Фролова Тетяна Іллівна

	Фролова Тетяна Іллівна
	Стаття у Вікіпедії

У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Фролова.

Фролова Тетяна Іллівна (до шлюбу Кноль, 22 квітня 1941, Білозірка, Кременецький район (раніше Лановецький район), Тернопільська область, Україна — 7 березня 2021 р., Львів) — українська незряча поетка, педагогиня, громадська діячка.^[1]

Цитати

От де саме я народилася — це дуже важливо. То скажу, що народилася я на Тернопіллі, у селі Білозірка, де найсмачніша в світі вода, найлагідніші вітри і найсолодші грушки… Росла і вчилася у Львові. Тут живу і зараз. У Львові народилися три мої сини і всі мої книжки.^[2]

От і груша та мусить мати розгалуження…^[2]

Адже вірші – це сповідь поета: що тішить і що болить, каяття чи відчай безнадії, — все у віршах. Спогад і любов, гріх і…Все те, що властиве людині. Тільки не кожна людина вміє про те сказати віршами. Та якщо людина вміє вірші сприймати, пропускати крізь своє серце, тоді така людина теж поет.^[2]

Бачити світ… це не для мене. Власне, не зовсім для мене. Бо я сліпа. Очима я не можу побачити сонце, небо, квіти і дику грушу. Очима — ні. Я світ бачу серцем, всім своїм єством, вбираю його, причащаюся від його краси і за все дякую Богу: і за квітку, і за травину, за пташиний спів і за те, що я здатна все це відчути, немов і справді побачити.^[2]

Коли пишеться книжка, то хочеться її як найскорше донести до читача.^[2]

Та досконалим є тільки Бог, а ми, люди, завжди маємо прагнути до досконалості.^[2]

Цитати з віршів

Обізвалась мати
Вітром в вишині:
Передайте дітям
Все, що вас навчила,
Заспівайте внукам
Всі мої пісні.^[2] — вірш "Чебрецевий смуток"

Любов чужу не переймаю,
Але і свою не відпущу.^[2] — вірш "Долі"

Схилились кетяги бузку
так ніжно у привіті.
Люби її, люби таку –
єдину в цілім світі.^[2] — вірш "Шістнадцята весна" (Марті Юркевич)

Нехай колись нас судить Бог.
І хай прощає нам провини,
а ми підходьмо до людини,
щоб розділити біль на двох.^[2] — вірш "Людський суд"

Чим ти мене полонила,
так і не можу збагнути.
Дівчино гарна,
дівчино мила,
як твої очі забути?^[2] — вірш "До дівчини"

Ти не береш мене за руку.
Ми на порозі у розлуку.
Ми ще з тобою не чужі.
Але чому кричать стрижі?^[2] — вірш "Кричать стрижі"

Прокинуться квіти й здивуються,
що хмари із сонцем цілуються,
що вітер розбійником свисне
й калину до себе притисне.^[2] — вірш "Дивуються квіти"

Примітки

↑ «Тернопільський енциклопедичний словник», Том 3 (П – Я). Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч» 2008, Стор. 534 ISBN 978-966-528-279-2
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п Т. Фролова. Сік дикої груші. - Львів.: Видавництво "Край", 2005. - стор.4,5,11,12,34,98,109,114,125. - ISBN 966-547-184-8.

Джерела

Т. Фролова. Сік дикої груші. - Львів.: Видавництво "Край", 2005. - 160с. - ISBN 966-547-184-8.

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[1] «Тернопільський енциклопедичний словник», Том 3 (П – Я). Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч» 2008, Стор. 534 ISBN 978-966-528-279-2

[Сік-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п Т. Фролова. Сік дикої груші. - Львів.: Видавництво "Край", 2005. - стор.4,5,11,12,34,98,109,114,125. - ISBN 966-547-184-8.

[1]

[2]