Стендаль

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Стендаль
Stendhal.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Галерея зображень у Вікісховищі

Стендаль (1783—1842) — французький письменник.


  • Ноти — це лише мистецтво записувати ідеї, головне — їх мати
  • Я тремчу весь час від думки, що, бажаючи висловити істину, я записую тільки вдих.
  • Велике мистецтво прищіплювати людям прекрасні ідеї, котрі вчать жертвувати всім для щастя людського роду
  • Людські голоси відрізняються один від одного не менше, ніж обличчя. Ці різниці ста.ть у сто разів помінтішими у співі.
  • Якщо хочете взнати чи файна певна мелодія — залишіть її без акомпанементу
  • У будь-якому різновиді мистецтва, як не старайся, досягнути величі — якщо ти дійсно великий, — тільки зоставшись самим собою.

Цитати про музику[ред.]

  • Музика — єдине мистецтво, яке проникає в серце так глибоко, що може змальовувати переживання цих душ.
  • Виражаючи що-небудь, музика нічого не може виразити наполовину
  • Щоби створити приємні на слух акорди, потрібно тільки знання і терпіння; та знайти красиву мелодію може лише той, хто володіє талантом
  • Гарній мелодії не потрібні ні прикраси, ні аксесуари
  • Музичні інструменти тим більше подобаються чим більше їхнє звучання наближається до людського
  • Ускладнення акомпанементу забирає у співака свободу
  • Експресія — ось головне достоїнство співака
  • Єдине, чим Джудітта Паста захоплює і заворожує, — простота співу, який йде із серця, він затягує і зворушує навіть тих глядачів, які до того за все життя плакали тільки через гроші чи ордени.
  • Мета особистої наживи вбиває в художнику будь-який витвір мистецтва
  • Я ніколи не відділяв від мислителя, як не можу відділити художньої форми від художньої думки

Роман «Червоне і чорне»[ред.]

Вер'єр[ред.]

Див. «Червоне і чорне» в українській Вікіпедії
  • Не сподівайтесь побачити у Франції такі мальовничі сади, як в околицях промислових міст Німеччини — Лейпцига, Франкфурта, Нюрнберга та інших. У Франш-Конте що більше у вас зведено мурів, що більше нагромаджено каміння, то більше набуваєте ви прав на повагу сусідів.
  • Жюльєн вважав пані де Реналь красунею, але ненавидів її за вроду: адже це була перша перешкода на його шляху, і він мало не спіткнувся об неї.
  • Внутрішня боротьба пані де Реналь була першим болісним почуттям, якого завдав їй Жюльєн.
  • Обдарована чутливою і гордою душею, вона [пані де Реналь], у своєму несвідомому прагненні щастя, властивому всякій живій істоті, здебільшого просто не помічала того, що робили всі ці грубі люди, серед яких вона жила волею випадку.
  • Пані де Реналь вистачило здорового глузду, щоб дуже скоро забути всі нісенітниці, які вона вивчила у монастирі; але нічого не набула натомість і лишилась неуком.
  • У Парижі стосунки між Жюльєном і пані де Реналь швидко спростилися б, але в Парижі кохання — це дитя романів.
  • …В якому-небудь містечку в Апейроні чи в Піренеях перша-ліпша випадковість прискорила б розв'язку — така дія жаркого клімату.
  • …В провінції все відбувається повільно, поступово, і це природніше.
  • Вона [пані де Реналь] насмілилась піти до Вер'єрського книгаря, хоча за ним встановилась репутація страшенного ліберала.
  • Вперше, коли пані де Реналь спробувала заговорити з ним [Жюльєном] про щось інше, крім виховання дітей, він почав розповідати про хірургічні операції; вона зблідла й попросила його замовкнути.
  • У вітальні, хоч би як смиренно він [Жюльєн] поводився, вона [пані де Реналь] вгадувала по його очах, що Жюльєн розумом стоїть над усіма, хто бував у їхньому домі. Але тільки-но вона залишалась з ним на самоті, він відчував збентеження.
  • Та було щось таке, чого Жюльєн не бачив: це його власні очі. Вони були такі гарні і в них відбивалась така палка душа, що вони, немов талановиті актори, часом надавали глибокого змісту навіть тим словам, у яких його зовсім не було.
  • Думки Жюльєна: «Я почуваю, що міг би сто разів віддати життя за доброго кюре Шелана, а проте це він мені щойно довів, що я дурень.
  • Для юнака в двадцять років думка про широкий світ і про те, як він здивує цей світ, переважає все інше.
  • Думки Жюльєна: «Лише дурень може гніватись на інших. Камінь падає тому, що він важкий»
  • Слова Фуке: «За дуб найвищого ґатунку вони [вельможні пани] платять мені, як за хмиз, але мені це вигідно; де можна краще вкласти свої гроші?»
  • Як Геракл він [Жюльєн] був на роздоріжжі, але не між пороком і доброчесністю, а між посередністю, що забезпечувала надійний добробут, і героїчними мріями юності.
  • Чистота душі, відсутність будь-яких злостивих почуттів, безперечно, сприяють збереженню молодості.
  • Кокетлива дівчина, що рано почала закохуватися, звикає до любовних хвилювань, і, коли настає пора справжньої пристрасті, для неї вже немає принадності новизни.
  • Одне слово, саме те, що робило Жюльєна вищою істотою, заважало йому втішатись своїм щастям, яке само йшло йому до рук. Так юна шістнадцятирічна дівчина з чарівним кольором обличчя, їдучи на бал, безглуздо накладає на щоки рум'яна.
  • Він [Жюльєн] був у тому стані здивування й розгубленості, що опановує душу людини, яка тільки що домоглася того, до чого давно прагнула. Вона звикла бажати, але бажати уже нічого, а спогадів вона ще немає.
  • …в перші дні його [Жюльєна] нового щастя бували хвилини, коли він відчував таке блаженство бути щирим, що трохи не розповів пані де Реналь про своє честолюбство, яке становило сенс його життя.
  • Його [Жюльєна] гнітили ті великі турботи, які знаменують собою кінець дитинства й отруюють перші юнацькі роки незабезпеченої людини.
  • Лист пані де Реналь: «Віднині наше щастя вже не буде таким безхмарним і легким. Вас це засмучуватиме? Так, але лише в ті дні, коли ви не одержите від Фуке яких-небудь цікавих книжок.
  • Справедливо пожинаючи плоди своєї сердечної черствості, що становить собою всю життєву мудрість у провінції, пан де Реналь тепер найбільше боявся тих двох людей, які досі були його найближчими друзями.
  • Жюльєн досяг такої досконалості в подібному красномовстві, яке прийшло на зміну рішучим діям часів імперії, що йому кінець кінцем самому стало нудно від, тієї балаканини.
  • Пан Вально діяв так, немов сказав місцевим бакалійникам: виберіть двох найдурніших з вашого середовища; судовикам: вкажіть мені найбільших невігласів; лікарям: подайте двох найгірших дурисвітів. Вибравши таким чином найбезсоромніших від кожного фаху, він сказав їм: «Будемо Царювати разом».
  • Думки Жюльєна: «Може, щастя ось тут, зовсім близько?.. Адже на таке життя не треба багато грошей. Я можу або одружитись з мадемуазель Елізою, або стати компаньйоном Фуке… Проте хоч подорожній, піднявшись на круту гору, з насолодою сідає відпочити на її вершині, чи був би він щасливий, коли б його примусили відпочивати вічно?»

