна, за що природа стоїть горою. Вона тепер, у цей час, не дає свою згоду на це, що воно може бути. І вказала про це діло, воно буде, 1989 року здійсниться, усе прийде на своє місце. Природа, вона за мене правду свою, завжди вона скаже.
  • Я в неї як матері рідної спитав про свій хутір Кондрючий (Боги): «Коли буде ядерна війна введена, як вона потривожить?» Вона мені так сказала: «Нікуди не їдь, це твоє ніколи не вмираюче місце». А про Москву сказала: «Вона не буде жити». Так що всім доля – це природа.
  • 70. А ми, усі люди земної кулі, шукаємо таке місце для наших баз, там мають установити ракети й водневі, щоб це знищило людей, чому природа не радіє. А мені про це все говорить природа. Що б ви всі в житті своєму не робили й не творили, не за вас я буду стояти, а за Паршекову ідею, за життя його, але не за вашу смерть.
  • 72. Я, як такий Паршек,  Спаситель усього світу, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Хто образить людей бідних, хворих, ображайтесь самі на себе. Паршек – за них, як ніколи ніхто.
  • 74. У неї є сторона хороша й погана. Хороше самі створили, погане приходить само. Чоловіка похіть, вона зароджувала, а природа сили на це мала, щоб відбирати їх у чоловіка.
  • 76. А от жити нам треба навчитись. Ця історія така не народжувалась, але народиться на іншому такому чоловікові. Паршек пропонує з його брати приклад: любить ворога, створює йому хороші умови, хто б він не був із своїм нездоров’ям. Цілую – з нього сили знімаю. А своє здоров’я йому дай.
  • 77. Учитель не побоявся спитати в природи про початок усього такого життя. Вона мені говорить: «Вони – самовільники, це зробили, ні в кого не спитались». А тепер Паршек говорить: ображайтесь на себе. Я вам кричав, говорив, писав вам, а ви, як учені, бутили. Ви вважали, що я збожеволів.
  • 78. Ми в цьому дуже помилились тим, що чоловіка передчасно так зустріли. Він у нас не народився, а ми – йому те та інше. А чи буде він жити? Ми про це не знаємо. Природа, вона його народжує – вона його бере на своє утримання. Коли він тільки потрапив у цю вбивчу атмосферу, його стало тривожити – він у цьому закричав.
  • 79. А ми ж люди та ще які, ми йому отець, мати, хто його пожаліє. Він  наше з вами дитя. І йому треба спокій. А ми його зустріли тим, що було. А йому це не треба, він на наше не претендував. Його природа готувала до життя такого з ділом? З ділом буде жити все своє перебування? Він для цього природою народжувався? А природа його народила без усякої потреби.
  • 80. Нам треба буде життя таке вічно невмираюче. Для цього нам треба таке місце, де райські умови. Повітря, вода і земля  вони його зроблять. Це ванна – найголовніше.
  • 182. Те, що було в житті, його більше не буде, а буде нове небувале життя.
  • 183. Люди візьмуться за загартування, тренування, за те, чого в житті не було. Своє тіло людям покажуть, а чуже з життя проженуть. Доволі хвалитись чужим.
  • 184. Природа, із цим вона не рахується, на це все має свої такі природні сили. Вона робить не за вибором, вона за своє таке добро нападає, болячку, грибок свій саджає. І більше цьому чоловікові нема вороття, він умирає на віки-віків у будь-який час року.
  • 185.Зазнають крах усі великі міста, згорять. Продукція, зроблена людьми, вона на це ось використається. Люди це діло самі зробили, від природи далеко вони пішли, бояться її як такої. Простудою, вона вражає цим їх, вони в цьому хворіють. (природа сказала)
  • 187. Паршек – він усьому ділу протилежний. Він – не за гроші, що зробили економіку. Живе в нього – найголовніше, природи природне. Білішого, ніж сніг, нема, і холоднішого нема, енергійнішого для тіла чоловікового нема, у житті кращого. Він падає з висоти так тихо як ніколи. Я, Паршек, жду цей ось час, для мене нема нічого в природі кращого, ніж це. Ця атмосфера жива снігом лягає на землю, а водою береться. Це все робить у житті природа такий час, від котрого люди, так вони ховаються, бояться її умов.
  • 191. А чоловік жене від себе найкращі в житті якості, особливо сніг білий пухнастий.
  • 192. А діло таке в житті: треба природу любити як матір, холодну й енергійну, її берегти. Вона мене зберегла завдяки моїй такій просьбі. Я її просив, щоб вона мені дала життя моє й навчила мене, щоб я доказав своїм ученням свою ідею. Вона – загартування, вона – тренування, дух святий, я його таким ось знайшов у природі на Чувілкіному бугрі в природному порядку. Це – місце райське, де чоловік завоює своє безсмертя. Діло таке в житті, усі люди цьому ділу поклоняться.