Шевченко Тарас Григорович

Тарас Шевченко

Автопортрет (1840)

Стаття Шевченко Тарас Григорович у Вікіпедії

Тексти у ВікіДжерелах

Галерея зображень у Вікісховищі

Шевченко Тарас Григорович (1814 — 1861) — український поет, художник, письменник, портретист і драматург. Один із символів української літератури та культури. Відомий як Кобзар.

Україна рідна

• Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.
• Село на нашій Україні - неначе писанка село.
• Реве та стогне Дніпр широкий.
• Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно.
• Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?
• Гомоніла Україна, довго гомоніла
• Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...
• Було колись в Україні, вміли панувати
• Минулося: Остались могили по полю
• Зажурилась Україна - така її доля
• Тії слави козацької повік не забудем
• Мій краю прекрасний, розкішний, багатий, хто тебе не мучив?
• На нашій - не своїй землі
• Щоб наша слава не пропала
• І кров за кров, і муки за муки
• Доборолась Україна до самого краю:
  гірше ляха свої діти її розпинають
• Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю,заплаче серденько!
• Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
• В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
• А ти, моя Україно, Безталанна вдово.

"Там неволя"

• Лани братами оремо і їх сльозами ж поливаєм...
• І я,заплакавши назад,поїхав знову на чужину.І не в однім отім селі,а скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли,пани лукаві.
• Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово...

Взаємини між народами

• Кохайтеся, чоронобровії, та не з москалями.
• За що ми любимо Богдана, за те що москалі його забули, в дурнії німфчики обули Великославного гетьмана.
• Переписав оце свою «Слепую», та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом.
• З листа до брата Микити: Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по–нашому. Бо москалі чужі люди, Тяжко з ними жити: Немає з ким поплакати, Ні поговорити. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами... Ще раз прошу, напиши мені листа, та по–своєму, будь ласкав, — а не по–московському...
• Ой не п'ється горілочка, не п'ються й меди, не будете шинкувати прокляті жиди.

Наука, філософські істини

• «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»
• «Ну що б, здавалося слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, як їх почує!.. Знать, од Бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди!»

Кредо поета

• Та вже нехай хоч розіпнуть, а я без віршів не улежу
• Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою
• Караюсь, мучусь, але не каюсь
• А слава - заповідь моя

Сенс людського життя

• I день не день,і йде не йде,а літа стрілою.Сердце люди полюбило і в людях кохалось,а літа тихенько крались і сльози сушили,сльози щирої любові - і я прозрівати став потроху.Кругом мене,де не гляну,не люди,а змії.І засохли мої сльози,сльози молодії.
• Мов одірвалось від гіллі - одне однісеньке під тином в старій поношеній ряднині

Віра в Бога

• Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого.
• А ти "всевидящеє око", чи можеш бачити з висока?

Кохання

• Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.

Мати. Родина

• Нічого кращого не має, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим.
• В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля.
• І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі.

З народної криниці

• Борітеся — поборeте!
• Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя.

Боротьба за волю

• "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?" "Почорніло я од крові за вольную волю".

Рідна мова

• І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик.
• Одна вона у нас така — уся співуча і дзвінка, уся плакуча і гримуча хоч без лаврового вінка.

Про Шевченка

• Він є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчастішим вогнем європейського поступку, факел, що освітлює цілий новітній розвиток української літератури (Іван Франко)

• Дух попередньої козацької доби, мілітанний і мілітарний дух «козацької шаблі» переданий Шевченком, не лише поколінню «живих», а й поколінню «ненароджених». Переданий через бездоріжжя і тьму ночі бездержавності і всупереч тій ночі. (Євген Маланюк)

• На тім тлі і в тій атмосфері покалічена цензурою і впень закобзарена суспільством поезія Шевченка обернулася в вельмишановну, але майже мертву реліквію, а образ Шевченка сплощився і завмер народницькою іконою, перед якою час від часу відбувалися нелеґальні і безнадійно-панахидні відправи. (Євген Маланюк)

• Шевченко

Не поет — бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це ж лиш рупор мас,

І вже менш за все — «Кобзар Тарас»,

Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше — бунт буйних майбутніх рас,

Полум'я, на котрім тьма розтала,

Вибух крові, що зарокотала

Карою на довгу ніч образ. (Євген Маланюк)

• Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою... і з того часу всі в нас поділились на живих і мертвих. (Пантелеймон Куліш)

• Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець — він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет — він був хоробрим войовником за права і волю людей. (Ліндон Джонсон, президент США)

• Можна викинути всі демократичні нотки з його творів (та цензура довго так і чинила) — і Шевченко залишиться тим, чим створила його природа: сліпучим прецедентом, що не дозволяє українству відхилитися від шляху національного ренесансу. (Володимир Жаботинський, «Урок ювілею Шевченка», 1911).