Цілком таємно (телесеріал)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук

«Цілко́м тає́мно» (Секре́тні матеріа́ли) (англ. «The X-Files») — культовий американський науково-фантастичний телесеріал, створений Крісом Картером. Вперше був показаний телеканалом FOX у 1993 році. Завершився 19 травня 2002 року. Всього було знято 202 серії. Серіал з великим успіхом був показаний в різних країнах світу, у тому числі і в Україні. На основі серіалу у 1998 році було знято повнометражний фільм «Секретні матеріали: Боротьба за майбутнє». 24 липня 2008 року відбулася прем'єра фільму «Секретні матеріали: Хочу вірити».
В Україні серіал транслювався телеканалом 1+1 під назвою «Цілком таємно», телеканалом СТБ під назвою «Секретні матеріали», а також телеканалом 2+2.
Головними героями серіалу є агенти ФБР Фокс Малдер і Дана Скаллі, які працюють у спеціальному відділі з грифом «X», де зібрано справи, що стосуються паранормальних і загадкових явищ.

Сезон 1[ред.]

Епізод 0. Pilot (Пілотна серія)[ред.]

(Скаллі стукає у двері кабінету Малдера)
Малдер: Вибачте, але тут тільки той, кого на думку ФБР краще б не було.
Скаллі: Агенте Малдер. Дана Скаллі. Мені доручено працювати з вами.
Малдер: Це ж треба, така честь. Скаллі, кого ви так розлютили, що вас приписали до мене?
Скаллі: Якщо чесно, то я дуже хочу з вами попрацювати. Я стільки про вас чула.
Малдер: Невже? А в мене чомусь склалось враження, що вам наказали шпигувати за мною.
Скаллі: Якщо ви сумніваєтесь у моїх професійних здібностях...
Малдер: Ви медик, викладаєте в академії. Диплом написали з фізики. «Подвійний парадокс Ейнштейна. Нове тлумачення. Дисертація Дани Скаллі» Це справді професійно, переписувати Ейнштейна.
Скаллі: Ви її читали?
Малдер: Так. Мені сподобалось. Просто в моїй праці закони фізики майже ніколи не діють. Утім, мені не завадить ваша медична освіта.

Скаллі: Що це було?
Малдер: Мабуть нічого.

Малдер: Я намагався отримати доступ до деяких секретних матеріалів, але хтось постійно чинить мені перешкоди.
Скаллі: Хто? Я не розумію.
Малдер: Це людина вищого рівня. Мені дозволили продовжувати свою працю тільки завдяки зв'язкам у конгресі.

Сезон 3[ред.]

Епізод 20. Jose Chung's 'From Outer Space' («З космічного простору» Джозе Чанга)[ред.]

Чоловік у чорному: Жодний інший об'єкт не вважали за літаючу тарілку частіше, ніж планету Венеру.
Рокі Крікенсон: Справді? (...)
Чоловік у чорному: Навіть колишньому лідеру ваших Сполучених Штатів Америки, Джеймсу Картеру одного разу здалося, що він бачить НЛО. Та виявилося, що то була планета Венера.
Рокі Крікенсон: Я республіканець.
Чоловік у чорному: Минулої ночі Венера була надзвичайно яскрава. Вам могло здатися, що ви бачили у небі щось інше, а не Венеру. Та запевняю вас, то була Венера.
Рокі Крікенсон: Я знаю що я бачив.
Чоловік у чорному: Ваші науковці ще не вивчили процесів створення самосвідомості у нейронних мережах, і ви не знаєте яким чином людський мозок перетвоює двовимірні зображення на сітківці на об'ємні образи. Але це не заважає вам зухвало твердити: «Що бачу, тому вірю». Містере Крікенсон, ваше невігластво мене приголомшує. Я б вам не радив патякати, що минулої ночі ви бачили щось інше, ніж планету Венеру. Якщо ви мене не послухаєте, ви труп!
Рокі Крікенсон: Ви не смієте мені погрожувати!
Чоловік у чорному: Я вже посмів.

Джозе Чанг: (Голос за кадром. З книги Джозе Чанга) (...) І є також ті, кого не хвилюють позаземні цивілізації. Вони шукають сенс буття в інших людських істотах. Щасливі ті, хто його зрідка знаходить. Бо хоча ми можливо й не самотні в просторах Всесвіту, на цій планеті кожний з нас, зрештою, приречений на самотність...

Сезон 5[ред.]

Епізод 4. Detour (Об'їзд)[ред.]

Скаллі: Малдер, ми їдемо на конференцію. Нас чекають.
Малдер: Так. Як це сказати без заперечних слів, Скаллі?
Скаллі: Ти хочеш, щоб я їм сказала, що ти не поїдеш на семінар з командної роботи.
Малдер: Бачиш, нам не потрібна та конференція. Ми з тобою чудово розуміємось. Ти навіть думки мої читаєш.

