5. Це розвиток нашої створеної техніки. Це наша наука, вона на місці не стоїть, а з одного місця в інше просувається. Отцеві й синові доводилось цю історію просувати. А тепер на арену прийшов у люди наші Дух Святий, він оточив його тіло, освятив його. Він став здоровим тілом, здоровим духом. А раз у цьому ділі є здорове тіло, то тут і здоровий дух. Людям це давно треба, вони ждуть із першого початку першого життя. Вони його як невідому особу просили, він їм як таким у чомусь помагав.
6. Дух носився над водами, а тепер він оточив чоловіка, освятив. Він тепер людям нужденним, хворим заслужено помагає, як за таких заступився. І хоче їм сказати. Це я до вас прийшов урятувати вашу милість. Ваше здоров’я треба повернути, щоб ви не простуджувались і не хворіли.
8. А сама природа від цього терпить. Вона говорить: сьогодні ти – мене, а завтра я – тебе. Ти – мене вогнем, а я – тебе духом. Вона твоїм смердючим не радується й не хоче, щоб люди з нею воювали.
10. Ці сили в мене раніше були. Я поставив на ноги жінку в Луганську, Елізаветовка, вулиця Першотравнева. Мене за це підняли на небо. Жінка потребувала догляд за собою, а я з нею став займатись по дощу, по снігу, роззутим по снігу мокрому. Наша жінка своїм дітям приготувала їсти. Мій шурин Федір Федорович, він цьому ділу ініціатор, так сказав на це все: я заслуговую Христа. Він був свідок.
19. Філіппінці своїми руками розрізають, а Учитель робить спокій усьому тілу. Це все зробила ввічлива просьба, вона цього ворога вбила.
20. А Учитель прийшов до людей зі здоровим тілом, з духом життя. Здорове тіло – здоровий дух.
21. Люди хворі, вони хочуть, а їм не дає простору. А раз люди думають, а в них не виходить – це вже нестаток. А раз нема, уже це хвороба, та ще яка. У цьому чоловік помирає.
А перший, народжений нею, він не мав потреби. У нього навколо лежало непочате живе енергійне й багато. Він був цьому всьому Бог, Який зберігав це багатство. Його Дух освящав, як нашого Учителя дорогого. Він залишався таким, як був. Він є і тепер такий. Ніхто з таких людей не робився між усіма, щоб своє наявне все неживе віддав. Це зробив на собі Учитель, за що його обдарувала природа. Вона сили створила, навчила, що ними робити. Бути ввічливим перед усіма – це перше завдання. Нижчим від усіх людей. За це все він освятився, став бути не таким чоловіком, як усі.
27. Скажу вченим, художникам й іншим прямо, що було до цього, коли не було світла й не було тьми, а Бог, по історії вашій, уже був. Не знаєте, не вмієте – не беріться, бо вам – книжникам, фарисеям, лицемірам – буде велике горе.
28. На це все ваше видумане прийде чоловік зі Сходу. Він буде розказувати, йому як такому вірити не будуть. У цей час церкви запустіють, Божий дар відійде, його не буде. Ми будемо хвалитись нашим життям, ми його самі зробили. Живемо в ньому хороше й тепло. Це нам техніка зробила, штучне зробила, а хімію ввели. Це руки чоловіка робили. А де Дух Святий дівся, якщо природа вся в цьому природно перебуває, у дусі вона?
29. Я з людьми поділився пополам. Їм залишив їхнє тепле і хороше, а для себе взяв холодне й погане, з чим я живу. Доказую свою правоту, своє здоров’я ввожу людям.
42. Досить вводити техніку, досить штучно робити, і хімія не повинна прогресувати. Ми повинні добитись від природи одного, щоб жити в природі за рахунок природного, за рахунок практичного діла. Не треба нам так через це все вмирати. Нам треба за рахунок цього ось жити, щоб не хворіти й не застуджуватись.
42. Сильнішого, ніж природа, нема нічого, вона всьому діло є. Вона що захоче, те вона зробить. У неї сили природні.
45. Я цьому ділу є Паршек, мені довірилась природа, вона цим мене освятила. Я в цьому є Бог. Йому як такому треба буде вірити. Він прийшов зі Сходу, про це ось нам усім говорить. Ми йому не віримо, а він говорить.
46. Так, так! Цьому всьому прийде кінець. За все наше, зроблене нами, він нас осудить. Де ж ми подівались такі, як ми є? Ми не побажали іншому того, чого хотіли самі. Голого не одягнули, а голодного не нагодували.
49. Я в Туапсе йшов по природі – стовпи падали, шторм був 12 балів. Я не побоявся вступити в цю хвилю – як вона себе тут же заспокоїла. Це був у житті моєму перший початок. Я тоді нічого не їв, і не збирався я їсти. Переді мною лежав час 12 діб. 12 діб я повинен протерпіти й у морі просидіти. Це моя була така практика. Я в морі, як у ванні, сидів від 23 листопада до 5 грудня. 5 грудня прийшов у Сочі. Якби ви побачили: тоді під ноги мої який сніг природа на землю поклала для мого приходу. Я йшов по ньому, як Дух Святий, мене від ніг до голови він оточував.
50. Люди мене тоді натовпом до самого міського пляжу, біля Рив’єри, до моря проводили. Люди примусили мене піти в глибину моря, де я там просидів без дихання. Не знаю, скільки. Знаю добре, рятувальники сіткою мене витягнули такого, ні в чому не пошкодженого. А в трусах моїх акт про моє здоров’я зберігався, хто я був такий. Міліція міська мене вивозила на вокзал для того, щоб я їхніх людей не заводив в оману.
52. Це не все випробування мого життя. Під час шефства Гітлера в Росії, він свою перевагу мав, а я окупований ними був. Я зустрівся з Паулюсем, він мене зрозумів і дав свою згоду мою ідею піддержати: переписав довідку з руської мови на мову свою і приклав свою гербову печатку. Я, як атомою, володів при їхньому режимі. Вони криком кричали: «гут пан», «гут пан». Вони, усі офіцери, мене як такого запросили в Берлін. Я не відмовився від такого візиту. З «гут паном» їхали, вони мене везли разом з вербованими. А чому вони мене передали в Україні поліцаям? Вони мене як такого зрозуміли, але не знали моєї таїни.
53. Вони вирішили доставити мене в гестапо, везли зі Знам’янки, у Дніпропетровськ я був доставлений. Мене берегла природа. Я із солдатами німецької частини вів через перекладача розмову. Солдати були задоволені мною, кричали «гут пан». А «пана» солдат німецької армії взяв під рушницю й повіву у комендатуру. Там стояв мотоцикл, вони мене посадили в нього й возили мене всю ніч. А мороз був жахливий. Вони мене в цю хвилину, коли вони билися з руськими 22 листопада 1942 року. Я терпів не даремно. Моя була просьба перед природою, щоб руський солдат узяв над німцем свою перевагу. Так воно й вийшло. Природа послухалась, вона помогла руському солдату цю силу мати.
54. Німці втратили свою перевагу, покотились вони назад у Берлін. Я 27 діб у гестапо зберігався, робив те, що треба для фронту. Моя мисль лазила в голові Гітлера, заочно пробуджувала. Німці не дурні політики. Фашисти, а в мене спитали: «Хто в перемозі залишиться?» Уже вони стали відступати, моя мисль завоювала те, що нам треба. Ми зі своїми солдатами взяли перевагу свою. Німець програв у війні через Паршека. Він своєю просьбою поміг фронту. Після цього всього пластинка стала відходити на захід. Німцю не везло. Паршек не хотів так ворога вбивати. Йому хотілось між воюючими сторонами любов увести – таку перемогу.
55. Паршек не давав своєї згоди в цьому за таке діло людей повбивати. Паршек німцям так сказав: по своїм місцям розійтись. Руські – на свої землі, а німці – на своїй. Німці не заперечували цьому, але люди руської землі не зрозуміли моєї ідеї, їх примусило незнання про мене. Я академіку Віденському так говорив, щоб Сталіна упросити. Віденський так мені на це все відповів: «Сталін нас із тобою розстріляє». Я припинив це діло робити.
А скажу прямо про внутрішнього й зовнішнього ворога в людях, народженого людьми. Ми його не знаємо й не можемо знати, а він є. Чоловік природно оволодів природою, з нею в любові подружив, вона йому в усьому помагає. Найголовніше в житті чоловікові – його здоров’я. А технічне, штучне, хімічне озброєння, воно буде в людях безсиле.
20. У 1898 році на сцену прийшла партія зі своїми політичними силами, у цьому році я зі своєю еволюцією до людей прийшов. 20 лютого мене зустріли зимові сніжні замети, ходу нема. Я не зміг ім’я своє Порфирій від священика особисто одержати. Сама бабка Мотря, це все вона обробила. У людях мене звали Паршек. Школу я став відвідувати в 1905 році. Учитись я покинув після чотирьох класів. Це мені не дало вчитись сільське господарство. А в 14 років довелось у найми до пана піти за Картошино. З 14 років став трудитись.
21. До 1933 року виховувався, ріс, хвалився своїм здоров’ям так, як усі добрі люди на землі. А потім зустрілась така в природі мисль, довго доводилося з нею розбиратись. І все ж я сам вирішив із людьми поділитись. Я взяв своє знайдене від народження природне живе тіло, насмілився його всім людям показати як таке, а їм як таким їхнє діло залишити. Через це все, зроблене мною в людях, вони мене визнали. Я такий для них нехороший, душевно хворий, ненормальний. Лише б я їм добро в цьому робив. Я намагався перед ними вислужитись, усі сили клав на фронті цьому всьому корисному, яке необхідно всім.