Безансон[ред.]

  • Всі перші кроки нашого героя, переконаного в тому, що він діє дуже обережно, були такі ж необачні, як вибір духівника. Введений в оману самовпевненістю, властивою людям з палкою уявою, він приймав свої наміри за факти, а себе за неперевершеного лицеміра.
  • Але Жюльєн не знав одного, — і ніхто йому цього не збирався пояснити, — а саме, що бути першим з різних предметів, як, наприклад, з догматики, з історії церкви та з усього того, що вивчають у семінарії, в їхніх очах тільки гріх гордині, з часів Вольтера, з часів двопалатної системи управління, яка, по суті, є не чим іншим, як недовірою і особистим судженням, і яка прищеплює народові погану звичку не довіряти, французька церква, здається, зрозуміла, що її справжні вороги — це книги.
  • Церква тремтить і чіпляється за папу, як за єдиний засіб порятунку. Тільки папа може спробувати паралізувати вільну критику і благочестивою пишнотою своїх придворних церемоній вплинути на пересичений і розтлінний розум світських людей.
  • На думку семінаристів, він [Жюльєн] завинив у найжахливішому гріху: він мислив, міркував сам, замість того щоб сліпо коритись авторитетові.
  • З того часу, як Жюльєн усвідомив свої помилки, довгі вправи з аскетичного благочестя, як, приміром, читання молитов по чотках п'ять разів на тиждень, виконання псалмів у церкві серця Ісусового тощо, все те, що раніше здавалось йому страшенно нудним, стало для нього найцікавішим заняттям.
  • «Що я робитиму все своє життя? — питав він [Жюльєн] себе. — Я продаватиму віруючим місця на небесах. А як показати їм наочно, що це таке? Тільки відмінністю в зовнішності між мною й мирянином».
  • Пан Кастанед до учнів: «Справедливо кажуть про священика: який піп, така й парафія. Я бачив на власні очі такі гірські парафії, в яких додаткові прибутки кюре більші, ніж у місті».
  • Пан Шелан був необачний щодо Жюльєна так само, як I щодо себе самого. Він привчив його розсудливо міркувати, не задовольняючись дорожніми словами, але забув сказати йому, що в людини незначної таку звичку мають за злочин, бо всяке розсудливе міркування ображає.

Джерело[ред.]

  • О музыке и музыкантах: афоризмы, мысли, изречения, высказывания / сост. Е. С. Райзе. — Ленинград: Музыка, 1969. — 167 с.