Малдер: Відгадай загадку. Яка тварина нападає на сильного і дозволяє слабкому втекти? Відповідь - жодна. Жодна із чотирьох тисяч видів тварин в Північній Америці не нападе на сильного, коли поряд є слабка жертва.
Скаллі: І до чого ти ведеш?
Малдер: Це наштовхує мене на думку, що ми маємо справу не зі звичайним хижаком.
Скаллі: Я думала це була байка, щоб утекти з конференції.
Малдер: Те, з чим ми тут зіткнулись - це більше, ніж собі уявляють місцеві слідчі. Те, що розповів хлопчик більше схоже на примітивний спосіб вибракування.
Скаллі: Малдер, ми в Західній Флориді. Найпримітивніше тут - це життя в особняку на узбережжі після відставки.
Малдер: Це вісімсот квадратних миль найдревніших на Півдні лісів. Хто зна що тут живе...
Скаллі: Куди ти йдеш?
Малдер: Перевірю дещо.
Скаллі: Я думаю семінар з командної роботи не така вже й погана ідея.
Малдер: Я скоро повернусь, і ми побудуємо вежу з меблів, добре?

Малдер: (...) Можливо нам треба шуках двох істот.
Скаллі: Чому ти так вважаєш?
Малдер: Ця істота виманила жінку з будинку, щоб розділити її з сином.
Скаллі: З якою метою?
Малдер: Розділяй і володарюй. Якщо ворог переважає тебе кількістю, розділи його сили, знівелюй перевагу і перемагай.
Скаллі: І який в істоти ворог?
Малдер: Цивілізація. Я про це подумав, коли йшов до Луїса та його матері.
Скаллі: Їй заважає їхній будинок?
Малдер: Геодезисти заміряли ділянку в сто тисяч акрів. Цивілізація безжалісно втручається в ці ліси. Можливо хтось з лісу чинить опір.

Скаллі: Ти ніколи серйозно не замислювався про смерть?
Малдер: Давно, коли був у льодовій експедиції.
Скаллі: Коли я боролася з хворобою, я була розлючена, що це не справедливо. Що немає сенсу боротись. А потім зрозуміла, що сенс у боротьбі. Вона дає стимул. Це і є життя.
Малдер: Я думаю природі байдуже живі ми чи мертві. Тобто, якщо тобі пощастить проживеш сімдесят п'ять років. Якщо дуже пощастить - вісімдесят. Якщо надзвичайно пощастить, проживеш п'ятдесят і голова не облисіє.

Сезон 6[ред.]

Епізод 10. Tithonus (Тифон)[ред.]

Скаллі: Містере Фелліґ, через дві години вас заарештують за звинуваченням в убивстві. І тепер уже вам не вдасться відбутися зміною імені.
Альфред Фелліґ: Я показав учора що роблю. Я просто фотографую.
Скаллі: Ви показали огидну відсутність співчуття до людей. Ви показали, що наживаєтеся на смерті. Може ви таки заслуговуєте на в'язницю, чи ні?!
Альфред Фелліґ: А я маю їх оплакувати, жаліти? Не буду! Цим покидькам пощастило. Кожному з них.
Скаллі: Пощастило?!
Альфред Фелліґ: Я там лише заради знімка. Не я забираю цих людей, а вона.
Скаллі: Хто вона?
Альфред Фелліґ: (Показуючи фотознімок) Ось. Вона їх забирає.
Скаллі: Хочете сказати це фотографія самої смерті?
Альфред Фелліґ: Просто миттєве видіння. Тут я підібрався найближче і не порахую за скільки років.
Скаллі: І це той кадр про який ви казали? На який ви полюєте? (Пауза) Містере Фелліґ, ви знаєтеся на фотографуванні більше за мене. Це ж просто відблиск об'єктива.
Альфред Фелліґ: Ваша правда. Я знаюся на фотографуванні більше за вас.

Скаллі: Більшість людей хочуть жити вічно.
Альфред Фелліґ: Більшість людей – ідіоти. Одна з причин, чого я цього не хочу.
Скаллі: Ви помиляєтесь. Як життя може бути забагато? Скільки всього є змога навчитися, пережити.
Альфред Фелліґ: Сімдесяти п'яти років достатньо. Повірте на слово. Якщо живеш вічно, рано чи пізно починаєш думати про ту велику річ, якої у тебе немає, і яка станеться з усіма крім тебе.
Скаллі: А як же любов?
Альфред Фелліґ: А хіба вона вічна? Сорок років тому я поїхав у відділ реєстрації мерії, архів метрик чи що. Хотів знайти свою дружину. Мене турбувало, що я не можу згадати її імені. Любов триває сімдесят п'ять років, якщо пощастить. І краще не бути присутнім, коли вона вас покидає.

Скаллі: Чому ви так? Якщо це правда, дайте мені доказ. Допоможіть знайти наукове підґрунтя, на яке можна опертися.
Альфред Фелліґ: Тут немає нічого спільного з наукою. Дехто зайняв моє місце.

Епізод 18. Milagro (ісп. Диво)[ред.]