Треба довіру чимось заслужити, щоб люди тебе полюбили. А коли довіру від людей одержиш, то тоді їх можна розуміти, а що вони хотіли? Їх діло одне було – моєму розвиткові заважати.
22. Я став у людях не таким, як вони були. Я себе в цьому показав зовсім іншим чоловіком свідомим, еволюційним. Роблю в житті те, чого не роблять усі. Я пішов по природі таким чоловіком, котрого в своєму житті не було. Люди мою дорогу не полюбили. Їм уже набридло так у житті помирати, їх потік був шкідливим. Я не побоявся природи, не страхався ніяких умов, ішов прямо в холод і в погане. Це було тепло моє особисте.
27. Ця історія на мені проходила 35 років. Усе це старався зробити по-технічному, штучно, з хімією. Робилося для того, щоб жити в природі хороше й тепло. Це все творилось не для життя чоловіка, а для його смерті.
Хороше й тепле, воно в тілі довго не живе, а приходить такий час, чоловік починає хиріти. Ця історія, вона нікому не подобалась, брала свій приклад і йшла по дорозі своїй до поганого й холодного.
Я так не став по-людському жити. Мені помогла природа, вона спустила в мою голову свою народжену мисль. Вона в мене спитала як у чоловіка. Чому це так робиться людьми? Вони їдять багато, одягаються до тепла, а в домі живуть з усіма вигодами. А щоб жити довелось здорово, то в людей народжувалась хвороба й простуда. Люди в цьому гинули. Я в цьому шукав свій вихід. Як бути, від цього діла позбутись.
28. Узяв дорогу, покинуту від предків, вона була в природі природна, незалежна, жива, ніколи не вмираюча.
30. Вони до сих пір сидять у тюрмі, їм це місце. Про них ніхто не піклується, і не думає ніхто про них, про таких людей, щоб вони там не сиділи. За висловом Бога, треба їм, таким людям, в їхньому ділі простити. У них родиться свідома мисль, вона їх Учителевим ученням оточить. Більше він не буде попадати ні в тюрму, ні в лікарню. Буде жити за Божою справою, ні в кого не буде красти. Усі будуть жити однаково, рівно, однією сім’єю. Не буде наживатись, багатіти, як це робилось до цього; один одного доганяв, переганяв, не давав йому життя. Він людьми командував, примушував, щоб вони робили, а він між ними жив.
31. Паршек – це буду я, Учитель усього народу. Учу людей не для того, щоб між людьми війна була. Я прийшов на нашу землю, щоб у нас, у всіх людей, не було тюрми й не було лікарні. А ми самі це робимо: живемо нерівно, в одного є, а в іншого нема. Професіонал народжується не для того, щоб жити погано.
32. Перш ніж зробитись у людях у природі Богом землі, треба буде ввести користь їм, заслужити в цьому, щоб довіра до них залишилась. Учитель, він говорить – це одне, і робить він – це друге. Любов така є між людьми й природою,
33. Хочу людям своє сказати. Мої руки такі, котрих ні в кого не було: приємністю все болісне оточують і дають свого діла хороше. Я свої слова про це діло недаремно говорю, що я є між людьми Бог за свою таку роботу, за те, що робив сам у людях. Моя така є система, котру я зберігаю між людьми.
38. Я прийшов на землю цю вас не такому вчити. У мене така мисль: вас усіх зрівняти, щоб ви були однакові, жили мирно, без усякого зла. Щоб ви не робились між собою ворогами, любов свою проявили.
39. Люди, вони із самого початку помилились у своєму ділі. Не треба було починати робити. Це діло почав робити, а потім на іншому ділі він помилився, захворів, похворів і вмер на віки-віків. Усі люди не гарантовані від цього всього, умремо, як і не жили в цьому. Учитель нас туди не веде, він знайшов для цього спасіння бугор Чувілкін, він нам дасть життя нове, небувале. Ми від природи цього доб’ємось. Вона нас таких пожаліє, не буде нас таких карати.
40. Воно нам треба й обов’язково нам треба буде в житті в людях це безсмертя. Люди вчені до цього ось підходять, вони цього хотіли, щоб у них у людях вийшло. Вони це ждуть, ніяк не діждуться, крім одного нашого Учителя. Він для цього путь свою, доріженьку прокладає. Вона в людях така є, і буде вона в цьому. Вони права самі створять. З нічого щось не зроблять. А коли буде цей початок, то тоді цю ідею підтримають самі люди. Якщо вони не одержать від природи своє благо, то тоді для чого їм Учитель? Він усьому діло. Для цього всього він робить сам. Бугор Чивілкін – природа, і чоловік, котрий прийшов, – теж природа, і люди прийдуть – теж природа. Вона нам відкриє все те, що треба. Ми на цьому бугрі не торгівлю відкриємо. А зробимо ми там людський рай. Я цьому місцю буду Адам, перший чоловік у нашому житті. Я буду там на цьому бугрі хазяїн цього місця.
41. Він захищений для цього. Там люди будуть займати своє місце для свого життя. Звідти не понесуть гріб із тілом на могилки. Ми там, якщо матір така знайдеться в житті своєму відмовитись від дитяти, його виходимо. Ми його для цієї історії покажемо як таке дитя. Він народиться для всього такого народу, котрий повинен у нього вчитись. Він їх повинен учити такому ділу, від чого він буде Богом. Буде жити в людях його ідея Христа, він сам буде на цьому бугрі, на цьому місці його.
41. Ми хворі такі, нужденні люди, нас таких ось не задовольниш: потреби дуже великі. Тому й треба людям, нам усім, Чувілкін бугор.
42. Він цілиною весь обріс, він ніким нічим ніколи не захоплений, а завжди повітрям він оточений. Вода його завжди промиває.
44.У цьому всьому чоловік початок це буду я, Учитель. Він народився в цьому, огородився як ніколи на цьому бугрі. Я на нього рвусь, все рівно виберусь і стану на свої такі довільні ноги, і руки підніму вгору, закричу гучно, про це скажу. Нам, усім людям, це місце відкриє таке в житті своє безсмертя. Воно мене так у природі оточило.
47. Наше таке слово. Сказати нам це все треба: ми відкриваємо на цьому ось місці життя чоловікові, на цьому бугрі, на цій цілині, що водою омивається. Вода нас купає вона нам тепло всередині в тілі створює. А коли в нас тепла не буде свого енергійного, то нас ніяка техніка не обігріє. У цьому є вся природна сила, вона робить усі вулкани.
47. Цьому наш бугор не радується. Говорить: на мені на такому завжди є наша радість, вона нас так задовольняє бути на цьому місці без смерті. Тут нема такого, щоб у житті так робити. Є одне без усякого діла велике терпіння всього: і холоду, і голоду, також спеки. Бугор природна сторона, вона ніким не займана. Бугор, нікому він не треба, крім одного Бога, він на ньому розташувався. Йому доводиться на ньому стояти, ждати того часу, коли доведеться легким зробитись, і підеш у висоту. Це буде, і обов’язково буде. Люди, вони безсмертні в цьому ділі.
49. Я хотів піти в іншу державу після того, як мені довелось скинути весь наявний одяг. Його було віддано одному напіводягненому. Сам я в Єнакієве пробирався. Мене як такого оточила атмосфера дощу. Вона з блискавками, з грозою не давала ходу. І мене не пустила. Я вернувся, пішов назад – десь узялось сонечко, стало тепло, атмосфера назад пішла. Де взялось сонечко? Я обсох, як і не був під дощем. А в своєму руському суспільстві така можливість була, вона є, і вона буде в цьому ділі. 49Кому треба буде в житті бугор, та ще такий, як Чувілкін? Він же весь, ніякого джерела від нього не одержують, крім одного безсмертя.
49. Коли узнають, хто я є такий, то знайдуть сліди мої, їм створиться в цьому слово.
50. В усьому світі люди зрозуміють, вони скажуть про таке ось діло, проспівають свої слова. Це, мовляв, він, більше ніхто з усіх, Бог землі є в житті своєму.
60. Їх зустріла неправда, коли стали жити хороше й тепло.
60. Хто не любить у природі поганого й холодного, умирає на віки-віків. А хто тільки живе в природі різнобічно, той живе вічно в природі, йому слава в ній.
Бог, він назвався ним через відкриття очей. У нього тіло заслужено бути ним.
60. Ми з вами почали робити для того, щоб вийшло хороше й тепле, але врешті-решт ми із цим прийшли до холодного й поганого. Нас за це вбила природа, ми вмерли на віки-віків свого життя.
68. Але ми в усьому залишились винуваті через те, що ми не визнаємо це.
70. Я, як Учитель народу, учу наших усіх людей здоров’ю, знайшов місце таке в житті, вічно ніким воно не зайняте, крім мене одного.
71. На цьому ось місці чоловік може бути здоровий без усякого такого фронту. Цьому чоловікові не треба буде для цього діла земля. Він не потребує одяг, йому не треба їжа, також не треба дім з усіма вигодами. Йому треба життя всього національного народу. Ми цей ось бугор вважаємо місцем усіх національних людей. Ми це місце вважаємо початком цього життя, звідки перші кроки ступав своєю ногою сам Бог. Це шматочок землі, від часів Адама ніким ніяк це місце не займалось, і за нього воювати не воювали. Людям треба земля, простір, чим доводилось багатіти. Найголовніше – це люди, вони відігравали в цьому ділі роль. Вони із собою воювали, їх примушували царі свого місця. Командиру-ватажку жаль здаватись, а люди будуть інші.
