Елен Джонсон-Серліф

Елен Джонсон-Серліф

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Елен Джонсон-Серліф (англ. Ellen Johnson-Sirleaf, *29 жовтня 1938) — ліберійська політикиня, 24-й президент Ліберії (з 2006 по 2018 роки). Серліф була першою обраною жінкою-главою держави в Африці. У 2011 році вона отримала Нобелівську премію миру на знак визнання її зусиль із залучення жінок до миротворчого процесу.

Цитати

Лідерство ніколи не дається на срібному блюді, його потрібно заслужити.

Якщо скляну стелю розбити, її вже ніколи не можна зібрати назад, як би не спробували це зробити.

Я вважаю, що в жінці є певні якості, які дають їй деякі переваги перед чоловіком. Жінки зазвичай чесніші, чутливіші до проблем і привносять сильніше почуття відданості та відданості своїй справі. Можливо тому, що вони були матерями, а будучи мамою, ти маєш ту особливу увагу до родини, до молоді, до дітей.

З виступу на честь отримання Нобелівської премії миру (10 грудня 2011).

Історія судитиме нас не за тим, що ми говоримо в цей момент часу, а за тим, що ми робимо далі, щоб покращити життя наших співвітчизників і жінок. Він судитиме про нас за спадщиною, яку ми залишимо майбутнім поколінням.

Моя подорож була довга, подорож до Осло на все життя. Її сформували цінності моїх батьків і двох моїх бабусь – корінних ліберійців, фермерів і торговців на ринку, – жодна з яких не вміла ні читати, ні писати. Вони навчили мене, що тільки завдяки служінню життя людини є справді благословенним.

Моє життя назавжди змінилося, коли я отримала привілей служити народу Ліберії, взявши на себе величезну відповідальність за відновлення нації, майже знищеної війною та пограбуванням. Не було дорожньої карти постконфліктної трансформації. Але ми знали, що не можемо дозволити нашій країні скотитися в минуле. Ми розуміли, що наша найбільша відповідальність – зберегти мир.

Незважаючи на те, що міжнародні трибунали правильно проголосили, що зґвалтування, яке використовується як зброя війни, є злочином проти людяності, зґвалтування в часи беззаконня не припиняються. Кількість наших сестер і дочок різного віку, жорстоко осквернених за останні два десятиліття, вражає уяву, а кількість життів, знищених таким злом, неможливо зрозуміти.

Однак потреба захищати права жінок не обмежується полем бою, і загрози цим правам походять не лише від збройного насильства. Освіта дівчаток, яку надто часто сприймають як непотрібну поблажку, а не як ключову інвестицію, як і раніше недостатньо фінансується та не має кадрів. Дуже часто дівчатам відмовляють у здобутті академічної освіти, якою б перспективною вона не була.

У дуже багатьох частинах світу все ще недостатньо повідомляється про злочини проти жінок, а закони, що захищають жінок, не виконуються. У цьому 21 столітті, звичайно, немає місця для торгівлі людьми, жертвами якої щороку стають майже мільйон людей, переважно дівчат і жінок. Дівчатам і жінкам, напевно, немає місця для побиття та знущань. Звичайно, немає місця для постійного переконання, що лідерські якості належать лише одній статі.

Технології перетворили наш світ на одне взаємопов’язане сусідство. Те, що відбувається в одному місці, видно на кожному кутку, і не було кращого часу для поширення миру, демократії та супутньої соціальної справедливості та справедливості для всіх.

Політична боротьба, через яку пройшли наші країни – Ліберія, Ємен та інші – матиме сенс, лише якщо новознайдена свобода відкриє нові можливості для всіх. Ми добре усвідомлюємо, що новий порядок, народжений жагою змін, може легко повернутися до беззаконня минулого. Нам потрібно, щоб наші голоси були почуті. Знайди свій голос! І підніми голос! Нехай ваш голос буде за свободу!

Рівно 63 роки тому Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини . Цей документ, спадщина покоління, яке щойно вийшло з жахів нищівної світової війни, має велике значення для нас сьогодні. Це Декларація, яка є універсальною. У ньому йдеться про права, які мають усі люди просто через те, що вони люди. Ці права не надані нам урядами, які можуть скасувати їх на свій розсуд. Це законна Декларація, а не перелік доброзичливих прагнень. Воно зобов’язує держави, навіть коли вона відноситься до власних громадян, дотримуватися та підтримувати ті універсальні права та свободи, які належать усім нам.

Права гомосексуалістів

Ми любимо себе такими, які ми є [...] У нашому суспільстві є певні традиційні цінності, які ми хочемо зберегти. — репліка Серліф, коли вона відмовилася підписати закон про посилення відповідальності за «добровільну содомію» (від одного року до десяти років ув'язнення)

	Якби вона спробувала декриміналізувати [чинний закон проти геїв], це було б політичним самогубством. — про відмову президентки посилити відповідальність за гомосексуалізм
	— Тіаван Гонгло, Генеральний прокурор Ліберії