Філліп Паджетт: (Голос за кадром. З книги Паджетта) Її кмітливий розум перебрав чимало можливостей. Чи був це подарунок від убивці? Чи є якесь приховане послання у цьому символі? Чи не був посланець релігійним фанатиком, який поспіхом лизнув конверт, залишивши на ньому зразок ДНК, чим допоміг би їй у пошуках? Вона була цілком упевнена, що вбивця – чоловік, і тепер, тримаючи холодний метал кінчиками пальців, уявляла як він робить те саме, намагалася намалювати в уяві його лице. Воно мало бути просте й звичайне. Людям з таким обличчям зазвичай довіряють. Вона була в цьому впевнена, бо сама належала до довірливих. Однак від лиця, яке вона намалювала в свої уяві, користі було не більше, ніж від малюнка зі словесних описів. Підсвідомо вона розуміла, що не це робило її хорошим слідчим. Вона завжди спиралася на холодні факти, швидко їх систематизувала, збирала, переставляла й групувала за чіткими категоріями. Найменша неточність викликала б критику з боку чоловіків у тому, що вона м'яка, покірна і не здатна з ними конкурувати. Навіть зараз, коли вона ховала пасмо свого золотисто-каштанового волосся за вухо, вона боялася, що її напарник інстинктивно знає те, про що вона може тільки здогадуватися. Вважатися лише вродливою жінкою було для неї образливо, хоча насправді вона була красуня. Фатальна і надзвичайно приваблива. Те, про що вона зараз думала, лише поглиблювало сум у її серці. Як його відкрити? Як туди когось впустити?

Філліп Паджетт: Я часто приходжу сюди подивитись на це полотно. Воно називається «Моє божественне серце» за легендою про святу Маргариту Марію. Знаєте цю історію? Одкровення святого серця. Христос прийшов до Маргарити Марії. Його серце настільки сповнилося любов'ю, що він більше не міг стримувати палаючий вогонь милосердя. Саму Маргариту Марію так переповнювала любов, що вона молила Всевишнього забрати в неї серце. Так він і зробив, помістивши його поруч зі своїм, поки воно не запалилося вогнем його пристрасті. Тоді він повернув серце Маргариті Марії і зцілив її рани дотиком своєї благословенної руки.
Скаллі: Навіщо ви мені це розповідаєте?
Філліп Паджетт: Ви прийшли поглянути на це полотно, правда?
Скаллі: Так. Але як ви дізналися?
Філліп Паджетт: Я бачив як ви увійшли. Ви одразу пройшли до нього.
Скаллі: Я вас знаю. Ви живите по сусідству з моїм колегою. Чому ви переслідуєте мене?
Філліп Паджетт: Я не переслідую. Я просто уявив як ви сюди прийдете.
Скаллі: Уявили.
Філліп Паджетт: Так.
Скаллі: Ясно.
Філліп Паджетт: Я письменник. Я цим живу. Я уявляю як люди поводитимуться. Визнаю, я звернув на вас увагу. Це моя робота – звертати увагу на людей. Я помітив золотий хрестик у вас на шиї і вирішив спробувати з полотном, пояснивши вам те, що ви мабуть і так знаєте. Я помітив дозвіл на паркування в Джорджтауні від дев'яносто третього року і дозвіл на паркування у будь-якому місці. Ви живете не в цьому районі, але як федеральний службовець часто тут буваєте. Ви в хорошій фізичній формі, значить тренуєтесь або бігаєте. Тут неподалік є популярний маршрут для пробіжок, який ви долаєте в обідню перерву або після роботи. Ви помітили цю церкву під час пробіжки, і хоча поставити машину в цій частині міста проблематично, ваші привілеї дозволяють вам відвідувати це місце, де ви не молитесь, а насолоджуєтеся архітектурою та мистецтвом. І хоча ви задовольняєтеся спогляданням, релігійний символізм цієї картини не міг не зринути у вашій свідомості сьогодні коли ви вранці отримали подарунок.
Скаллі: То це ви його прислали?
Філліп Паджетт: Зізнаюсь, що потайки захопився вами. Пробачте, що не вклав туди записку з поясненнями, але тоді ми ще не були знайомі.
Скаллі: Я й зараз вас не знаю. І мені байдуже.
Філліп Паджетт: Бачу, що вам це не приємно. Мені шкода. Просто я захопився вами. Раніше зі мною такого не траплялось. У цьому ми схожі.

Філліп Паджетт: (Голос за кадром. З книги Паджетта) Увертюра в церкві переконала напарника прекрасного агента у потребі скоїти акт геґельянського виправдання свого вчинку. Пішовши проти четвертої поправки щодо таємності особистого листування, він збирався зухвало порушити першу. Але розбудивши підозри в голові свого напарника, спецагент Дана Скаллі і сама відчула збудження. Несподівані вранішні зізнання незнайомця грали на потаємних почуттях її душі, поки в глибинах свідомості не прозвучав сигнал. Їй було приємно. Його слова змусили її уявити себе в красивому образі, відмінному від звичайної маски непорочності, під якою вона являлася медекспертом, слідчим і юристом, котрі не дозволяють собі таких одкровень. Вона відчула як зашарілася, і почала осуджувати себе за дівочу легковірність. Однак спогади про зустріч зринали знову, й вона перестали чинити їм опір. Вона дозволила їм заполонити себе як похітливості власної юності, коли її почуття були нові й не піддавалися описові і самообману. Сум, біль, трепет, терзання. Безглуздий вікторіанський словник поведінкової патології тепер так чітко описує її власні почуття. Незнайомець зазирнув їй у вічі і дізнався про неї більше, ніж вона знала сама. Вона почувалася дикою, неприборканою злочинницею. Чи збудив незнайомець у ній те, що в ній уже було, чи допоміг їй відкрити незвідані до того простори її почуттів. Що думає про неї її напарник?

