Франсуа Війон

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Франсуа Війон
Villon Francois 2.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Галерея зображень у Вікісховищі

Франсуа Війон (фр. François Villon) (* 1 квітня 1431 р., Париж — між 1463 і 1491) — французький поет. Справжнє прізвище — де Монкорб'є (de Montcorbier), Монкорб'є (Montcorbier) або де Лож (des Loges).

Цитати[ред.]

  • А де, скажіть, торішній сніг?
(Балада про дам минувшини // С. 45)
  • В цій вірі хочу жити і померти.
(Балада-молитва яку Війон склав для своєї матері, щоб молилася Богородиці // С. 73)
  • Вітрище, сніг, багно — печу свій хліб.
    І я, й вона, один хрестив нас піп,
    Ледащо з хвойдою — на двох осіб
    Лайно і бруд лежать в одній тарелі, —
    Огида й глум, блюзнірства ще підсип...
    Немає честі? Та чи ви й могли б
    Шукать її у нашому борделі!
(Балада про гладуху Марго // С. 113)
  • Коли б я лад чи нелад в світі
    Своєю смертю міг змінить,
    Порвав би існування ниті,
    Помер би за людей ту ж мить.
(Великий Тестамент. XVІ // С. 36)
  • Кохання дурнів робить з нас:
    Самсона жінка обстригає,
    Цар Соломон дурів не раз, —
    Щасливий той, хто не кохає!
(Подвійна балада про кохання // С. 62)
  • Любив я, коли був спроможний,
    Замолоду, — любив би й ще!
    Та як на шлунок мій голодний
    Любитимеш? На серце тще
    Тебе жага не пропече.
    Хай той, у кого повний шлунок, жирує днесь і гаряче
    Кохається за мій рахунок.
(Великий Тестамент. ХXV // С. 39)
  • Мій принце! Надійшли звістки,
    Що в москвитянок мова свіжа,
    Та премію за балачки
    Слід приділить жінкам Парижа!
(Балада про жінок Парижа // С. 109)
  • Не криюсь — грішник я. Одверто
    Грішив усе своє життя.
    Та Бог, він не моєї смерті
    Бажає — тільки каяття.
    Як я зміня своє буття
    Й покину шлях свій многогрішний,
    Віддасть на вічне забуття
    Усі гріхи мої Всевишній.
(Великий Тестамент. XІV // С. 35)
  • Окраде старість нас обох, повір,
    Не жди, щоб з тебе вік красу зітер, —
    Покіль біжить струмок весною з гір,
    О пощади мене, щоб я не вмер!
(Балада Війона до його пасії // С. 78)
  • «Тяжка ціна довічних мук
    За мить коротку насолоди».
(Великий Тестамент. LXVI // С. 61)
  • Я не баран і твердити не кину:
    Для насолоди треба в світі жить!
(Балада заперечень Франкові Гонтьє // С. 105)


Джерело[ред.]

Війон, Франсуа. Великий Тестамент та інші поезії / Пер. з французької та передмова Леоніда Первомайського. — К.: Дніпро, 1973. — 186 с.