Мартіньш Статіс

Мартіньш Статіс

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Мартіньш Статіс (латис. Mārtiņš Staķis; нар. 4 липня 1979, Тукумс)  — латвійський бізнесмен і політик, нині депутат Ризької міської ради. Колишній міський голова Риги (2020—2023) і депутат 13-го Сейму (2018—2020).

Цитати

Коли я був у зруйнованих Ірпені, Бучі, Бородянці, то побачив ті самі дитячі садки, школи, що й у нас у Ризі. Це радянський тип будівель. А ми вже добре знаємо, як проводити їх реновацію, як робити їх енергозберігаючими. Ми вже маємо готові проекти. Тобто ми готові одразу йти, працювати у цьому напрямі. Щойно відкриються фонди. Мій головний меседж президенту Єврокомісії був: ми знаємо, як це зробити швидко.

Мої зарубіжні колеги казали: «Ви, балтійці, просто troublemakers, ви просто русофоби. Вам потрібно знайти спосіб, як співпрацювати з росією». Я відповідав: «Ні. Це ви не знаєте про ситуацію. Ми її знаємо набагато краще». Але навіть і для мене, який усе розумів, 24 лютого теж стало шоком.

Мотивація української громади вивчити державну мову Латвії дуже висока. Багато людей розуміють, що вони, напевно, залишаться тут досить довгий час. У свою чергу, і для нас як для невеликої країни дуже важливим є таке бажання вивчати нашу мову.

Найважливішим днем для усвідомлення того, що відбувається, було 17 липня, коли збили «Боїнг». Ми із друзями знову пішли на протестний мітинг. А після цього – до мене у кафе. Сиділи та говорили про свої відчуття. Вони були дуже поганими: щось відбувається, а ти в ситуації, яка склалася, безпорадний. Таке становище нас не влаштовувало. Ми повинні були собі відповісти, що робитимемо, якщо таке ж станеться з нами. І того вечора вирішили, що треба йти в Земессардзе.[...] Латвія почала реально усвідомлювати, що війна знову можлива у нас.

Політика моєї країни та нашого міста не змінюється. Адже ми були з Україною із самого початку. Хочу нагадати та наголосити, що українські кольори, українські прапори з'явилися у Ризі ще за тиждень до війни. І це продовжуватиметься до перемоги України.

У наші дні багато людей у Європі (тут, у Балтії, менше) виключили зі своєї свідомості думку, що війна можлива. Спільною була впевненість, що війни в Європі не буде. І раптом у 2014 році розпочалися ті події в Україні. Пам'ятаю, як ми вперше стояли у протестних мітингах біля посольства росії. Але в цілому реакція всього світу була досить слабка. Я просто не міг у це повірити. Але в нас у Латвії люди вже тоді усвідомлювали, що все, що почалося, може мати продовження.

У серпні я був в Україні, у Києві, у складі делегації Асоціації європейських міст Eurocities. Ми були у Бучі, Ірпені, Бородянці, зустрічалися з місцевою владою, з мером Віталієм Кличком, із Президентом Володимиром Зеленським, обговорювали плани відновлення України. У делегації було ще вісім мерів Eurocities. Для мене було важливо допомогти зрозуміти щось глибше мерам інших європейських міст. Адже вони не так добре розуміють Україну та не так добре знають росію, як ми.

Це дуже важливо – якщо Рига, не найбагатше місто в Європі, надає допомогу, це хороший приклад для інших. Показувати такий приклад, бути першими, висувати ініціативи – ми вважаємо це за правильну політику.