Скаллі: Здрастуйте. Я йшла до вашого сусіда і вирішила повернути оце. (Простягнула Паджетту подарований їй амулет)
Філліп Паджетт: Чому?
Скаллі: Тому що я не зможу відповісти на цей жест. Я не можу.
Філліп Паджетт: Я вас зацікавив. (Пауза)
Скаллі: У вас зовсім немає меблів.
Філліп Паджетт: Лише необхідні. Я пишу за столом, сплю на ліжку.
Скаллі: Ви не їсте?
Філліп Паджетт: Я живу у своїх думках.
Скаллі: Коли пишете свої книжки?
Філліп Паджетт: Так.
Скаллі: Я могла щось читати?
Філліп Паджетт: Ні. Вони всі невдалі. Окрім тієї, над котрою я працюю зараз. Думаю вона вдасться.
Скаллі: Чому саме вона?
Філліп Паджетт: Краще про це не питати. Бачите, ви мною зацікавились.
Скаллі: У вас дуже цікаве життя.
Філліп Паджетт: Воно не набагато відрізняється від вашого – я самотній.
Скаллі: Самотність – це вибір.
Філліп Паджетт: Погодитесь на чашечку кави?

Скаллі: Моє життя не таке вже й самотнє, містере...
Філліп Паджетт: Паджетт.
Скаллі: ...Це зовсім не самотність. Чому ви вирішили, що так добре мене знаєте, містере Паджетт?
Філліп Паджетт: Я пишу про вас.
Скаллі: Ясно. Давно?
Філліп Паджетт: Відколи вперше вас побачив. Ви живете в моєму старому районі.
Скаллі: А у цей дім ви переїхали випадково?
Філліп Паджетт: Ні.
Скаллі: Ви переїхали сюди через мене?
Філліп Паджетт: У вашому домі не було вільних квартир, та й проводите ви там мало часу. Я мав би вам щось сказати, але не знав як. Для того, щоб про когось писати треба побувати в нього в голові. Мені треба знати вас краще, ніж ви знаєте себе.
Скаллі: (Дивлячись на стос паперів) Це все про мене?
Філліп Паджетт: Ви важлива частина книги.
Скаллі: Можна почитати?
Філліп Паджетт: Я ще не закінчив. Не можу передати як мені допоможе те, що ви тут, що я можу з вами поговорити. Сядете на хвилинку?
Скаллі: У вас ніде й сісти.

Скаллі: Якщо ви так добре мене знаєте, чому я тут стою, коли мої інстинкти наказують мені піти.
Філліп Паджетт: Мотив не завжди простий. Іноді він приходить набагато пізніше.

Філліп Паджетт: Так я бачив цю газету.
Малдер: Ясно. Отак ви розшукуєте своїх жертв. За оголошеннями. Всі вони давали оголошення.
Філліп Паджетт: Вони були коханцями.
Малдер: А ви їх обрали мішенями.
Філліп Паджетт: Я просто пишу про них.
Малдер: Ні. Ви їх помітили...
Скаллі: Малдер, дочекайся адвоката.
Філліп Паджетт: Адвокат мені не потрібен. Я кажу правду.
Малдер: А це ваше зізнання? (Кинув Паджетту пакет з паперами)
Філліп Паджетт: Ні, це мій роман.
Малдер: У ньому все: деталі, кожне вбивство. Все викладено. Як ви це робите, містере Паджетт?
Філліп Паджетт: Якщо довго сидіти воно само приходить.
Малдер: Убивство?
Філліп Паджетт: Це було у мене в голові і я хотів це чітко висловити.
Малдер: А незнайомець? Це ви? Як щодо Кена Насьяменто?
Філліп Паджетт: Це бразильський телекінетичний хірург.
Малдер: Самозванець. Ваш спільник?
Філліп Паджетт: Можна й так сказати. Він головний персонаж.
Малдер: Ви його спровокували?
Філліп Паджетт: Юнгіанці стверджують, що персонаж обирає автора, а не навпаки. В певному сенсі він спровокував мене.
Малдер: І що тут правда?
Філліп Паджетт: За своєю природою слова неточні і багатозначні. Вони знаки речей, а не самі речі. Важко сказати хто винен.
Малдер: Чому, містере Паджетт? Може хоч на це питання ви відповісте?
Філліп Паджетт: Це якраз те питання, на яке я не можу відповісти. (Услід Малдеру, коли той зібрався йти) Агенте Малдер, моя кижка, вона вам сподобалась?
Малдер: Могла б, якби це був вимисел.

