Берестечко (роман)

Ця стаття належить до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат

Ліна Костенко у 2006 році

«Берестечко» — історичний роман української письменниці Ліни Костенко, вперше опублікований у 1999 році.

Цитати про героїв

Богдан Хмельницький

Один в біді... Один - як на воді.

Хіба я гетьман? Всипище глупот. Так дався оморочити оманам!.

Лежу розп'ятий, та вже раз п'ятий!.

Я воскресаю і знову гину. Несу свій хрест на свої Голгочі.

Ти ж, Богдане, із того дерева, з якого ріжуться королі!.

Всього в житті траплялося мені. Був у тюрмі. В турецькому полоні. Але в такій безвиході ще ні.

Все лають Хмеля, лають Хмеля — за москалів, за татарву. За цю мокву непроторенну. За Берестечко, за вола і навіть лають… за Гелену! За те, що ляшкою була.

Чорний, худий, у брудній сорочці, — ось ваш гетьман, лляні Сорочинці!.

А люди кажуть: — Це Хмельницький винен. До чого Україну він призвів?!.

Я, гетьман Богдан Хмельницький, розбитий під Берестечком, сиджу у старій фортеці і долю свою кляну.

Це мій кінець. Душа у потолоччі. Вже хоч співай Давидові псалми.

Я ж коли у гніві, то уже не я.

ГРІШНИК Я, НІДЕ ПРАВДИ ДІТИ.

Я кохав не одну А щасливий був тільки з нею — Хмельницький про Гелену.

Бо я стояв до ворога обличчям, а жінка в спину застромила ніж — Хмельницький про Гелену.

ТАК І ЖИВУ. ЗАБУТИЙ, ЗБУТИЙ.

Я пережив усе — полон, поразку, відчай. Приниження — це те, від чого я вмирав.

Сказати правду, Польщу я любив. Сам їй ніколи б зла не заподіяв.

...мене ж Мойсеєм називав народ!.

.І силу ж мав, і славен був спочатку. Перемагав у кожному бою.

Але ж, на лихо, я не прагнув трону. Свободи прагнув, честі і ума.

А з мене й справді тато був незлий.

Самотній чоловік, я дуже безпораден.

ЯК Я ВТОМИВСЯ БУТИ ВСЕ НА ЛЮДЯХ! Важке це діло — влада, булава. То вони люблять, то вони не люблять. Та всяк тебе ще й брудом облива.

Так, я програв. Я не потрібен їм. Я їм приніс поразку непрощенну. Руїна сам. Живу серед руїн. А товариство — відьма і священик.

Що я тут стережу, коли я не встеріг свободи?! Коли власної жінки, коли жінки — і то не встеріг!.

Ти маєш чар. Тобі дано від Бога. Ти маєш дивну владу над людьми.

Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане, збереш. — Ганна Хмельницькому

Бо не з того заліза мене лито і не в тому гартовано вогні, щоб їм вдалося на своє копито переробити душу у мені!. — Ганна Хмельницькому

Іслам-Гірей (Іслям III Ґерай)

Це хитрий хан, він знає, що він робить, — якщо побіг, то він уже біжить.

Я був щасливий, дякуючи долі. Могутній був і вільний від пихи. Я Україну визволяв із пут. Я мав з людьми велике суголосся. Зробив я діла, може, і не гурт. А щось та щось мені таки вдалося.

Я скорше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна.

Якщо й лукавив — не з добра.

Іван Богун

Та найстрашніше — очі, очі! — скажені очі Богуна.

Бо він — Іван. Іван — то є син Грому. Він брат всього святого у мені.

ТАК ОСЬ ХТО БУВ ТАМ ГЕТЬМАНОМ НА ДІЛІ! Бо поки я від горя соловів, він тридцять тисяч війська у неділю вночі через болото перевів — про Івана Богуна.

Не старчить сталі — викує з думок — про Івана Богуна.