Ми тепер такого життя не потребуємо, воно нам таке не треба. Нам треба в природі безсмертя, умирати тепер ми не станемо.
72. Мертве створювати не будемо, живе збережемо. Еволюція очі нам розкриє. Ми почнемо жити по-новому. Таке хороше, тепле не будемо приймати, а візьмемось за погане й холодне. Хати не будуть треба, могилки не будуть ритись для людей. Ті, котрі будуть лежати в праху, і ті встануть. Ми цього доб’ємось. Бугор це все зробить. Дохнути ми перестанемо, жити ми будемо. А яке будемо мати щастя! Потребувати нічого ми не станемо. Буде на землі рай. Мертве відійде зовсім, а живе настане. Один одного пожаліємо. Ми нападати не будемо. Ось життя яке настане Боже. На колесах ми перестанемо кататись. А мучитися будемо, спрага буде така жахлива, людям це не по душі буде. Спочатку буде тяжко, але зате буде здорове життя. Воно робиться всюди людьми живого характеру.
Якби вже вмерти мені, такому чоловікові незахищеному, за сорок шість років можна вмерти тисячу разів. Треба згодитись із тим випадком, із котрим доводилось жити. Учитель народу, Переможець природи, Бог землі за те, що в житті зробив сам. Це його така істина невмираюча.
73. Ось, які ми такі є люди. За технічним розсудом прожили ми всього дві тисячі років. Але щоб ми цим ось задовольнили себе – цього ми не одержали.
75. Помилку, зроблену нами, усіма людьми, треба виправляти, поки є можливість. Це буде робитись не технічна сторона, у штучному, у хімії, а буде робитись природним порядком.
Бугор спільного характеру.
Це було сьогодні, 23 березня 1978 року, якраз на арені четвер, чистий одяг, котрий робився для невідомого такого ось ув’язненого, хворого, ображеного такого чоловіка, він нікому не був відомий. А нібито це був як сон, не сон, якесь чудесне видіння. Кому й за що це таке діло збиралось? Усе це починалося з Москви, спускалось. У нас зачинатель цього всього – це я. Початок нібито робився Валею Сухаревською. Вона це все в житті збирала, носила з такою надією, щоб це вийшло. Воно було, як якась у цьому ось велика висловлена цінність. Її, як таку близьку до цього, берегли, старались це все через хворих зробити. Це була не яка-небудь випадкова зустріч, вона таким зібраним натовпом робилась. І не на яке-небудь таке зборище, щоб зійтись і поїсти та попити вина, та повеселитись: цього люди не робили. У них не було ніякої зброї, техніки, щоб нею як такою хвалитись, цього не було в людей. Порядне було таке в зібранні, душевна радість. Вони не співали, не говорили, не кричали їм хотілось усе це зроблене бачити. Я як такий серед них себе показував не як видатна якась між ними особа, але був вищий за всіх їх. Усім людям здавалось, що це все робилось мною ради цих ось двох трупів. Ми їх як таких не бачили, щоб на них дивитись. Цього ми не робили, а якась бережливість у цьому була. Хтось хотів задовольняти, а люди цього не хотіли, у них на це не було ніякої потреби. Вони зібрались самі не знали, для чого. Але їм хотілось щось побачити в цьому. Але, щоб люди старались самі в цьому щось зробити, цього не було. І не думали вони більш за все в цьому свою радість якусь забути. Я як такий появився, вони мене хотіли так бачити. Їм хотілось те, якби збирав такий ось натовп із таким обрядом. Це все робилось не ради свята якогось, вони хотіли в мене спитати. Це був спомин цим зібраним людям. Вони не потребували й не хотіли, щоб їм щось давав. Вони зібрались для того, щоб свою радість показати, а в цьому нікому було дивуватись і завидувати. Це було якесь у цьому ділі захворювання, воно робилося нами всіма. Це одне якесь хвилювання, одне й друге. По всій такій небувалій місцевості люди не стояли так на своєму місці, а на морі тихо хвиля коливалась. Люди щось у цьому ждали, старались самі себе показувати. А все в цьому залежало від мене. Я не хотів їм нічого такого сказати. Це таке було незвичайне хвилювання заповнювати свої такі місця. Це місце непусте ставало, нібито хтось про це щось говорив. Я повинен сказати про це діло, що цей натовп більш за все в цьому ділі звертав увагу на мене, і на мою появу ждали. Вони й хотіли чимось задовольнити себе, їх діло було так дивитись. І то я щось їм сказав, а їх було дуже багато. Із 12 годин ночі вони зі мною разом пробушували, нібито це був день. Люди, нічого вони ніяк не потребували, а щось думали вони. За моїм таким висновком, це народові безсмертя. За це все таке діло один борюсь.
78. Ми через це все вмираємо, і будемо ми так умирати до тих пір, поки ми свій потік не змінимо. Ми винуваті в цьому ділі: холодне й погане не полюбили. Хто нас таких полюбить, якщо в природі дві сторони? Індивідуальна вона хороша й тепла. А світоглядна – це холодне й погане. Чоловік не виживає, а вмирає.
79. Паршека сили не технічні, штучним він не живе, хімію не вводить. Його діло – Чивілкін бугор і колдибаня з водою, по сніжку та по морозу – це одне людське благо. Тільки в цьому є чоловіка життя, воно безсмертне.
79. Я бережу самого себе, знаю природу, люблю, як матір. Хочу, щоб вона жила безсмертна і нас, як кліщиків, теж безсмертними в себе тримала. Цим ось людям нейтронна бомба не буде треба, їм буде треба здоровий дух, здорове тіло.
Свідомість визначає буття.
81. Це ось діло як треба буде робити? Уміло, акуратно, нікому не заважати. Бугор Чувілкін – це є природний, еволюційний початок. Я повинен там це діло почати, бо це місце є все для цього. Найголовніше – земля цілинна, повітря й вода джерельна що й треба чоловікові для його життя. Я це місце повинен зайняти та його як треба вивчити, на ньому треба здоров’я відновити. Там це все буде на користь життя чоловікові. Я відійду від цього від усього, звернусь до живого. Мені не буде треба те, що є в наших людей: це все не їхнє, а є чуже. Мною визнано в житті неприйнятним, воно шкідливе.
Це — природна сторона: нічого такого не робити, ні за що не відповідати.
82. Умирати можна буде нам усім, але ось треба нам народитись і жити вічно, навчитись безсмертними. Я цю дорогу знайшов, дослідив її. Тепер вона не моя особисто, а всього нашого світу людей. Це наука з наук, наука безсмертя. Я її починаю. Цьому ось кінця немає. А початок є. Хіба люди із цим не згодяться, щоб у природі жити вічно й безсмертними? Для цього в кожного чоловіка повинна народитись у природі мисль. Свідомість визначає буття. Цьому всьому треба жити.
82. Бугор мене як такого прийме, він оточить тіло. Мисль піде від заходу до сходу, і стане воно робитись.
97. Треба жити, тільки не по-старому, по-історичному. Не треба буде боятися природи. Треба братись із здоровим духом, із святим ділом, з життям, безсмертям. Слава тому, хто за це ось діло візьметься він буде в Бога в раю. Цьому кінця не буде. Світ, усі люди, із цим ділом, із цією ідеєю будуть згодні, щоб чоловік зародився без усякої потреби, щоб у природі потік змінився. Досить нам, таким ученим озброєним людям, лягати в землю й лежати в праху вічно. Нам треба добитися від природи життя вічно не вмираючого.
107. Ти, як такий чоловік, моє здоров’я взяв, а я тобі його віддав – це найбільша, одна з усіх любов. Я тебе за це розцілував, а ти – мене теж. У нас у двох сили створено одні й ті ж самі. Між мною й тобою любов невмираюча, вічно жива, і буде вона між нами жива, якщо ми з тобою будемо робити. Залежить усе від нас від самих. Ми з тобою були в цьому люди такі, ми й будемо такі, з нами є наше з тобою безсмертя.
109. Вона нам народили чоловіка і йому нанесли тепер хворобу —вона сама забери за його хороше, зроблене ним. Хвороба, вона не відіграє роль, а відіграє роль у цьому ось сам чоловік.
111. Треба йому передчасно запобігти, щоб на ньому не поширювалось ніяке таке захворювання. Ось що нам, таким людям, треба. А ми його не маємо і не збираємось мати. Паршек із своєю ідеєю виступає, усім своє доказує: тільки в цьому врятує сама природа. Вона покарала — вона й забере. Це повітря, це вода і земля – усі життєві якості.
Чоловік – це той буде чоловік у житті, він уважається чоловіком, хто не буде боятися природи, його тіло близько стане до природи. Вона його так полюбить, як ніколи ніхто. Він через це все стане безсмертним чоловіком.
112. Бугор недарма свої плоди розкриває, він, як природа: повітря, вода й земля – Паршекові друзі, милі незабутні невмираючі, вічно живі, нарівні разом із бугром.
112. А тепер послухайте, я вам скажу про це. Економіку не підтримую, а з політикою не згодний. За Півмісяць і Червоний Хрест, за міжнародне здоров’я. Тюрму, лікарню не поважаю. Хочу, щоб не народжувався в природі злочинець і хворий чоловік. Поки що всім однакова плата в житті нашому 33 карбованці, малому й старому. Буду сам в’язнів, божевільних із неволі визволяти. Усе буде робитися свідомо. Мені одного поставити на ноги, щоб у нього роль відігравала природа. Інший слідом за ним прийде і скаже: «Учителю, мене прийми», і так далі, і таке подібне. Усі будуть на волі. Усім людям гріхи простяться. Паршек навчить усіх, усі зробляться друзями природи. Чоловікові треба буде легке.
