Гончар Інна Михайлівна (нар. 27 січня 1969 року, с. Коболчин Сокирянський район Чернівецька область) — українська поетеса, журналістка. Член НСЖУ. Член НСПУ. Лауреат літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської (2006), міської літературно-мистецької премії імені Івана Нагірняка (2021).
Вкраїнкою прийшла я у цей світ
І з мовою вкраїнською зростала.[1]
Я з тобою плачу, Україно,
Аж до болю стиснувши струну,
І кричу у розпачі чаїно,
В сотий раз проклявши цю війну… — «Я з тобою дихаю, Вкраїно»[2]
Минеться осіння негода —
І райдуга барви з'єднає,
Бо мова мойого народу,
Як сонце святе, не зникає! — «Небесне натхнення»[1]
Калиново вишита стежина,
Запах рути-м'яти й споришу —
То моя найкраща Батьківщина,
Про яку душею я пишу! — «Калиново вишита стежина»[1]
Нам болить Україна по-різному всім,
Кожне серце по-своєму б’ється:
Хтось новими речами наповнює дім,
А комусь ледь поїсти вдається. — «Нам болить Україна»[1]
«Нам болить Україна!» — молитва луна,
Чисті дзвони сповіщують всюди,
Бо у кожного з нас Україна — одна,
Хоч і скільки мільйонів нас буде ! — «Нам болить Україна»[1]
Минає день — несе на крилах час
Ще свіжий лист історії народу,
І я скажу відверто, без прикрас —
Я горда тим, що українка зроду! — «Я горда тим, що українка зроду»[1]
Велика віра в поглядах юначих —
За Україну-неньку і за честь,
І не одна ще матінка заплаче
За упокій душі тієї десь. — «Дзвін із Крутів»[1]
Україно моя, Україно, Боже, змилуйся, Боже святий!
Захисти від страшної руїни,
Від смертельного зла захисти! — «Горобиний біль»[1]
Стаття у Вікіпедії