Скаллі: (Голос за кадром. Читає заяву, передану Паджеттом) Горе, стиснуте в її крихкому серці, здатне розбитися на тисячі шматочків. Його вміст потоком невиконаних обіцянок ринув у порожнечу, яку раніше заповнювало його кохання. Чи була вона упевнена, що цей біль вгамується. Що кохання, на відміну від матерії та енергії, є нескінченним у всесвіті паростком, який виріс з нічого, і який не можна вирвати навіть з найтемнішого серця. Якби вона це знала, якби могла повірити в це, то не сивіла б до пізньої ночі на краю сумної могили, і їй би не довелося побачити другу істину раніше за першу. Посудина кохання може бути загублена чи вкрадена, або ще гірше – розбризкана кров'ю по землі. І те кохання не є незмінним. Воно може обернутися ненавистю, як день обертається на ніч, як життя переходить у смерть.

Філліп Паджетт: Я сам припустився помилки.
Малдер: Якої ж, містере Паджетт?
Філліп Паджетт: У своїй книзі я написав, що агент Скаллі закохується. Але це не можливо. Агент Скаллі уже закохана.

Кен Насьяменто: Ти здивований, що бачиш мене.
Філліп Паджетт: Саме так.
Кен Насьяменто: Чому? Я твій персонаж.
Філліп Паджетт: Що ти хочеш?
Кен Насьяменто: Я прийшов допомогти закінчити роботу.
Філліп Паджетт: Я не можу розгадати твоїх мотивів.
Кен Насьяменто: Ти вигадав мене настільки досконалим, що я ожив. Чому ти обрав саме мене?
Філліп Паджетт: Мені потрібне було ідеальне вбивство. Вона лікар. Твої вчинки мали б викликати у неї жах.
Кен Насьяменто: Я сам шокований. Я лише хочу знати навіщо я це роблю.
Філліп Паджетт: Щоб я міг з нею зустрічатися.
Кен Насьяменто: Це не причина. Це виправдання. (...) І що це? (Тримаючи у руках частину роману)
Філліп Паджетт: Це велика помилка. Я недооцінював її вдачу, її інтерес до мене.
Кен Насьяменто: Тепер є хоч щось.
Філліп Паджетт: Вона намагається привернути його увагу, але не усвідомлює цього.
Кен Насьяменто: Витівки підсвідомості.
Філліп Паджетт: Я хотів її кохати.
Кен Насьяменто: Не дивно, що ти не можеш закінчити роман, Паджетт. Навіщо мені їхні серця?
Філліп Паджетт: Сам мені скажи навіщо ти це робиш?
Кен Насьяменто: Я твій персонаж, тому ти кажи. Моя причина – це твоя причина.
Філліп Паджетт: Я хочу покохати.
Кен Насьяменто: Ні, ні. Тобі це не потрібно. Ти – інструмент істини. І коли нарешті вона приходить ти не бажаєш її бачити.
Філліп Паджетт: А в чому істина?
Кен Насьяменто: Людина думає, що вона може відкрити своє серце і вихлюпнути полум'яну пристрасть, вогонь милосердя, як сам Творець. Але це їй не під силу.
Філліп Паджетт: Але в моєму серці кохання.
Кен Насьяменто: Так. Як гроші у злодія чи лихваря. Воно в тебе є. Але сила людини, єдина її сила в тому, щоб знищувати кохання.
Філліп Паджетт: Тоді як закінчиться мій роман?
Кен Насьяменто: Ідеальний роман може закінчитись лише одним.
Філліп Паджетт: Вона помре?
Кен Насьяменто: От бачиш. Все вже написано за тебе.

Філліп Паджетт: (Голос за кадром. З книги Паджетта) Цей роман може мати лише одне правдиве закінчення. Навіть коли незнайомець відчув потребу записати свої останні слова, він робив це, знаючи, що їх ніколи не прочитають. Спостерігаючи підсумки своєї роботи він побачив порожнечу всередині себе і серце руйнівника, а не творця. Озираючись назад, він нарешті побачив чим усе закінчиться для нього. І у фінальному акті руйнування він побачив шанс дати те, чого сам не міг отримати.

Сезон 7[ред.]

Епізод 1. The Sixth Extinction (Шосте вимирання)[ред.]

Скаллі: (Голос за кадром) Я приїхала шукати те, у що не вірила. Я залишилася попри свої переконання про те, що здавалось мені істинним. Я буду тут стільки, скільки зможу, поки жахлива хвороба поглинула твій прекрасний розум. Що за відкриття я зробила? Як поєднати те, що я бачу з тим, що я знаю? Я відчуваю, що я мала це відкрити, а ти пояснити, встановити неспростовний зв'язок, який не можна ігнорувати, хоч для мене він би перекреслив усе логічне й розумне. Що за джерело сили я тримаю в руці? Цей малюнок, знятий олівцем з поверхні артефакту. Я бачила як він на тебе впливав, як ти чим далі більше корився його силі. Я мушу працювати, щоб розкрити те, що тобі не дає зробити твоя хвороба. Ліки від кожної хвороби у її ж джерелі.