113. Куріння тютюну – перша стадія відкритої форми захворювання. Тому Учитель курців просить: поки молоді, бережіть своє здоров’я. Ми любов проявимо в людях. А коли люди покинуть палити, то тоді легко ми позбавимося від ракового захворювання.
Капіталісти, не комуністи, цю ідею зрозуміють і почнуть робити між собою такий варіант: не капризувати в людях, а проявити в природі свою любов. Це наше, усіх національних людей, завоювання.
114. Я не воюю з людьми за місце, а прошу: будь здоровий, стань, і те ти роби, що робить Учитель нам усім. Я такий один на білому світі є за любов одну, за мир усіх наших людей. Усіх я їх розціловую й хочу всіх цілувати за це діло.
115. Звір не повинен бути гнаний, риба не повинна ловитись, природа стане жива. Бугор теж для мене живий.
117. Я в жодного чоловіка не відбираю його право в житті, але прошу всіх: розумійте, живіть, але іншому не заважайте. Ми всі такі є люди: своє не зробили, а іншого ми пхаємо в житті.
119. Це буде такий початок. Моє діло – не їсти. Усі люди слідом підуть, це ж у природі. Це істина, одна з усіх вона. Я її знайшов, тепер хочу, щоб люди підхопили, зробилися такими, як я був і є Учитель.
120. Я прямо скажу всім людям, що моє тіло, це Паршека тіло, воно в людях по історії в природі безсмертне. Треба за це діло братись кожному чоловікові, у цьому міжнародний, усього світу бугор. Він не зайнятий ніким нічим. Це місце моїм тілом освічене, я там стояв і кричав своїм голосом: «Перемога моя». Це тільки нічого не робили, і не збирались робити, і ми не вміємо робити. Для чого нас таких ось нехороших так жаліє Паршек, хоче свою правду в своєму житті на бугрі на такому доказати? Це буду я, Паршек. Усіх курців прожену із землі, усіх п’яниць прожену, у людей хвороби щезнуть, а зробляться здоровими людьми, простуджуватись і хворіти не будуть. Усі через бугор пройдуть, скажуть мені за це спасибі.
121. Ні на що не подивлюсь, а своє все рівно зроблю, дорогу дам усім, волю. Тюрми не стане, лікарні теж не буде, а буде рай на землі. Через це харкати, плювати не стануть, і не будуть робити цього люди. Свідомість визначить буття.
124. Моє прийде на арену всього світу. Я прийду на арену вашу, у вас як у таких спитаю: як же ви жили? А ви мені скажете: ми, мовляв, жили хороше й тепло. А я вам на це скажу: так живіть, все рівно прийде час, вас оточить погана й холодна сторона, ви вмрете. Кому ви це робили, і що ви в цьому одержали? Ваше хороше й тепле. Ви ж у цьому вмерли на віки-віків.
125. А я вас як таких молив, просив я вас. А ви, такі вчені люди, не пішли. Я вас як таких звідти підніму, своїх прийму, а вас, як чужих, покараю за вашу неслухняність. Я вас як таких просив, молив, а ви цього не зробили. Я ж є перед вами Бог усього життя. Ви є люди в природі технічні, огородилися штучним і ввели хімію. Ви в природі безсилі. Ваше діло одне – вам дай, ви більше нічого не знаєте. Це все так не проходить і не пройде. А от це ось буде: на землю Бог прийде, він нас судити буде за наші гріхи, за наше нелегальне діло. Ми крали, ми вбивали, ми присвоювали, держались, говорили: «Це моє, наше». А де ж моє? Ви з мене волосся зняли, а потім прогнали. Ви моє життя, моє добро не визнали, вигнали, а потім як хворому психічно групу дали.
134. Я говорив, говорю ученим: судити буду я вас за ваше небажання, за ваше невміння.
Хворобу ніхто не має права лікувати, тому що її посадила природа. А ми не навчились чоловікові помагати, ми з вами навчились чоловікові заважати: це місце приватновласницького характеру. Ми, усі люди земної кулі, не можемо без нього залишатись, щоб цього не було. Шматочок землі, на котрій чоловік сам собі, він багато на це поклав труда. А Учитель вважає: це все самовільне захоплення не на користь здоров’я чоловіка. Його тут оточує великий у цьому нестаток.
135. Ось де в людях веде одна-єдина неправда всього світу всіх людей: ніхто з усіх людей не живе для когось, а тягне до себе. А щоб усі одному! А ми робимо самі собі. Як же так мені, такому Паршекові, одному такому чоловікові, добитися вічного невтраченого здоров’я, у себе зберегти? Воно в мене не одному особисто, я його маю для всіх нас, живущих на білому такому ось світі. Я його не жалію. Будь здоровий, підходь і проси тобі ворота відчиняться, ти отримаєш здоров’я на віки-віків.
145. Усім треба рівно. Мало буде добавимо, щоб між людьми не було ніякої образи, усі жили рівно. Так жити, як ми живемо при Радянській владі чи демократії, – ми незадоволені життям. Мало, більше не доводиться одержувати. Не хочемо – одне, не вміємо – друге. А в природі є такі ось засоби, життєві еволюційні. Так жити, як ми прожили при отцеві й синові, жити не треба.
Краще нічого не робити, ні перед чим ні за що не відповідати – це буде нам усім краще. Ми жити будемо світоглядно: і хороше, тепло і холодно, погано. Є, що їсти – їж, нема – терпи свідомо.
150. А за рахунок чужого довго жити не будеш. Будеш жити самовільно – природа все рівно, вона тебе за твоє все це, зроблене тобою, покарає.
У природі дві сторони в людях: одна – хороше й тепле, друга – холодне й погане. Люди зрозуміли одну сторону, стали її в цьому знаходити й користуватись нею, а від другої сторони стали відгороджуватись: досита їсти, до тепла одягатись, а в домі з усіма вигодами жити.
151. А якщо цього не мати, життя як такого не буде. Краще не жити так, як ми в цьому живемо. Так жити не треба.
152. Наше, усіх людей, діло таке робити, як учить Паршек. Такий у житті вчинок – це є заслуга.
153. Жити за рахунок чужого не можна ніяк. Учитель говорив і буде говорити: якщо свого тепла в тілі не буде, природного, то технічне не обігріє. Живе енергійне, котре одержано через повітря, воду, землю, краще, ніж це все чуже.
154. Перший день першого року. Спитайте ви самі в себе, що ви мали тоді в своєму такому житті? Ви як такі живі люди були без усякого самозахисту, ви не задовольнялись продуктом. У нас шлунку не було. Ми з вами жили. Нам холодно було й некрасиво, погано. У нас на це вистачало терпіння. Ми жили дихали. Нам ці потреби не були треба. Ми без усякої мислі жили.
155. Як ми з вами жили? Про це знає він, якщо він був Бог. Для чого йому доводилось такий здоровий учинок проміняти на вчинок слабий? Що його як чоловіка примусило від цього діла відступити, у нього було достатньо часу, було повітря, була вода й розташована земля? Його мисль зовсім неправильна. Цьому чоловікові захотілось у цьому індивідуальному в природі житті побачити такого чоловіка, як він. Природа його таке придумане не задовольнила, а взяла по-своєму створила йому не «його», а прислала йому «її». У зв’язку з усім цим почали народжувати другого чоловіка. Вона прийшла не вчитись, а прийшла вчити цього чоловіка. Він цього не ждав, а вона йому сказала: ми цьому початок. Їм дозволялось усе робити. Їх було двоє. Самі себе одягнули, нагодували, у дім зайшли жити. Ось вам діло, котре примусило нас дітей народжувати. Це наше в цьому зробила вона похіть.
156. Природа цього ось не любить і не хоче, щоб запас такий був.
158. А тепер він, цей час, не буде рости, не будуть цього часу потребувати. Ми цього місця потребувати не будемо.
159. А еволюція? Нове вона вносить, щоб жити не по-старому, а по-новому, небувалому: треба любити природу таку, яка вона в житті є.
160. Я, як Бог Спаситель цього всього, Учитель усього світу людей, нікому нічим я не заважаю, але вас таких у цьому прошу: розумійте це діло, вирішуйте самі, погане женіть від себе, а хороше самі беріть. Це Божа сторона, вона прикрашає раєм.
161. Усе наше — на цьому бугрі.
162. Святе це місце вибрано мною для наших ось таких живущих на білому світі людей. Еволюція – це свідомість визначається буттям. Живий буде факт. Ми, як такі люди всієї нашої землі, зійдемо й своїми словами про це гучно скажемо. Це місце буде наше. Ми на ньому своїм учинком, своєю босою ногою не будемо заважати. Усе це буде. Це місце буде всього світу всіх земних людей усіх націй спільним. Сюди доступ буде вільний будь-якому живому такому чоловікові. Сюди він буде приходити хворим, а звідси – зрілим, здоровим чоловіком. Якщо він у колдибані скупається, він зробиться здорово кріпким, невмираючим, він буде безсмертним чоловіком, як зробився в цьому наш Учитель.
165. Це таке ось діло забути не можна, і нема можливості це простити. Один Бог, тільки він усім за все прощає, і нікого він у житті своєму не карає: це його є така милість.
169. «Люди повинні піднятись із мертвих у живі». Для цього діла готується в своєму житті в цьому Паршек. Він народився природою, він нею вихований до самої безсмертної слави.