Стояв Богун, як лицар із казок

Шрамко

ШРАМКО — ЦЕ ЧОЛОВІК НЕПОКАЗНИЙ НА ВРОДУ. Худий і хоровитий, і не мужицька кість. Цей був би нездолящий для битви, для походу. А щось та щось нам прийде з містечка розповість — про Івана Богуна.

Цитати про Україну й український народ

Народе вільний, аж тепер ти - віл.

Берестечко моє, дощами і кров'ю залите….

Куди не поткнешся — один ярем. І кожен тягне тебе, душогуб, — за руки — Річ Посполита з царем, азіяти — за п'яти. Литва — за чуб.

Шукати Україну в Україні.

Але ж яка біда цьому народу! Що він біду міняє на біду. Бо хтозна, чи він знайде там свободу, чи ще одну збудує слободу.

А стольний Київ стогне від литвина. І шляхта знову шастає проз Львів.

Вся Україна хвора від чуток.

Усі держави б'ються між собою. Ми ж за державу билися свою.

...бува народ маленький, а - великий. А ми давно розбовтані багном.

От ми такі і є в очах всії Європи — козакко, чернь, поспільство для ярма. Ізгої, бидло, мужики і хлопи, в яких для світу речників нема.

Всі люблять Польщу в гонорі і в славі. Всяк московит Московію трубить. Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить.

А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса.

Не пощастило нашому народу. Дав Бог сусідів, ласих до нашесть. Забрали все — і землю, і свободу. Тепер забрати хочуть вже і честь.

То їхня слава приросла Сибіром, а це вже нами хоче прирости.

Умієм добре шаблею махати, червоні ружі сіять біля хати. Вмирати вмієм, по степах гасати. Але себе не вмієм написати. У цій страшній великій боротьбі не вмієм так сказати о собі, щоб світ здригнувся і на всі віки були преславні наші козаки — як ті Ахілли і як ті Ґеракли. На це у нас щось розуму забракло. Бо поки ми тут про свободу мимрили, то інші вже свободу й здобули. А ми усе співаєм, як ми вимерли або як нас в неволю продали. І де той геній, до народу дбалий, щоб розбудив наш умисел оспалий?! І не нікчемним словом, що як нежить, а як народу гідному належить!.

МИ ВОЇНИ. НЕ ЛЕДАРІ. НЕ ЛЕЖНІ. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те.

У нас баби — і ті стріляють дулями.

ЧУЖИНЦІ СКРІЗЬ ПОСІЛИ НАШІ ГРАДИ. Ім'я дали нам — хлопи, мужики. На нас лежить тавро тієї зради, якою нас вже зраджено віки.

Я знаю свій народ. Кляну його пороки. Але за нього Господа молю!.

А в нас яке тут золото? Жінки.

Чужі та прийшлі, вже тут укорінені, та ще й своїх причаєне кубло так вирипали двері України — аж холодом з Європи потягло.

Цьому народу світ уже немилий від зайшлих вбивць і від своїх нікчем.

Аби лиш не з Москвою. Хай Україну чаша ця мине. Вже краще з турком, ляхом, із Литвою, бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Орел - двоглавий. Юрій - довгорукий. Хай Україну чаша ця мине!.

Цитати про татар

Татарин змерз, то спробуй його вкоськай.

Татари — ні. Народ не зрадить зроду.

Цитати про поразку та перемогу

Одна така поразка закреслює стонадцять перемог!.

Поразка — це поразка. Вона нас істребля.

Поразка - це наука. Ніяка перемога так не вчить.

Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку

Цитати про свободу

Боровся за свободу, не виборов свободи, тепер плати за право ходить по цій землі.

Та й чорт із нею, із свободою, щоб я за неї так терпів!. — Хмельницький про свободу

Цитати про душу

Душа ж і так стоїть на перехресті усіх обманів, підступів і зрад.

Поки віриш, поти й душа не піде в жебри до тривог.

Високу душу теж стрясає дріж.

І де притулок для душі? Нема. Ані на цьому, ні на тому світі.

Інші цитати

Гусар крилатий — то така споруда, що тільки шаблю вищербиш об ню.

