Сон (поема)
«Сон» — поема Тараса Шевченка, ліричний памфлет, перший у його творчості і в новій українській літературі твір сатири спрямованої проти соціального й національного гніту, проти тодішнього соціально-політичного ладу ― самодержавства, кріпосництва, церкви, проти «рабської покірливості мас» і «національної зради верхівки українського суспільства, що пішла на службу імперській владі».
Цитати[ред.]
- У всякого своя доля.
- Та й сон же, сон, напричуд дивний.
- Чи Бог бачить із-за хмари: Наші сльози, горе?
- На той остатній Страшний суд: Мертвці за правдою встають.
- Раз добром нагріте серце: Вік не прохолоне!
- Церкви, та палати,
- Та пани пузаті
- Це той первий, що розпинав нашу Україну,
- А вторая доканала вдову сиротину.
- Поставив столицю На їх трупах катованих!
- Піти лишень подивиться До царя в палати
- Чудне якесь!.. таке тілько.
- Сниться юродивим Та п'яницям.[1]