170. Ні я, ніхто з усіх людей, ні мати наша рідна, вона нам із своїми ангелами не скаже, а тільки сам вищий за всіх за своїм розумовим розвитком. Він нам усім тоді скаже про це діло, коли здійсниться це ось наше безсмертя. Я як Учитель про це ось давно думаю, але сказати про це діло, як це ось буде, не скажу, не промовлю.
172. Треба буде навчитись, як самого себе в цьому всьому загартувати, щоб чоловік сам не простуджувався й не хворів, щоб він сил у природі таких природних набрався для того, щоб їх через себе, через свої руки, іншому чоловікові їх передав, як усе зробив наш Учитель.
173. Свого ні в кого нема є одне Боже, природне. Це все людське, але не власне, не індивідуальне, тепер загальне благо всього життя, котре робиться в природі чоловіком.
174. Моя ідея така: зробити з ворога любимого друга. Це – Божі сили, а Бог є Паршек. Він проти тюрми, проти лікарні. Йому хочеться людей зробити мирними, щоб вони не воювали, дружно між собою жили, без усякої потреби, як живе Паршек. Одно в голові це Чувілкін бугор.
175. Його таке діло від природи одного добитись, щоб не їсти нічого, бути без усякої потреби. Ось що нашим людям треба.
175. Про бугор говорити. Це місце не моє й не чиєсь, а всіх наших земних національних людей. Це місце має приймати.
176. Учитель усіх просить: приїжджайте, будь ласка. Місця на цьому ось бугрі вистачить.
177. Це місце для життя чоловікові золоте, дороге, ніколи ніде не вмираюче. Безсмертне це місце.
180. Я хочу в усьому світі одне: щоб у нас, щоб у них так зробити в людях – проявити любов. Моя є така, Паршека, ідея, вона перемогою залишилась.
182. Усі люди можуть зробитись такими, як я є. Не падав із неба, а народився, як усі люди. ... Я так само жив, усе по-людському робив, але жодного чоловіка я не вбивав.
183. Хочу всім сказати, щоб люди знали про Паршека, про такого Бога землі. Він прийшов на землю завоювати в природі людям безсмертя.
9. Я буду визнаний як такий усіма людьми всього світу. А коли будуть говорити про це люди всього світу, то тоді й стане на арену для всіх нас безсмертя. Це буде й обов’язково буде.
12, Учитель нас усіх учить. Ніхто, крім самого себе, не винен. А винних б’ють. Учити теоретика не треба. Треба своє установлювати, а іншому не заважати. Ось еволюційність одна з усіх, вона була, вона є, і буде вона. Партії не було, а створили її люди. А еволюція є свідомість і буття тут. Без потреб жити треба й уміло.
13. Ховатись не треба любити треба природу як таку, вона нам простить. Еволюційний чоловік, він прийшов на землю не з чужим, а зі своїм живим енергійним тілом. А чуже є чуже. Йому треба, щоб чоловік був вільний у своєму житті. Це буде діло. Він – господар, захотів він – зробив, йому в житті адміністратор не треба. Він сам знає, що робити в природі у житті. Він повинен мудрецем усе сам робити. Треба навчити себе, щоб увічливістю обслужити дитя, щоб воно розуміло, що його просять. Не треба присвоювати до свого ймення. Треба його вважати спільним. Ось тоді ми будемо жити незалежними. Зла ніякого між людьми не буде, а буде любов у всьому ділі. Зарплата малим, старим буде одна – 33 крб. Ображених не буде. Мало нам буде усім прибавимо.
14. Робити свідомим, усім треба свідомість, без усякої свідомості ми не будемо обходитись. Якщо треба, значить треба. Жити ми хочемо, значить треба життя будувати, це залежить від нас усіх. Ніякої тюрми, ніякої лікарні не буде, а будемо жити по-еволюційному. Хочеш робити – роби, не хочеш —не треба. Сиди отримуй те, що слід. Це все бережи, як своє добро є. Ми на цю всю будову запрошуємо весь світ, усе людство. Ми не відходимо ні від кого й не відгороджуємося ні від кого. Хочеш жити за нашими умовами – приходь вступай у таке суспільство і живи з нами, такими правами користуйся. А щоб іншого чого-небудь, у нас нічого не буде, а буде між людьми своя рідна любов. Один одному будуть помагати.
15. Захоплення ніякого, воєн ніяких. Усі люди рівні отримають права на життя спільного характеру, шукати в природі корисне в труді. Але не буде ні командування, ніякої юстиції, ніякого військового, ніякого насильства. А буде просьба одна з усіх наша, така вона є. Тому, хто просить, всюди давалось, дається й буде даватись. А тому, хто стукається, відчиняється. Це було, це є, і воно буде. А тому, хто кричить, відкликаються й спокійно. Будуть усі люди почувати добре. А якщо всім добре, то що може бути від цього краще?
18. Бугор – це місце моє рідне, воно кожного здивує. Люди на це все прийдуть і скажуть йому як такому: «Не роби, бо життя твоє коротке».
20. Їх діло одне – обов’язково на цьому місці бути. Учитель це місце вибрав, він практично вивчив.
24. Ця кров, вона лилась між ними, вона ллється до сих пір ними за свою рідну національність, (вона буде литись) до приходу на землю Бога, він їх утихомирить.
Це всьому діло є Чувілкін бугор, він до себе діждався Учителя. Він прийшов на цю землю не вибирати своїх, він прийшов до всіх однаково, усі для нього є люди. Він усіх, усі національності любить і хоче сказати про своє діло. Воно – це є всім вам однакове діло любов природна, знайдена в житті своєму Учителем. Він це місце розкрив, він цим місцем огородився.
26. Чувілкін бугор – 25 квітня, він усього світу всіх людей земної кулі. Він є Півмісяць і Червоний Хрест, міжнародне здоров’я. Сюди прийшов Учитель зі своїми силами для того, щоб урятувати від нашого ворога все людство, щоб між ними всіма зародилась в їхньому тілі любов.
31. Нема на білому світі такого місця, як цей Чувілкін бугор. Він через своє все є спільне надбання всього світу всіх людей. Бугор Чувілкін, він для того на цьому місці відкритий. Він розташований вигідно для того, щоб на нього автомашини, автобуси сходили, народ приїжджав і від’їжджав.
32. Ми цьому ось місцю своїми головами низько поклонимось. А потім зійти на нього, підняти руки догори і закричати «ура» цьому ділу.
Чувілкін бугор, він нам народить без усякої потреби чоловіка, він своїм ділом покаже Бога. * 34. Це місце, воно кожному чоловікові без усякої оплати доступно. Чоловік повинен бути здоровим через це все. Тільки узнає про це чоловік, що в людях є такий для здоров’я бугор, то тут же зміниться його чи її здоров’я. Воно своїми силами оточене: водою, землею, повітрям і людьми. По землі треба буде ходити, повітрям задовольнятись, а водою пробуджуватись. Усе це люди й будуть робити на свою користь, щоб люди не хворіли, не простуджувались. Вони цим задоволені.
36. Ми це все намічене зробимо. У нас на це сили є. Бугор примусить це зробити, він своїм магнітом притягне, як удав тварину.
38. Це таке наше всіх завдання, щоб чоловік наш земний прийшов на наш такий бугор із своїм нездоров’ям із своєю любов’ю та цьому бугру поклонився, сказав голосно: «Учителю, дай мені моє таке здоров’я». Три рази він повинен сказати це. А потім після цього всього треба буде спуститись до води, до колдибані, вона повинна цього чоловіка скупати, пробудити як такого. Він нас просить, він нас молить, щоб йому помогли. Найголовніше – це буде природа: повітря, вода, земля. Умови бугра, вони дадуть цьому чоловікові здоров’я. А коли він це здоров’я на бугрі отримає, він нас ніколи не забуде, він скаже про це, де треба. Ми його голос почуємо, скажемо: «Спасибі». Це буде початкове ніколи не вмираюче. Від кого залежне? Ми доб’ємось одного в людях: миру, любові в усьому світі. Ось, що наша ідея несе життя в людях.
46. Бугор —для ображеного чоловіка, але не хвастуна історичного чоловіка. А таких ось віруючих в одне хороше нам не треба.
51. На арену прийшла еволюція зі своїми силами, свої дні як такі принесла.
52. Ми стали після цього всього не так жити, як ми до цього жили: простуджувались, хворіли й на віки-віків умирали. Ця історія нам усім нове принесе. Це Чувілкін бугор, він нам ці якості введе. Ми не будемо так важко жити, нас оточить легке, холодне й погане. Ми доб’ємось від природи життя, але не смерті. Ось де виявиться правда, невмируща ідея: їжа не буде треба, одяг теж не буде треба, дім житлового характеру не буде треба. А буде треба всім нам Чувілкін бугор, його такі життєрадісні умови, земний рай: один поруч одного впритул стоять. Нас не буде природа поодинці забирати. Ми будемо мати тепло спільного характеру. Не природа нами, а ми нею будемо розпоряджатись своєю ввічливою просьбою. Нам доводиться просити природу своїм умінням, своєю любов’ю. А любов є для життя все. Лише б захотів, твоя мисль іде по природі до мети.
53. А мета наша всіх така в житті, щоб жити на білому такому світі. Ми вмирати не станемо. Наше діло одне буде – умирати не станемо. Ось що нам бугор Чувілкін дасть. Ми це завоюємо, наші ноги це все зроблять, вони причепились до нашого бугра.