Найгірше коням — коні під сідлом.

Хоч би в невір-землі, а то у тебе ж дома тобі ще й руки скручує чужак!.

Горе на нашу голову зайди ці прителепані!.

Ба, може, часом гетьману потрібно пройтися пішки по своїй землі?.

Але ж чутки — то потеруха правди.

Таж зрадник власного народу — хто вірний ворогу його!.

Змиритись треба. Все у Божій волі.

Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира.

А в нас що не сусід — братання. Так і дивися, що вковтне.

Чоло і вічі — справи чоловічі.

Ти йому шануваннячко, він тобі пануваннячко — Хмельницький про Чаплинського.

Оддав смерті свою косу, а вона й скосила…

Десь має ж бути в світі пристановище, де в серце жодне стерво не вджиґне!

...як до меча нездатне, то певно ж і нездольне до гріха.

Після неї кожна — як прісна вода після оковитої — Хмельницький про Гелену

Щоб ти так знала букву й число, як знала жіноцьке своє ремесло!

Недоголублю, лиш кров тобі збурю. Прийду до жінки — залишу бурю.

Он чоловіки, так ті — в бурдей. А жінці варто лиш оступитись, то гріх від Бога і від людей.

А жінка ж так — не живе, говіє.

Але якщо вже стрибати в гречку, то хай би в гречці хоч добрий грек!

Яка єси — така тобі й шана.

«Vae vicitis!» — горе переможеним! — як той заброда римлянам сказав.

Найперше вірив — Богу. І вірив людям. Людям і собі.

А ЩО МОСКВА? МОСКВІ НЕМАЄ ДІЛА. Ми — щит Європи і свій хрест несем.

...де двоє б'ються, третьому хосен.

Лиця ніхто не пригадає. Очей ніхто не забува.

Ненавиджу перевертнів. Це кодло, мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило.

Такі свої чужіші чужини.

Як страшно знати правду без прикрас! Де воля спить, її ще й приколишуть.

Моя погибель - мій же оберіг.

Держава - держить, бо вона - держава.

Та й хто гризеться за корону, у тому величі нема.

Піїти всіх земель говорять всі до світу. А наші все до себе гомонять.

МИ — ЛІРНИКИ. МИ ЛЮБИМО ВЕРТЕП. Нам головне — співати про калину.

І що не шлях, то вічний манівець.

Ох, у житті свобода лиш єдина, одна свобода — та, що у мені!.

І доки править панство з холуями, добра не буде людям і з людьми.

То добрий вишкіл іноді — тюрма.

Так нам судилось. В пеклі наших доль не знаєш сам — ти бранець чи обранець.

МОЛЮСЯ НАШІЙ ПРЕСВЯТІЙ ПОКРОВІ - благослови і пера, і шаблі! Бо лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі.

У тому ж і біда вся — при владі чоловік належить не собі.

Але ж, диви, найпершу в світі Біблію — слов'янську — миру появили ми!

Всі хочуть булави, всі борються за власть. Та й буде булава — як макова голівка.

Є боротьба за долю України. Все інше — то велике мискоборство.

…НЕМАЄ ВЛАДИ — І НЕМА ТУРБОТ.

Хоч би й від турка чи від москаля, хоч би там що, — посли недоторканні.

А в світі ж є народи, своїм великим знаючі ціну.

СТРАШНА ЦІНА ВОРОЖОЇ НАВАЛИ.

ЖИТТЯ — ТО Є ЖИТТЯ, ТЯГНУТИ МУСИШ ЛЯМКУ.

Бувають королі, більш вдатні до розпусти, ніж до звитяг. І кожне слово — лож.

Взаємна кривда — то взаємний гріх.

У всеправуючого Бога усе записано як є.

А як пильніше глянуть навкруги — все хтось комусь на світі вороги.

Добром ніде на світі не завізно. Закон війни, тяжка його хода.

Чи ця поразка — це уже кінець? Чи лиш початок іншої поразки?

НЕМА ЖИТТЯ В ТАКОМУ ЖИВОТІННІ.