Скаллі: (Голос за кадром) З кожною поразкою тут я відчуваю, що втрачаю тебе. Чого саме я не бачу серед того, що тут прховано? Якби ж я це зрозуміла. Тоді б я зрозуміла як це на тебе впливає, і як використати цю силу, щоб тебе врятувати?

Діана Фоулі: (До Малдера, прикутого до ліжка у лікарні) Я знаю, що з тобою сталося. Я знаю від чого ти страждаєш. Я сиділа і спостерігала. Я знаю, що ти знаєш, що тобі про мене все відомо. Я вірна не лише тобі, а й людині, яку ти зневажаєш. У тебе є свої причини, та якщо ти зазирнеш у мої думки, то зрозумієш, що у мене є мої. Фокс. Фокс, я кохаю тебе! Я так давно тебе кохаю. Ти це теж знаєш. Я не дозволю тобі померти, щоб довести ким ти є, щоб довести, що в тебе всередині. Немає потреби це доводити. Це вже давно відомо. Тепер ми можемо бути разом.

Епізод 2. The Sixth Extinction II: Amor Fati (Шосте вимирання II: Любов до долі)[ред.]

Курець: (У думках) Зневажений долею і людьми. Але твоя мати все одно тебе любитиме. Кожна мати хоче захистити свого хлопчика від болю та небезпеки, відгородити від зовнішнього світу, як колись у своєму лоні. Можливо, ми думаємо, що батько хоче більшого, ніж просте виживання. Ми боїмось, що він вимагає плазування, успіху, героїзму. (Нахилився над Малдером) Я знаю, що ти мене чуєш.
Малдер: (Телепатично) Я завжди тебе чую. Навіть, коли у моєму мозку дзвенять тисячі голосів, я чую тебе, як змію, що шипить десь унизу. Як ти тут опинився?
Курець: (У думках) Невже я ще можу тебе чимось здивувати. (Приготував шприц) Ти ж не сподівався побачити в мене вампірські ікла?
Малдер: (Телепатично) Ти прийшов убити мене.
Курець: (У думках) Це краще, ніж жити як зомбі. (Зробив Малдеру укол у скроню) Я даю тобі вбір.
Малдер: Який вибір?
Курець: Життя або смерть. Ти розквитався зі мною, з Богом, з податковою службою, з ФБР. Вставай з ліжка. Іди зі мною.
Малдер: Я вмираю, ідіот. Якби я міг встати, я б дав тобі коліном під зад.
Курець: Не драматизуй так. Вмирає тільки частина тебе, частина що грала героя. Ти вдосталь настраждався задля секретних матеріалів, своєї напарниці, світу. Ти не Христос, не принц Гамлет. Ти навіть не Ральф Нейдер. Ти можеш вийти з лікарні і світ забуде тебе. Вставай.
Малдер: Що ти зі мною робиш?
Курець: Я хочу показати тобі незвіданий шлях. Візьми мене за руку.
Малдер: Навіщо мені твоя рука?
Курець: Ти не можеш прочитати мої думки?
Малдер: Ні. Не можу. Всі голоси зникли.
Курець: Візьми мене за руку, Фокс. Ти мусиш зробити перший крок. Візьми мене за руку. Я твій батько.

Курець: Хочеш почути пояснення?
Малдер: Не думаю.
Курець: Поки ти лежав непритомний у лікарні мої лікарі працювали над тобою.
Малдер: Чому?
Курець: У якусь мить я зрозумів, якби тебе не вбив Синдикат, це зробило б ФБР. Якби тебе не вбило ФБР, це зробив би твій невиправданий героїзм. У тебе немає виходу. Є тільки один спосіб обманути смерть – зникнути.
Малдер: Людина не може просто так зникнути.
Курець: Ми змушували зникати цілі культури. Ти, як і я, станеш людиною без імені. Та навіть утративши ідентичність, ти навчишся любити прості земні радощі.

Малдер: Де ми?
Курець: Удома. Це твоє нове життя.
Малдер: Я не розумію.
Курець: Тепер ти можеш їхати. Назад до Скаллі, своїх секретних матеріалів і неминучої смерті. Я б не здивувався, якби ти так і зробив. Але думаю тобі варто все тут оглянути. Навіщо покидати щось, поки не знаєш що покидаєш...

Глибока горлянка: Можна змінити ім'я, але не можна змінити речей, які любиш.
Малдер: Це не можливо. Ви мертвий.
Глибока горлянка: Ні. Просто розслаблений.
Малдер: Скаллі бачила як вас застрелили. На мосту шість років тому. Я був упевнений, що ви мертвий.
Глибока горлянка: Один влучний постріл. (Показує шрам від вогнепального поранення) Розділовий знак у твоєму житті, і ти починаєш новий розділ. Зі мною все гаразд, синку. Тільки лікоть іноді болить.
Малдер: Я почувався відповідальним за вашу смерть.
Глибока горлянка: Не треба. Я живий.
Малдер: Я думав ви померли через мене.
Глибока горлянка: І сестра Скаллі теж. І чоловік, якого ти вважав своїм батьком, і Двейн Беррі, і навіть загадкова хвороба Скаллі теж твоїх рук справи. Список можна продовжувати. Відкинь почуття провини. Я тут, щоб тобі сказати, ти не центр всесвіту. Не ти вирішуєш кому жити, а кому померти. Ми з тобою – лише маріонетки, не більше й не менше. Ти вдосталь настраждався. Тепер насолоджуйся життям. Дозволь щось тобі показати. Це моя дружина і доньки. Ми живемо на сусідній вулиці. Сподіваюсь ти завітаєш до нас на вечерю.