63. Спасибі треба сказати нашому дорогому Учителеві за його все те, що він нам у житті знайшов. Це мінерал, це Чувілкін бугор, колдибаня, де люди роззутими поступають босою ногою. Радість одна прийшла на цю ось землю, котра повела себе по цілинній землі, по таких умовах.
65. Є в житті такі діла: здоровий дух – здорове тіло. Доволі адміністративно над чоловіком чинити, не треба чоловіка примушувати, чоловіка не треба запирати. Йому за це все дати волю, вона повинна цим оточити. Це є святе діло для таких нас. Ми сильні, це в житті має бути. 66Якщо тільки моя ідея в цьому проявиться, то життя наше таке ось зміниться: не буде чоловікові особи адміністративної в житті, свого не буде, буде одна свідомість.
68. Я вважаю, це діло є святе, ним люди мають задовольнити себе. Цей фільм виправдає тим, що це буде треба.
69. Це життєвий такий закон. Солдат більше служити не буде. Армія не знадобиться. Крадіжка припиниться. Хворіти люди перестануть. Усі до одного одержать одне – 33 карбованці. Тюрми не стане, лікарні теж не буде. Учитись так не будемо. Місця теж не стане. У людях проявиться життєва любов. Між національностями війни більше не буде ніколи. Ось чого ми від природи доб’ємось. Умирати зовсім перестанемо. Усі люди, від цього діла вони встануть, їх як таких підніме природа, вона нам дасть наше життя. Ось що ми з вами побачимо, це все життєрадісне. У житті нашому проявиться наше все на землі райське життя, бугор ми з вами для цього діла всі оточимо. Не природа нас як таких усіх примусить стати на свої такі ось живі довільні ноги, ми ними станемо на сніг. І так чи інакше буде одне.
71. Воно було таке життя, така справа. Ми її робимо і хочемо зробити найкраще, для всіх однаково. Щоб люди жили мирно, ніколи один на одного не робили, а жили рівними. Якщо одержать зарплату, то всім однаково: малим і старим. Вони таке ввели, щоб ненависті та зла ніякого. Люди людей будуть дуже міцно любити за їхній такий учинок.
72. Ми повинні з природою не боротись, її якості не брати, вони не будуть треба. Вогонь не буде потрібний, залізо не треба, снасть не буде потрібна. Шило з голкою не треба буде, ніж із сокирою, пилка не будуть потрібні. Землю як таку присвоювати не будемо, і вона не буде чоловікові потрібна. Сіяти зерно перестанемо. Усе це відпаде, усе це зробить у себе наш земний чоловік. У нього як у такого буде організоване внутрішнього характеру тепло. Те, що робить для себе чоловік, він цього не буде робити.
73. Йому їжа не буде потрібна, одяг теж не буде потрібний, житловий дім не буде треба. Чувілкін бугор – це буде чоловікові слава. Він його такого ось прийме, йому його життя дасть. Примусить сам себе стати близько до повітря, води, землі. Струм, електрика, магніт тіло оточить на віки-віків. Ось, чого люди доб’ються.
11. Скажи: де я беру сили? Тільки на бугрі. Це мій рай, мої там у квітах сили. Вони були, вони є і будуть у мене такими.
12. Паршек народжений у людях таким, щоб війни між людьми зовсім не починалось і щоб війни в природі між людьми зовсім не було. Паршек у цьому всьому всім людям за це діло, зроблене людьми, за їх помилку таку простив. Паршек своєю просьбою упросив природу, вона людей ображених, бідних, хворих не стане своїми силами карати. У неї є нове небувале – жалість. Люди в цьому ділі не винуваті – винуватий у цьому всьому адміністратор: він командує всіма підлеглими людьми, хворими людьми.
13. Це діло, що ми робимо, буде треба.
17. Паршек із тілом живим еволюційним прийшов, із святим духом на цей ось бугор ради всіх наших на землі людей. Вони до мого приходу вмирали. А тепер вони на цьому бугрі вмирати не будуть.
6. А вчення Учителя, я би вам сказав прямо, це все любов до всього: до природи, до діла, особливо до дня, що йде. 6Якщо вони попросять мене всі до одного, звільняться, і тюрма, і лікарня запустіє. Учитель дає всім волю.
7. Губа на допомогу прийшла Чивилкіному бугру, щоб чоловіка живого утримувати без всякої потреби. Їсти не треба, одягатись теж не треба, і в домі жити не треба. Ось де місце живе невмираюче, вічне. Ніхто ніде ніяк не підлеглий, всі однаково будуть в природі жити, рівні, зла, ненависті не буде, війн – ніяких. Одна любов в природі в людях проявиться, озброюватися перестануть. Яке життя райське на землі оспівають.
20. Сьогодні день середа, дощик зранку обложний. Ми в неї не їмо. Як нам в цьому добре бути без усякої такої звички. Ми робимо це в природі на славу всього світу всіх людей.
24. Він буде людям хворим допомагати. Це місце, воно не присвоюється ніким ніяк. Бугор, так він і залишився бугром спільним всього світу для людей хворих, нужденних.
24. Щоб вони як такі приїхали безплатно на цей ось бугор. По ньому роззутим пройшлись, через руки Учителем прийнялись, спустилися до води, скупались. Все це робиться людьми ради всіх нас таких без всякої оплати. Все це взяв на себе таку ідею проводити в життя Паршек. Адміністратор буде один до цього діла не допущений.
25. Всі нації всього світу цьому місцю низько-низько головкою поклоняться. І сказати всім в один голос: «Тобі, Паршек, дякуємо за твою добру волю, вона нам всім таким допомогла». * 32. Ми всі до одного однакові станемо, і будемо стояти на цьому місці. Не ждати милостині, а ми будемо багаті в цьому. Не вона нас огородить своїми силами, а ми ці сили будемо у себе створювати всередині. Кланятися ми нікому не будемо. А радуватися ми будемо ніколи не бувалому народженому дню.
36. Найголовніше, робити урок такий треба. Два рази в день ми вранці і ввечері водою холодною купаємось. А з людьми всіма здороваємось, із знайомими, з незнайомими голосно. Голівкою поклонись. Наше діло – сказати, а їхнє діло – вони як хочуть. Не жди, щоб він нам сказав своє слово: «Здрастуйте». Дожидатися – це не наша є ідея. Наше діло – спішити треба. Ми це все самі робимо. Ми шукаємо чоловіка, розуміємо його, можна давати. Даємо зі словами: «Цьому чоловікові даємо ці гроші за те, щоб нам в житті було легко». І без всякого такого віддай. Це буде на користь всього світу ця поміч. Вона твориться нами, всіма людьми, для миру в усьому світі.
37. Це є наша всіх любов. А суботу ми бережемо, як око. Це 42 години, це наше діло, наш обов’язок без води і їжі обходитись, терпіти. А в неділю в 12 годин треба буде їсти. Ми виходимо на повітря, піднімаємо вгору лице, тягнемо через гортань три рази повітря, просимо: «Учителю, дай нам здоров’я». Це все ми робимо щотижня, як свято. Харкати, плювати на землю не рекомендується нікому, не пити, не курити.
40. Чувілкін бугор, він для всіх. Приходь і ставай, і роби те, що треба всім – це всього світу здоровя.
47. Він слуга всього світу людей, він вболівальник за здоров’я, за життя чоловіка.
48. Ми прийдемо на бугрі до одного. Не природа буде так розпоряджатися нами всіма, а ми будемо самі себе теплом обігрівати. Ми будемо цьому ділу самі хазяї. Що ми захотіли, те зробили, але не тяжко, а легко.
53. Чувілкін бугор, він такого в своєму житті не мав. Він не плодоносний, такої енергії ніде нема. В ньому закладено струм, магніт і електрика. Вся сила в ньому, це все збереже як такого чоловіка.
56. Гітлер хотів залишитися переможцем над руськими – Паршек йому не дав.
56. Учитель вносить в люди свою еволюційну спільну свідому пропозицію, щоб жити в природі однаково. Не треба ніякої в житті політики, не треба такий ріст економіки. Нам треба рівна одна для всіх зарплата.
57. Ми маємо всі до одного чоловіка із цим утриманням згодитись, і взяти свою належну спільного надбання зарплату від малого до старого 33 карбованці в місяць. Ми повинні всі наявні засоби в житті ліквідувати. Борги наявні людям люди повинні простити. Злоби на кожного чоловіка і ненависті не мати. Випустити всіх ув’язнених і божевільних з моєю ідеєю. Буде нам всім мало – всім прибавимо.
59. На Чувілкіному бугрі все безсмертне, зовсім невмираюче. Бугор – це не адміністративна особа, щоб чоловіка примушувати. Бугор – всім він помічник легкому ділу. Там люди всі однаково живуть, еволюційно, свідомо. Треба робити – іди, ні – не треба робити. Чувілкін бугор є рай людського життя.
60. Я, говорить природа, люблю того, хто від мене не відвертається, хто ближче до мене. Я йому своє життя даю вічного характеру.
69. Не на одному бугрі, ми, всі люди, будемо так робити скрізь у всьому світі. Тоді-то буде життя таке ось у людях, воно безсмертне.
70. Ось чого в житті сам Паршек добивається, він нам всім пише, малює цю ось всю в історії картину. Вона хотіла в своєму житті показати в людях новонародженого чоловіка без всякої такої потреби. Не ми його як такого в природі повинні з малих років учити, а він нас як таких у своєму житті буде своїм вчинком вчити. Його, як дитя маленьке характеру, як і раніше, він не претендував ні перед ким щодо їжі. Він буде так жити, як він не жив ніколи. Ми його маємо в цьому народити так, як народжувала своє рідне дитя будь-яка мати.
