Чак Євгенія Давидівна

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Євгенія Чак)
Чак Євгенія Давидівна
Стаття у Вікіпедії

Євгенія Давидівна Чак (1923, Київ — 2001, Київ) — український мовознавець. Автор книжок з питань стилістики та культури української мови, походження особових імен, крилатих слів тощо.

Цитати[ред.]

  •  

Більшість назв жінок за професією, заняттям, становищем у суспільстві утворюється додаванням певного суфікса до того самого кореня, що й відповідні чоловічі назви. Наприклад: фрезерувальник — фрезерувальниця, вчитель — вчителька і т. ін. Проте є ряд відхилень від цього положення. Деякі назви професій і звання існують лише у формі чоловічого роду: токар, слюсар, адвокат, інженер, доктор, доцент, монтер. Інші існують тільки у формі жіночого роду: праля, покоївка. [1]

  •  

Серед слів іншомовного походження більшість не утворює спеціальної форми для назви професії особи жіночої статі: хірург, режисер, терапевт, декан. І довідатися, що мова йде саме про жінку, можна з контексту (вживання імені й прізвища, дієслова в минулому часі, наприклад: «Конструктор Ніна Кузьминська закінчила проект»). Але від деяких слів чоловічого роду існують і досить поширені утворення жіночого роду: автор — авторка, дипломант — дипломантка, дисертант — дисертантка. [1]

  •  

Слід пам'ятати, що відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний характер, і коли йдеться про офіційну назву звання, посаду або про ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю роль чи роботу, треба вживати відповідне слово в чоловічому роді. Наприклад: «Учора ми познайомилися з молодою професоркою Київського медичного університету Іриною Шульженко». Але: «Як професор (а не як професорка) і керівник (а не керівниця) кафедри вона проводить величезну наукову роботу».[1]

  •  

Майже в кожній установі є посада секретаря. Так вона іменується офіційно — за штатним розписом, у наказах. Але в побутовій, неофіційній мові здебільшого вживають слово секретарка: «зайшла секретарка», «спитайте у секретарки» і т. ін. Проте, якщо слово секретар означає не технічну посаду, а адміністративну чи виборну, — воно вживається в чоловічому роді навіть тоді, коли її займає жінка: «Говорив з ученим секретарем (а не з ученою секретаркою) інституту Раїсою Федченко». «Звернувся до секретаря Правління (а не до секретарки Правління) Петренкової».[1]

  •  

Словосполучення приймати участь, приймати до уваги, до відома, до серця в літературній мові вважаються за помилкові.[1]правильно "Брати (участь, до уваги, до відома, до серця)

  •  

Слово будинок у сучасній українській мові вживається в значенні «будівля», «житлове приміщення», «приміщення установи»... Дім у такому ж значенні в сучасній літературній мові теж вживається, але набагато рідше... Інколи замість слова дім у словосполученні «бути господарем у своєму домі» помилково вживається слово будинок[1]

  •  

Будь-який. Синонім до слів якийсь, кожний, всякий, що їх слід вибирати залежно від контексту. В усному мовленні до цього ряду іноді помилково додають неіснуюче в українській мові слово любий (є любий, але з іншим наголосом і значенням). Отже, не можна сказати «Любий учень відповість на це запитання», а треба: «Кожний (всякий, будь-який) учень відповість на це запитання».[1]

  •  

Замість вибачте нерідко вживають розмовне слово вибачаюсь (пробачаюсь) — зворотну форму 1-ї особи однини дійсного способу. «Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до вас…» Це не виправдано ні з формального, ні з семантичного погляду.[1]

  •  

Часто слово виключно неправильно вживають у значенні «надзвичайно», «дуже», тобто там, де треба вжити слово винятково. Наприклад: «Остання обставина має виключно серйозне значення». Треба: «Остання обставина має винятково серйозне значення».[1]

  •  

Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимось, висловлення думки про когось або щось, треба вживати слово ставитися. «На господі в себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях, мати ж його дуже ласкава і привітно до всіх ставилась». (Марко Вовчок.) «Я бачив, що вони сумлінно ставляться до праці, а це на фронті так само необхідно, як і десь на заводі». (О. Гончар.) «До виступу свого він ставився якнайуважніше». (А. Головко.)... найчастіше слово відноситься мовці помилково вживають у значенні «ставитися» («Він добре відноситься до свого товариша», треба: «Він добре ставиться до свого товариша». «Сумлінно відноситься до своїх обов'язків», треба: «Сумлінно ставиться до своїх обов'язків»).[1]неправильно "відноситися"