...Людина пропадає. Як пив, то було краще. Хоч видно, що живий.

Найзліші з нас літають на лопаті.

Не тая відьма гарна, що вдень, а що вночі.

Цитати про роман

	Діалектика поразки й перемоги, котра є осереддям філософії національної історії, втілена у творі Ліни Костенко не лише у формі ритмізованих міркувань, що мають свої вершинні точки, загострення у влучних афоризмах. Подібні афористичні вислови здатні безпосередньо впливати на розумову та емоційну сфери адресата поетичного тексту й виконують насамперед виховну функцію.
	— Олег Семенець

	Свобода, поряд з поразкою та перемогою, виступає ключовим словом твору. Це взагалі центральне поняття ідіостилю поетеси.
	— Олег Семенець

	Мова роману «Берестечко» — особлива матерія: вона «пахне» ХVІІ століттям, гетьманськими універсалами, легким народно-пісенним вітерцем, побутом і війною, книжною «мудрацією» з її історичними й біблійними відгомонами; у ній легко уживаються, переплітаючись, різні стилі і «партії». Слова розкриваються авторці, виграючи своєю доладністю, нюансами значень, «запахами». Сумлінний словолюбець-лінвіст знайде в «Берестечку» лексичні золоті розсипи; він неодмінно помітить слова-раритети й слова-новотвори; зауважить любов авторки до внутрішніх співзвуч (на зразок: «стогін на сто гін», чи «коси наші неклепані, діти наші неплекані…»); і, звичайно ж, мимоволі усміхнеться, зустрівшись із дивовижною поезією українських топонімів та антропонімів, що їх Ліна Костенко щедро, наче з рукава, «висипала» перед читачем.
	— Володимир Панченко

	А є ж іще й ритм, музика, дихання цієї мови! Зміна ритмів знаменує зміну оповідних планів, переходи від одного спогаду до іншого і від спогаду — до реальності, емоційні переключення. Роман «Берестечко» змушує згадати Шевченкові емоційні амплітуди: для переходу, скажімо, від гніву до ніжності поетові вистачало зовсім короткої дистанції. Так і в Ліни Костенко: душа її Хмельницького нагадує кратер вулкана, де все кипить, де «колір» почуттів — надзвичайно виразний у своїх переливах. Від трагічних інтонацій — до тихої лірики, від лайки — до схлипу, від гніву — до елегії, від сарказму — до майже дитячого зачудування, — усе це ріка Богданого внутрішнього мовлення.
	— Володимир Панченко

	Роман «Берестечко» (як і роман «Маруся Чурай», що завершується «світлим воскресінням» героїні й Полтави) написано в тій же традиції «зміцнення сердець»: герой проходить через очищення трагедією, поразку — подолано, і хоч тріумфу в Ліни Костенко немає, проте є світло надії, без якого життя взагалі не мало б жодного сенсу. Це — світло катарсису, що має відроджувальну силу.
	— Володимир Панченко

	«Берестечко» постає виразним зразком класичного якісного регулярного вірша епічного розливу. Чіткий і пружний ритм, зміни розміру і мовні ігри зі співзвуччями, неоднозначними сенсами, стилістичними регістрами й іншими подібними речами (що зовсім не завжди вдається „ввіпхнути” до епічної поезії) роблять «Берестечко» справді міцним шедевром. Однак, як на мене, попри всі ці об’єктивні переваги й актуальності, епіка Ліни Костенко слабша за її лірику.
	— Олег Коцарев

	Не досягнувши того сюжетного динамізму (або, наприклад, його формалістичного замінника), котрого хочеться побачити в історичному творі, ця поезія втрачає таку просту і досконалу витонченість, котра була притаманна віршам про осінній день та дівчину «в сімнадцять неповторних літ». І при цьому «Берестечко» все одно Еверестом вивищується над більшістю інших спроб українських авторів літературно використати сумні події вітчизняної історії, з їхньою нестерпною шароварщиною.
	— Олег Коцарев