71. Щоб це дитя нас всіх навчило бути в природі в людях без всякої такої потреби.
83. Це вода холодна, льодяна. А нею треба купатися, а холодно від цього. Але зате, коли скупаєшся в цьому ділі, тобі стає тепло. Не із зовні береться це тепло, а зсередини. Цим ми такі люди самі виграємо.
100. Бугор нас таких ось ходячих приймає через руки Учителя. Нужденні приходять. А потім із самого цього бугра до самої колдибані, до води. По всьому бугру роззутим. Там в колдибані скупаєшся, пробудиш сам себе, і твоє все захворювання десь щезає.
105. Перш ніж сюди на це місце приїхати, то треба в людях довіру своїм вчинком заслужити.
113. А коли йому такому віриш, його треба в цьому просити: Учителю, мовляв, допоможи ти мені, такій жінці, такому мужчині, щоб все було благополучно. Це твій такий ось у житті твоєму завжди великий самозахист.
115. Ми люди є всі такі, нам треба хороше і тепле, а комусь погане і холодне. Воно має бути на Чівілкіному бугрі, хто його так займе, той буде безсмертний. Свого місця імені не стало.
116. Неживого нема, щоб мертвий капітал там на цьому місці був. А раз його нема на цьому місці, то і життя буде безсмертне. Цей бугор цих людей примусить жити в цьому без усякої смерті. Живе діло, живий факт на білому світі.
128. Він у морозі сидів, а сам просив у цьому велику природу, щоб вона на його таку просьбу відкликнулась, і руському солдату вона допомогла в цьому, щоб далі Гітлер не отримував успіхів. Так і зробила природа, вона послухала Паршека, його, такого великого в природі Паршека.
130. Все мертве неживе скасується, буде життєрадісне живе. Чоловік не буде за свою доброту від природи страждати. Хижий звір на цей вчинок не народиться. Будь-який ворог у природі щезне. Таке в природі буде, котрого в житті не було. За твоє таке, зроблене тобою, зробиться одне хороше, воно оточить себе небувало добре, вічно живуще як ніколи. Земля не буде так чоловіком захоплюватись.
148. Перше, це треба буде зробити в людях, звільнити ув’язнених, божевільних.
156. Якщо чоловік проти чоловіка не озброюється, на цього чоловіка ніхто не піде війною. А той, хто день і ніч робить цю зброю для другого чоловіка, то йому, як вояку, доведеться воювати. Він боїться, щоб не втратити своє таке місце. Він боягуз у цьому ділі, думає багато, а бережеться до крайності, боїться він цього. А на боягуза будь-яка кішка нападає.
157. Перше – треба всім людям свідомо зробитися бідними рівно. Хто б ти не був у цьому ділі – злочинець, хворий чоловік, старий, малий, професіонал, учений чоловік, здорового характеру чоловік – будь добрий, візьми 33 рубля зарплату. І що хочеш, те й роби. Не створюй в житті зла і ненависті. От тоді-то в цьому суспільстві війни з природою не буде. Адміністративна особа, вона відмовиться від свого я. Він інтересу не буде мати, його ця бідність свідомо оточить. Люди свідомі знайдуться для тих людей, а він не буде примушувати їх. А він, як ділова особа, буде так ввічливо чоловіка просити. Ми упросимо своєю такою просьбою, вона будь-якого чоловіка упросить. Він на своє таке місце стане, без всякої такої шкоди він буде робити. Мало буде – всім добавимо, а не одному. Терпіть.
158. Бугор наш нас всіх таких ось прийме. Ми туди на цей бугор прийдемо без усякої такої потреби. Нам нікому не буде треба в цьому ніяка техніка, штучне з хімією. Нас таких оточить природа: повітря, вода, земля – що найголовніше.
187. Ми з вами повинні бути на цьому бугрі із цієї хвилини, з цього часу, місяця, і цього року.
190. А на цьому ось бугрі люди робити нічого (не) будуть, своє в житті ждати. Сьогодні не будуть так ось їсти, завтра не будуть їсти. Умови не такі будуть. Чоловікові буде що холодне, що тепле, сприйняття буде одне. Потреби ніякої. Як жив перший. У нього ніякого такого апетиту. Чоловік живий енергійний, він нічого не потребує. У нього є все для цього, щоб жити так, як природа.
8. Люди це все ждали, тепер ось воно прийшло. Звички, вони щезнуть, а введеться здоров’я. Такого в житті не буде. Пройдуть простуди, болі всякого роду, вони на віки вмруть. Природа, вона зробиться матір’ю рідною, а мачухою не буде. Ввічливість, буде вона жити. Ось тоді-то про це діло люди скажуть. Заперечувати проти цього не стануть. Люди завоюють славу вічного життя. Таке діло в цьому, відновиться природа, вона так ось у житті буде жити. Сльози, вони перестануть литись. Радість райська, вона настане. Тиша буде.
9. А природа, цього діла вона від нас жде. Вона не хоче, щоб люди такими ось умирали. Треба нам зробитися такими ось, як Учитель.
11. Ми повинні в цьому отримувати рівну зарплату 33 карбованці. Мало буде прибавимо всім. Сам свого місця адміністратор відмовиться, війни такої не буде в усьому світі, люди цю ненависть зживуть. Яка буде красота в людях! Робити таке діло перестанемо. А бугор Чівілкін хай живе, його як такого людям забути не можна.
16. Усі вони лежать на своїх таких ось місцях під покровом, вони ждуть одного приходу Паршека, його такого приходу. Він прийде для спасіння всіх земних людей усього світу, мертвих і живих людей. Мої такі ось природні сили визнають. Своїх заслужених обніме й поцілує як вічно живущих у природі.
17. Хто від кого відходить, від своїх близьких, він у цьому всьому програє. Чивілкін бугор завойовується Духом Святим.... Це у всьому цьому є в житті в людях Бог. Він, за всім цим визначенням цього діла в людях, Паршек. Він із своїм ділом прийшов до людей, їм, їхньому здоров’ю помагав. Він не хотів, щоб ці люди падали жертвою.
23. А Паршека діло, зроблене ним, – це Чувілкін бугор, не що-небудь таке, а без усякої потреби народити на цьому місці чоловіка.
25. Спитайте в наших учених: кому вони таке життя будують, якщо вони технічними залишаються, штучним вони оточені, хімія введена. Для людей це в природі неминуча смерть – мертвий капітал. А з мертвим жити – треба вмерти.
30. Техніка, штучне, хімія вони людям ніякої користі не дали, крім гибелі однієї.
32. Учитель прийшов не для того, щоб умирати. Паршек прийшов зі своїми силами до людей для спасіння всіх людей усього світу. Не вмирати, а треба буде жити. Так Паршекові доводиться на цьому бугрі бувати. Воно це робиться як ніколи ніде. Воно все робиться для того, щоби було всім нам легко.
33. Отця не слухали – умирали люди. І коли розпоряджався син отцем, тут уже люди стали більше вмирати.
35. Так Паршек малює своєю думкою картину: не треба будуть гроші, не треба техніка, не треба штучне й хімія. Треба єство: повітря, вода, земля між ними чоловік. Паршек, він знайшов ці якості на Чувілкіному бугрі, на тому місці, де чоловік так не ступав. А тепер оформляє це місце без усякої потреби, готує його для людей. Чоловік, це ось Паршек, – дослідник цього місця й цього діла. Він не привласнює цей бугор до свого імені. Паршек не за власника, а за спільне діло всіх наших людей.* 35. Він не привласнює цей бугор до свого імені. Паршек не за власника, а за спільне діло всіх наших людей.
36. Він не за війну, а за те, щоб не було війни, а за це ось стоїть горою Паршек. У всьому ділі й усій цій історії Паршек є Бог землі, він хазяїн цього всього. Хазяїн є всьому положенню хазяїн. Він сказав адміністратору, що не треба командувати підлеглим, а треба буде від цього всього відмовитись.
42. Люди всі – жадаючі хворі, їм треба здоров’я. А здоров’я — у природі. Учитель цьому всьому учить, щоб люди Учителя просили. А Учитель просить природу, вона на себе бере свої сили, нам усім прощає.
43. Природа – мати рідна, є сили в неї на це діло великі. А все ж цій матері доведеться від цього діла здаватись. Сьогодні дай, завтра дай, і післязавтра дай – цьому всьому кінець прийде. Ці сили, вони видихнуться, мати постаріє, ці сили відійдуть. Які були кліщики, стануть щезати. Природа, вона безсильна, умре вона від цього. Ось до чого ми з вами йдемо через цей ось бугор – до життя, але не смерті. Паршек усіх до цього діла закликає й хоче, щоб люди це ось знали.
47. Йому природа підказала, що цьому всьому тільки бугор поможе. Він кожному чоловікові, що прийшов, своїм здоров’ям поможе струмом. А якщо в ньому Паршек знайшов ці природні засоби, він ними хвалиться. У цьому ділі не треба ніяких курортів, у цьому всьому ліжко відпаде, годівниця не буде треба. Усе буде робитись без потреби, природно. Повітря, вода й земля – усе це буде помагати.