Курець: Не чекав побачити вас так шидко. Я думав ви кілька днів обживатиметеся.
Діана Фоулі: Його невдоволення можна пояснити справами, які він вважає незакінченими.
Малдер: А ще тим, що дім у вас більший за мій.
Курець: Мені доводиться годувати багато ротів: трьох онуків і твою сестру. Вона жила тут увесь час життям, від якого ти відмовився.

Курець: Батько завжди покладає великі надії на сина. Та він ніколи не думає, що син змінить світ. Я пишаюся цим чоловіком, глибиною його здатності до страждань.
Діана Фоулі: Який батько, такий і син.
Курець: Вони думали, що його вбиває те, що в ньому. Насправді він не був живий більше ніж зараз.
Діана Фоулі: Думаєте він бачить сни?
Курець: Я впевнений.
Діана Фоулі: Цікаво які?
Курець: Сни, які бачать усі чоловіки на світі. Про просте життя, сповнене маленьких радощів. Надзвичайних людей завжди вабили звичайні речі. Тепер у нього є лише сни.

Скаллі: Дасте сигарету, агенте Фоулі?
Діана Фоулі: Я не курю.
Скаллі: Правда? Тоді чому від вас тхне тютюном?
Діана Фоулі: Не треба цих жартів.
Скаллі: Авжеж. Відійдемо.

Скаллі: Де Малдер?
Діана Фоулі: Перш ніж звинувачувати усіх у тому, що сталося з Малдером, подумайте як ви могли цьому зарадити.
Скаллі: Я хочу, щоб ви поміркували. Згадали як познайомилися з Малдером, про життя, яке на нього чекало. І подумайте про нього зараз. А потім, дивлячись мені у вічі, скажіть хіба Малдер не зробив би неможливого, щоб врятувати вас.
Діана Фоулі: Я думаю, агенте Скаллі. Я завжди думаю.

Курець: Думай не про людину, а про його жертву заради всіх нас. Заради світу.
Діана Фоулі: Якби ж ми могли дати йому вибір.
Курець: Думаєш Малдер не обрав би це? Він став тим, про кого давно мріяв. Він відчуває як це. Він став тим, кого так довго шукав.
Діана Фоулі: Ми не знаємо.
Курець: Його завдання майже завершено. Тепер я нестиму цей тягар.

Альберт Голстін: У нас обмаль часу.
Скаллі: Чому ви до мене приходите так? Чому? Я не можу його знайти.
Альберт Голстін: Ви не там шукаєте.
Скаллі: Здається ви мене не чуєте.
Альберт Голстін: Ви не знаєте де він?
Скаллі: Навіть якби знала, то не знаю як його врятувати. Ця наука не має для мене жодного сенсу.
Альберт Голстін: Ви шукали його отут? (Вказує пальцем на серце Скаллі)
Скаллі: Ви пропонуєте мені помолитися?
Альберт Голстін: Існують інші світи, крім того, який ви можете осягнути.

Малдер: Скаллі, я знав, що ти прийдеш. Мені сказали, що ти мертва.
Скаллі: І ти повірив? Зрадник.
Малдер: Що?
Скаллі: Дизертир. Боягуз.
Малдер: Скаллі, не треба. Я вмираю.
Скаллі: Ти не можеш померти, Малдер. Не тут.
Малдер: Ти про що?
Скаллі: Тільки не в зручному ліжку з дияволом на дворі.
Малдер: Ні, ти не розумієш. Він дбає про мене.
Скаллі: Ні, Малдер. Він тебе заколисав. Він змусив тебе проміняти твою місію на примарні радощі.
Малдер: Ніякої місії не було. І прибульців теж.
Скаллі: Прибульців не було? Ти у вікно дивився?
Малдер: Не можу, я надто стомлений.
Скаллі: Ні, Малдер. Ти повинен встати. Встати і битися. Це ж ти. Це не твоє місце. Вставай і борися, Малдер! На тебе чекає бій! (Вийшла з кімнати)
Малдер: Скаллі... Скаллі... Скаллі... Скаллі...