  •  

Власником називають господаря чогось, людину, якій особисто належить якась річ, майно... володар — це той, хто має необмежену владу, монарх[1]

  •  

У сучасній українській мові слово вступати вживають у значенні «бути зарахованим до якогось навчального закладу, до складу якоїсь організації»... Не бажано з погляду сучасної норми вживати в цьому значенні слово поступати. [1]

  •  

Галицизм — назва західноукраїнського діалектизму (діалектного слова чи звороту), утворена від слова Галичина... Галліцизм — це слово (або зворот), запозичене якоюсь мовою з французької... [1]

  •  

Дієслово говорити, будучи емоційно нейтральним, може виступати в усіх стилях сучасної української мови. Дієслово балакати в офіційній, діловій, науковій, публіцистичній мові не вживається; в основному воно виступає в побутовому мовленні, частково в мові художньої літератури.[1]

  •  

слово голова вживають на позначення виборного керівника засідання, зборів; виборного або призначеного керівника колегіальної установи: голова зборів, голова виборчої дільниці, голова екзаменаційної комісії... слово глава здебільшого вживають тоді, коли йдеться не про офіційну керівну посаду, на яку обирають чи призначають, і не про особу, що це місце посідає, а про особу, яка стоїть на чолі якогось угруповання, громадського руху, науково-теоретичної школи та ін.: глава делегації, глава парламентської опозиції, а також — глава сім'ї.[1]

  •  

Даний. Здебільшого це слово є канцеляризмом, і його варто уникати (лише інколи воно виступає в таких контекстах, де немає змоги його замінити). В реченні у значенні даний можна вжити вказівний займенник цей (замість «на даному підприємстві» — «на цьому підприємстві», замість «у даному разі» — «в цьому разі»).[1]

  •  

Діючий ще означає «функціонуючий», «працюючий» і вживається в літературній мові як означення: діюча модель, діюча людина... Вживати слово діючий у складі дієприкметникового звороту літературна мова уникає: в цьому разі частіше вдаються до описового способу — вживають підрядне означальне речення. Наприклад, перевага надається конструкції речення «Партизанські загони, які діють у цій місцевості, об'єдналися», а не реченню «Партизанські загони, діючі в цій місцевості, об'єдналися». Замість діючий у таких словосполученнях, як діючий правопис, діюча програма, діюче законодавство тепер у літературній мові частіше вживається чинний (чинний правопис, чинне законодавство). У значенні «ефективний», «вагомий», «результативний» найчастіше вживається слово дійовий. «Найбільш відчутним і дійовим для Тичини … був вплив … Т. Шевченка». «…З турботи про рідних, про найближчих людей і починається дійова доброта людська». (З журналу.) Отже, про героїв роману, п'єси, опери, кінофільму слід говорити, що вони дійові особи, а не «діючі особи»; навпаки, армію, яка бере безпосередню участь у воєнних діях, треба називати діючою, а не «дійовою».[1]

  •  

Із словами завідувач, завідувачка за сучасною нормою вживається додаток у родовому відмінку. «На щастя Варчука завідувач земвідділу ще не повернувся з роз'їздів, і Гуркало, вибравши зручну часинку, з незалежним виглядом зайшов до Кульницького…» (М. Стельмах.) «Пошлемо, пошлемо, — заспокоїв Чабаниху завідувач пошти». (О. Гончар.) Завідуючий, завідуюча вимагають після себе додатка в орудному відмінку. «Ранком другого дня завідуючий складом зшив нові брезентові мішки, в яких тільки й дозволяється возити хутро, і заходився укладати подарунки». (І. Багмут.) «Завідуюча готелем, власне, хатою для приїжджих, рожевощока молодиця докладно розповіла Сагайдакові, як дістатися до правління». (С. Добровольський.) Проте нерідко мовці забувають про цю граматичну закономірність і порушують керування. Вони або вживають слово завідувач з орудним відмінком, наприклад: «В кабінет, як вихор, влетіла тітка Явдоха, завідувачка тваринним двором» (О. Копиленко.), або, навпаки, вживають слово завідуючий з родовим, наприклад: «Левко працював завідуючим обліку, а Михайло секретарював у сільраді». (В. Вільний.)[1]

  •  

Інколи замість збігатися невиправдано вживають співпадати («Наші думки співпадають»). Але слово співпадати не фіксує в своєму реєстрі жоден сучасний словник української мови.[1]

Примітки[ред.]