Шевченко Тарас Григорович
Матеріал з Вікіцитат
| Тарас Шевченко | |
Автопортрет (1840) |
|
Шевченко Тарас Григорович (1814 — 1861) — український поет, художник, письменник, портретист і драматург. Один із символів української літератури та культури. Відомий як Кобзар.
Зміст |
[ред.] Україна рідна
- Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.
- Село на нашій Україні - неначе писанка село.
- Реве та стогне Дніпр широкий.
- Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно.
- Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?
- Гомоніла Україна, довго гомоніла
- Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...
- Було колись в Україні, вміли панувати
- Минулося: Остались могили по полю
- Зажурилась Україна - така її доля
- Тії слави козацької повік не забудем
- Мій краю прекрасний, розкішний, багатий, хто тебе не мучив?
- На нашій - не своїй землі
- Щоб наша слава не пропала
- І кров за кров, і муки за муки
- Доборолась Україна до самого краю:
гірше ляха свої діти її розпинають - Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю,заплаче серденько!
- Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
- В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
- А ти, моя Україно, Безталанна вдово.
[ред.] "Там неволя"
- Лани братами оремо і їх сльозами ж поливаєм...
- І я,заплакавши назад,поїхав знову на чужину.І не в однім отім селі,а скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли,пани лукаві.
- Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово...
[ред.] Взаємини між народами
- Кохайтеся, чоронобровії, та не з москалями.
- За що ми любимо Богдана, за те що москалі його забули, в дурнії німфчики обули Великославного гетьмана.
- Переписав оце свою «Слепую», та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом.
- З листа до брата Микити: Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по–нашому. Бо москалі чужі люди, Тяжко з ними жити: Немає з ким поплакати, Ні поговорити. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами... Ще раз прошу, напиши мені листа, та по–своєму, будь ласкав, — а не по–московському...
- Ой не п'ється горілочка, не п'ються й меди, не будете шинкувати прокляті жиди.
[ред.] Наука, філософські істини
- «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»
- «Ну що б, здавалося слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, як їх почує!.. Знать, од Бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди!»
[ред.] Кредо поета
- Та вже нехай хоч розіпнуть, а я без віршів не улежу
- Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою
- Караюсь, мучусь, але не каюсь
- А слава - заповідь моя
[ред.] Сенс людського життя
- I день не день,і йде не йде,а літа стрілою.Сердце люди полюбило і в людях кохалось,а літа тихенько крались і сльози сушили,сльози щирої любові - і я прозрівати став потроху.Кругом мене,де не гляну,не люди,а змії.І засохли мої сльози,сльози молодії.
- Мов одірвалось від гіллі - одне однісеньке під тином в старій поношеній ряднині
[ред.] Віра в Бога
- Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого.
- А ти "всевидящеє око", чи можеш бачити з висока?
[ред.] Кохання
- Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.
[ред.] Мати. Родина
- Нічого кращого не має, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим.
- В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля.
- І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі.
[ред.] З народної криниці
- Борітеся — поборeте!
- Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя.
[ред.] Боротьба за волю
- "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?" "Почорніло я од крові за вольную волю".
[ред.] Рідна мова
- І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик.
- Одна вона у нас така — уся співуча і дзвінка, уся плакуча і гримуча хоч без лаврового вінка.
[ред.] Про Шевченка
- Він є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчастішим вогнем європейського поступку, факел, що освітлює цілий новітній розвиток української літератури (Іван Франко)
- Дух попередньої козацької доби, мілітанний і мілітарний дух «козацької шаблі» переданий Шевченком, не лише поколінню «живих», а й поколінню «ненароджених». Переданий через бездоріжжя і тьму ночі бездержавності і всупереч тій ночі. (Євген Маланюк)
- На тім тлі і в тій атмосфері покалічена цензурою і впень закобзарена суспільством поезія Шевченка обернулася в вельмишановну, але майже мертву реліквію, а образ Шевченка сплощився і завмер народницькою іконою, перед якою час від часу відбувалися нелеґальні і безнадійно-панахидні відправи. (Євген Маланюк)[1]
-
-
- Шевченко
-
- Не поет — бо це ж до болю мало,
- Не трибун — бо це ж лиш рупор мас,
- І вже менш за все — «Кобзар Тарас»,
- Він, ким зайнялось і запалало.
- Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
- Полум'я, на котрім тьма розтала,
- Вибух крові, що зарокотала
- Карою на довгу ніч образ. (Євген Маланюк)[2]
- Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою... і з того часу всі в нас поділились на живих і мертвих. (Пантелеймон Куліш)
- Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець — він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет — він був хоробрим войовником за права і волю людей. (Ліндон Джонсон, президент США)
- Можна викинути всі демократичні нотки з його творів (та цензура довго так і чинила) — і Шевченко залишиться тим, чим створила його природа: сліпучим прецедентом, що не дозволяє українству відхилитися від шляху національного ренесансу. (Володимир Жаботинський, «Урок ювілею Шевченка», 1911).