Алчевська Христина Данилівна

Алчевська Христина Данилівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Христя (Христи́на) Дани́лівна Алче́вська' (народилась 4 (16) квітня 1841 року, Борзна, Чернігівська губернія, Російська імперія — 15 серпня, 1920 року, Харків) — українська педагогиня, організаторка народної освіти, дружина засновника м. Алчевськ Олексія Алчевського.

Цитати про вчителювання

Кажуть, що у кожної людини буває свій «пункт божевілля». Моїм — виявилося бажання навчити грамоти якомога більше жінок. Мені завжди здавалося, що чоловікам набагато більше пощастило у цій сфері. Натомість у випадку жінок упередження щодо їхньої освіти живуть скрізь — від хат до світських зал. Коли я була дитиною і для моїх братів запросили вчителя, батько вважав абсолютно зайвим навчати мене, дівчинку, грамоти. Але мені так хотілося цього, що я навчилася читати, підслуховуючи під дверима їхні уроки, і читала краще за моїх братів. Я відчувала, звісно, це прагнення, і коли я відкривала школу в селі — тоді там було декілька дівчат — «перших вчених жінок на селі», як ми їх жартома називали. До цього там в жодній зі шкіл не було дівчат, і, коли настав час роздавати свідоцтва та похвальні грамоти, виявилося, що вони надруковані лише для хлопчиків — тож мені довелося замовити окремі бланки у Харкові.

Цитати про матір

Вона зробила те, що в старовину називалося mesallianse: донька заслуженого генерала, героя дванадцятого року (війни з Наполеоном 1812 року), котра здобула блискучу освіту в Смольному інституті, мала чималі кошти й чудовий голос (навчаючись у Смольному, навіть кілька разів співала при дворі), вона принесла це в дар скромному вчителю, хоч той і був надзвичайної вроди й неабиякого розуму. Я обожнювала свою матір як істоту люблячу, пристрасну, яка мала світлий розум і дар “приваблювати серця людей”

Листування з Ольгою Кобилянською

Мене мучить одна Ваша фраза: “Та же в нього є уже жінка, Христю!” – А чому жінка повинна заважати праву любити й не обманювати себе й іншу? Ба, коли це не примушує її страждати й вона не свідома навіть свого “я”? Чи повинна я з-за неї та через ню гинути?

Листування з літературознавцем Миколою Плевако

“Посади я не маю і нізвідки грошей не дістаю,– Майте ж на увазі, що я – не установа, тому ждати не можу, а жива людина, що їсти хоче!”

Наукова співробітниця Інституту історії Академії наук України Тетяна Водотика про Алчевську

Сама Алчевська у своїх спогадах писала, що її батько був жорстоким, особливо до дівчаток і до кріпачок її матері. Мені здається, що її впевненість у просвітницькій місії виросла із конфлікту з батьком. Таке ставлення для дівчат, в принципі, було типовим у ті роки. А Алчевська (на той час ще Журавльова), окрім того, що хотіла навчатися, ще таємно дописувала у герценівський «Колокол» (російська революційна газета, яку видавали у Лондоні Олександр Герцен і Микола Огарьов), брала участь у театральному житті Курська, куди переїхала тоді її родина. Це було не так вже й типово для дівчини на виданні. Але мама Христини походила із дуже шляхетної сім’ї, була онучкою молдавського вельможі, який став на службу Російської імперії та був героєм війни з Наполеоном. Мати Христини закінчила Смольний інститут — це було рідкістю на той час.

Христина Алчевська приймала на навчання практично без будь-яких цензів — освітніх, вікових чи соціальних. Навчання було безкоштовним. Приходячи, учениця проходила співбесіду чи тестування. Усі учениці поділялися на групи, залежно від віку та рівня знань. Відповідно, були три вікові групи: дівчатка, підлітки та дівчата після 16 років; та три групи за рівнем знань. Програма школи була орієнтована на стандартну імперську початкову освіту, 2-3 роки навчання, де вивчали закон божий, арифметику, письмо. Учителі там також працювали безкоштовно, хоча, очевидно, що не всі і не весь час: наприклад, родина Бориса Грінченка (який викладав уже не в Харківській школі, а в наступній, яка розташовувалася у селі Олексіївка), приїхавши, мала з чогось жити, тож він отримував оплату.

Алчевська постійно ризикувала. Від самого початку, окрім обов’язкових та офіційно дозволених предметів, у її школі викладалася українська мова та література, вони читали українських класиків. І, наскільки я розумію, якісь заборонні «акції» уряду не надто на це впливали; можливо, зменшувалася інтенсивність, але така діяльність не припинялася. Я навіть зустрічала думку серед істориків педагогіки про те, що недільна школа стала елементом міжнародного іміджу Російської імперії, адже вона завоювала дуже багато призів на різноманітних виставках. Це був справді флагман російської педагогіки, тож — «нехай вже там буде українська мова.

Мені здається, що важливо розуміти й оцінювати Христину Алчевську та діяльність цієї родини у контексті економічного успіху Олексія. Усе це просвітництво стало можливим завдяки його грошам. Звичайно, вона мала свій особистий спадок, але у цьому випадку завжди слід пам’ятати, що Христина — дружина Олексія. Звичайно, вона могла би чогось досягти і без нього. Але навряд чи цей успіх був би таким ефективним, потужним і довгостроковим.

Алчевська їздила Харківською губернією і домагалася, аби відкривалися недільні школи, аби парафіяльним школам присвоювали ім’я Тараса Шевченка, привозила книжки в бібліотеки, налагоджувала комунікацію між освітніми осередками — в добу, коли телеграф і телефон мали одиниці.

Це мало, безперечно, позитивний вплив на те, що Харків і Харківщина — це український регіон. В епоху тотального зросійщення і панування «малоросійського» уявлення про Україну, діяльність Алчевських була прикладом того, що можна мати сміливість, і за наявності ресурсів залишатися українцем, бути багатим і впливовим.

Важливо відмітити, що до Алчевської, незважаючи на те, що вона була «дружиною експлуататора», радянська влада ставилася доволі добре. Вона отримала одну з перших персональних пенсій в СРСР. Я так розумію, що це справа радянського тренду про звільнення жінки, загальний доступ до освіти — діяльність Алчевської у це вписувалася.

Іван Франко про Христину Алчевську

Авторка якось так природно мимоволі рисує перед нами вдачу, трохи тужливу, трохи меланхолійну та в основі більше веселу та артистичну... з тим усім у авторки видно талант і деякий розмах фантазії, та треба їй багато працювати над собою, щоб розвити ті задатки її природи.

Джерела

• https://hromadske.radio/podcasts/persona/osvita-dlia-zhinok-u-xix-stolitti-na-donbasi-rodyna-alchevs-kykh-ta-ikhni-shkoly
• https://web.archive.org/web/20180316215113/https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/29089227.html
• https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=6844
• https://uain.press/blogs/790066-790066
• https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/zhinky-yaki-toruyit-novi-shliachy/hrystina-alchevska.html
• https://uain.press/blogs/hrystyna-alchevska-mene-ne-vykreslyte-pry-vsomu-bazhanni-z-istoriyi-niyak-1011011