48. Природа це місце на Паршекові освітила: на цьому місці, на цьому ось бугрі, людський рай. Не той рай, що колись наші попи малювали цю ось картину після смерті чоловіка, він умер. А тепер Паршек вносить людям живого характеру, він сам це ось виклав практично, на чоловікові проявив. Люди говорять і хочуть безсмертя. А щоб у них вийшло, треба таке місце й такого чоловіка. А в нас таке місце є, де чоловік, він має бути таким, як себе показує Паршек. Це його тіло на бугрі без усякої потреби, без усякого самозахисту й усякої вигоди. Сну ніякого вночі, стоячи. Хто завоює в природі безсмертя. Це Чувілкін бугор є вся наша їжа, наш одяг, весь мертвий капітал. Чувілкін бугор у природі знайдений для життя людського, він безсмертного характеру, ні на що не замінний.
49. Ні на арктичні умови, ні на атмосферний космос, ні на бурхливі ліси, ні на скелясті гори, ні на рівнини землі чорнозему, ні на які надра чи океанські хвилі Паршек Чувилкіного бугра не проміняє. На Чувілкіному бугрі розташувався із своєю ідеєю Паршек. Там нема ніякої техніки, нема ніякого штучного й не введена хімія. Щоб мертвий капітал був, цього там нема. А є для всього світу всіх людей земний рай. На цьому бугрі не поснідаєш, не пообідаєш і не повечеряєш, спати не ляжеш у м’яку постіль, форми фасонної для краси не одягнеш. А щоб там був дім – він там зовсім не треба Паршеку.
59. Якщо ми за це безсмертне таке діло, спільними такими силами за це все візьмемось, усі наші люди з нашого всього світу Чівілкіного бугра, у нас це вийде через одного Паршека. Він уже зібрав своїх 12 учнів, куди входять 10 мужчин та дві жінки. Вони це все обґрунтують на цьому бугрі, вони це життя всім покажуть, як воно буде нас усіх примушувати оточуватись. Ми з вами усі як один будемо жити так, як Паршек. Уже пішов п’ятий місяць, він те, що їдять усі люди, собі відмовив. Йому Дух Святий допомагає на Чувілкіному бугрі. Початок буде з бугра. Люди про це все узнають, люди закричать у весь свій голос, їх примусить райське це життя, воно ними прославиться. Усі вони скажуть про нього: це Він.
62. Говорить про бугор: цей бугор є струм, магнето, електрика, жива істота: повітря, вода, земля. Воно дає всякому чоловікові здоров’я, дасть йому. Треба цьому бугру кланятись низько, а Учителя просити. 70Ми народили це дитя. А кому його такого приготували? Він у нас хворий, недостатньо задоволений. Він узятий на утримання отця й матері, він чужим захищений. Це добре, якщо цим в отця й матері дитя зберігається: не своїм, воно живе чужим? Дитя ображене, воно йде на всякий злочин.
71. Якщо ми цієї рівності не зробимо, то в нас ненависть у людях не зживеться. Як ми на чуже накидались, так ми й будемо на чуже жадні. Це хвороба, та ще вона така, не взяв би, але воно перед очима лежить.
74. Наша техніка не пробудила, не дала здоров’я, а навпаки, ввела хворобу. Була хвороба, є хвороба й буде до тих пір, поки на цьому на бугрі не зрозуміють Паршека, визнають його за істину цього діла, прийдуть цьому бугру поклонитись і попросять природу, щоб вона зберегла в своєму житті Учителя, щоб він свою ідею удержав як таку.
75. Це ідея не стара, а нова. Не сказати треба нам, а треба зробити ось це. Живий факт буде зроблено на мені, це здоров’я, безсмертя. А цьому ось сказаному слову треба місце, і треба буде до цього всього, щоби був чоловік, він повинен у цьому ділі щось показати. Він для цього всього від природи одержав довіру. Найголовніше в цьому – без усякої такої потреби бути. Цьому чоловікові треба Чивилкін бугор, йому властиве живе, мертвого в ньому нема, а нас усіх своїми силами збереже. Усіх наше таке бажання. Ми це не для себе, це будемо таке робити для всього світу. Нам буде легко. Природа за нас таких. Ми не будемо наступати, на рожен лізти, а зробимося перед нею ввічливі, будемо її просити, упросимо її, вона наш учинок врахує, як ніколи пожаліє. 76. Якщо ми змінимо потік у житті! Найголовніше – дітей, їхнє життя задовольнимо, на утримання всіх візьмемо державою; не будемо їх примушувати, а просити будемо ось що нам у цьому допоможе.
78. Це такі в мене є природні засоби. Я своїм поцілунком, своєю любов’ю, своїм розумом із чоловіка знімаю всяку біль. Йому тут же зараз робиться від цього всього легко. У мене нема, чим поїти, чим колоти. У мене нема ножа, чим різати. У мене на це виходжене таке духовне здорове тіло, мій дух освічений. У мене, такого чоловіка, виходжене моє молоде загартоване здорове серце 25-річного чоловіка. Як же ти від мене, від такого тіла, не отримаєш моє таке здоров’я
81. Ноги мої тепло почули. Це мій на землі рай усім людям. У другий раз вийшов на цей любимий сніг, на природне таке царство.
83. Тобі страшно, а страх завжди ворога твого перемагає. Ти через цей переляк здоровий робишся.
84. Твоє все життя – на волі. А ось моє все, воно у снігу. Люблю я холод, зимову пору, купаюсь у воді в холодній надворі. Це природне таке ось здоров’я.
86. Чоловік, він уперше на цю землю приходить. Він зустрівся з водою, вона промила слід, а повітря сил набралось його з тіла виштовхнуло живим, а земля його як такого прийняла. Який він у цей час був, зрозумійте, і що з ним як таким зустрілось? Це техніка, це штучне й хімія те, чого ніколи не бачив і не чув. А зараз він це ось прийняв, він злякано сприйняв. Те, що йому таке піднесли, це все чуже природне, але не живе. Убите нами та ще вкрадене. Це є злочин, із злочинів злочин.
90. Усього 12 учнів заслужених, таких як Валя, близька вона до мене. 10 мужчин і дві жінки. Ми їх добре знаємо, зустрічаємось, говоримо, як з усіма, але вони цього не знають, що знаємо ми про них. Про це все ми мовчимо. Коли це ось усе треба буде, нас усіх Чувілкін бугор закличе до порядку. Ми всі туди прийдемо з одними силами без усякої потреби. Учителя буде в цьому ділі таке слово, лише б він сказав цьому своєму вченому, він уже цьому заслужений. А всі решта люди підуть слідом за ними.
94. Прошу вас як таких людей: ідіть по моїй такій ось дорозі. Я її знайшов, тепер хочу, щоб ви наслідували моєму прикладу. Ідіть цьому бугру низько до землі кланяйтесь, просіть природу, щоб вона зберегла Паршека. Він пробуджує всіх живих і мертвих людей. Так у природі нічого не пропадає, жило воно, живе воно й буде воно жити.
95. Хіба у нас на білому світі хворих людей нема? Вони всі хворі. Нічого такого вони не роблять і не вміють робити, тому вони всі до одного чоловіка стояли в черзі, вони стоять в черзі сьогодні й будуть вони так стояти весь час лише тому, що вони звикли спати ночі, просипати своє царство.
96. Люди, прийде такий час: хто чоловіка закопав, той його відкопає. Паршек усе це ось зробить.
4. Були вже щасливі тим, що в них такий хлопчик інтересний народився. Його тьотя Степанида по вулиці носила на руках, його як малюка показувала. У неї люди самі питали: «А чий же це такий хлопчик?» Усі ним інтересувались. Їм Степанида відповідала про отця рідного, його звали Корній Несторенок. Він був пастух, пас на Кубані овечок із Кирилом Чулоком.
5. Це був мій рідний отець. Мати моя Мотря була Григорія Милосовського донька. Вони трудились, як всі. А про цей бугор Чувілкін знали літаючі птахи жайворонки.
113. Паршек зроду проти попів, він же, за ідеєю більшовик, він – далекий від релігії.
125. Усі ми так своїм ділом помилились, що стали робити те діло, котре не доробили. Узялись за друге діло, і його не доробили, умерли на віки віків. Нас, усіх людей, це діло примусило вмирати.
189. Їх Учитель навчить, що треба буде робити. Ми з вами будемо робити у нас буде це ось, таке вийде в нас таких. Люди зробляться через це все молодими, загартованими, із здоровими серцями. Ми з ним прийдемо до своєї небувалої молодості. Ми так старіти не станемо. У нас буде серце 25-літнього чоловіка. Природа не буде на нас нападати, буде нас берегти, як око.
190. Цього всього Паршек на бугрі доб’ється. Йому допоможе природа, вона йому дорогу дасть. Він не побоїться у воду піти в будь-який час. Він від природи одержить легкий зонт. Він буде через це все зроблене ходити по воді, буде літати вільно в повітрі.
Він сказав: не буде війни з Радянським Союзом, не застосується нейтронна бомба, усьому цьому перешкодить Паршек. Він – за солдата, за ображену особу. Його як практика вчені теоретики піймали, прив’язали до стовпа, і що хотіли, те вони над ним робили. Учили його пізнавати ворога, учили, як солдата вбивати; учили не доброму, а поганому ділу.
191. А в солдата руського є душа й серце до життя, а йому не дають. Він у нас прив’язаний законом до залізного стовпа. Ним як своїм розпоряджається офіцер; що він схоче, над ним зробить. В офіцера переваг більше, ніж у солдата. Примушувати, пхати, куди схоче – такого права ніхто нікому не давав. Це свавілля зробила теорія, вона без цього підкорення жити не зможе. Місце захоплювалось титулом, необдумано розпоряджались живим чоловіком. Природа, самі люди цього не хочуть. Війна починається через місце, а життя вводиться через любов.