Малдер: Скаллі, що ти тут робиш? Я одягався, щоб навідатись до тебе, але я не міг підібрати краватку до бейсболки.
Скаллі: Малдер, ніякої роботи. Лягай у ліжко.
Малдер: Зажди, це моя краватка. Скаллі, я збирався на роботу, щоб сказати, що Альберт Голстін мертвий. Він помер вночі в Нью-Мексико. Два тижні пролежав у комі. Він ніяк не міг прийти до тебе в квартиру.
Скаллі: Він був там. Ми молилися разом. Малдер, я в це не вірю. Неймовірно. Неможливо.
Малдер: Невже це менш імовірно, ніж те, що ти бачила в Африці, що ти бачила в мені?
Скаллі: Я не знаю у що тепер вірити. Коли я шукала ліки, щоб врятувати тебе, я могла заперечувати те, що бачила. А тепер не знаю. Не знаю. Не знаю в чому істина, не знаю кого слухати, не знаю кому довіряти. (Пауза) Сьогодні вранці знайшли вбитою Діану Фоулі. Я їй ніколи не довіряла, але вона зробила для твого порятунку не менше за мене. Вона дала мені ту книжку. Це її ключ привів мене до тебе. Мені шкода. Мені дуже шкода. Я знаю, що вона була твоєю подругою. (Обійняла Малдера)
Малдер: Скаллі, колись я був такий як ти. Я не знав кому вірити, і я обрав інший шлях, інше життя, іншу долю, в якій знайшов свою сестру. І хоч мій світ був перевернутий і невпізнанний, одна річ лишалася незмінною. Ти була моїм другом і казала мені правду. І хоч той світ руйнувався, ти була моєю константою, моїм еталоном.
Скаллі: А ти моїм.

Сезон 8[ред.]

Епізод 14. This Is Not Happening (Цього не може бути)[ред.]

Скаллі: (До Волтера Скінера, дивлячись на зоряне небо) Пам'ятаю ми розмовляли з Малдером про світло зірок. Про те, що йому мільярди років. Цих зірок уже давно не існує. А їхнє світло продовжує свою подорож у часі. Це світло живе. Можливо це єдине, що ніколи не вмирає. Він сказав, що там оселяються наші душі. Сподіваюся він мав рацію.

Слогани[ред.]

Наприкінці вступних титрів переважної більшості епізодів присутній слоган:

  •  

Істина поза межами досяжного (Істина десь поруч)

 

 

The Truth Is Out There

Проте у деяких епізодах слоган змінений:

  •  

Не довіряй нікому — "Колба Ерленмейера" (1X23)

 

 

Trust No One — "The Erlenmeyer Flask" (1X23)

  •  

Заперечуй усе — "Сходження" (2X06)

 

 

Deny Everything — "Ascension" (2X06)

  •  

Істина поза межами досяжного (Істина десь поруч) — "Анасазі" (2X25)

 

 

навахо ÉÍ 'AANÍÍGÓÓ 'ÁHOOT'É — "Anasazi" (2X25)

  •  

Вибачення – (їхня) політика — "731" (3X10)

 

 

Apology is Policy — "731" (3X10)

  •  

Усе смертне — "Народ панів" (4X01)

 

 

Everything Dies — "Herrenvolk" (4X01)

  •  

Одурити. Заманити. Збити з пантелику — "Теліко" (4X03)

 

 

Deceive Inveigle Obfuscate — "Teliko" (4X03)

  •  

І все ж таки вона рухається — "Терма" (4X09)

 

 

іт. E pur si muove — "Terma" (4X09)

  •  

Вір брехні — "Гетсиманський сад" (4X24)

 

 

Believe the Lie — "Gethsemane" (4X24)

  •  

Уся брехня веде до істини — "Повернення" (5X01)

 

 

All Lies Lead to the Truth — "Redux" (5X01)

  •  

Опирайся або служи — "Червоне і чорне" (5X14)

 

 

Resist or Serve — "The Red and the Black" (5X14)

  •  

Кінець — "Кінець" (5X20)

 

 

The End — "The End" (5X20)

  •  

Істина поза межами досяжного (Істина десь поруч) — "Трикутник" (6X03)

 

 

нім. Die Wahrheit ist irgendwo da draußen — "Triangle" (6X03)

  •  

У великому осушеному болоті/На початку (гра слів) — "Неприродне" (6X19)

 

 

In the Big Inning — "The Unnatural" (6X19)

  •  

Любов до долі — "Шосте вимирання II: Любов до долі" (7X02)

 

 

лат. Amor Fati — "The Sixth Extinction II: Amor Fati" (7X02)

  •  

Вірити, щоб зрозуміти — "Закриття" (7X11)

 

 

Believe to Understand — "Closure" (7X11)

  •  

День минув без важливих подій — "День минув без важливих подій II" (9X02)

 

 

Nothing Important Happened Today — "Nothing Important Happened Today II" (9X02)

  •  

Істина поза межами досяжного (Істина десь поруч) — "4-D" (9X04)

 

 

erehT tuO si hturT ehT (The Truth Is Out There навпаки) — "4-D" (9X04)

  •  

Вони спостерігають — "Не довіряй нікому" (9X06)

 

 

They're Watching — "Trust No 1" (9X06)

  •  

Бог любить тебе — "Неймовірно" (9X13)

 

 

іт. Dio ti ama — "Improbable" (9X13)

Посилання[ред.]