Мар'яненко Іван Олександрович

Матеріал з Вікіцитат
Мар'яненко Іван Олександрович
Стаття у Вікіпедії

Іва́н Олекса́ндрович Мар'я́ненко (справжнє прізвище — Петлішенко; 28 травня (9 червня) 1878, хутір Сочеванов, поблизу с. Мар'янівки — 4 листопада 1962, Харків) — український актор, режисер, педагог. Народний артист СРСР (1944). Народний артист Української РСР (1940). Лауреат Сталінської премії (1947).

Цитати[ред.]

  •  

«Слухай, ти, молодице, ти чого ж так закопилила губу?» У залі – вибух сміху. Жмакаючи фрази, Мар’яненко договорив решту реплік і прожогом втік за куліси. З театру його за це не вигнали – Марко Кропивницький (рідний дядько Івана Мар’яненка) мав гарне почуття гумору…» — перша фраза після прем'єрного виходу на сцену у 17-річному віці у п'єсі Марка Кропивницького «Чмир» у ролі Герасима після зацепеніння 9 червня. Пам’ятні дати. Цього дня народився Іван Мар’яненко - український актор, педагог і театральний діяч (9 червня 2019 року)

  •  

«Меморіальна обстановка збереглася у квартирі № 6 на вулиці Гіршмана, 19, де мешкав видатний український актор, режисер, народний артист СРСР І. О. Мар'яненко. У цьому будинку він жив з 1945 по 1962 рік разом із дружиною Д. М. Миргород-Мар'яненко. У квартирі в актора бували багато майстрів сцени, обговорювалися творчі знахідки, майбутні постановки, нові ролі. Тут він писав спогади про український театр, своїх видатних партнерів по сцені. 7 травня 1959 року в квартирі знімався документальний фільм "Іван Мар'яненко". На будинку встановлено меморіальну дошку із чорного граніту із зображенням актора». — Мар'яненко І. О.

  — Материалы к Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР / Укр. о-во охраны памятников истории и культуры. – Киев : [б. и.], 1984. – Вып. 2 : Харьковская область. – С. 262–263.
  •  

«Іван Мар'яненко ніколи не мислив життя поза колективом березильців, у якому він працював безперервно 35 років. Лише тут він знайшов атмосферу творчого занепокоєння, невпинних пошуків. Тут він зміг використати весь свій сценічний досвід, накопичений за тривале творче життя, в повному обсязі розкрити свій колосальний талант актора реалістичного театру, актора різнохарактерного, однаково щирого та переконливого у всіх жанрах драматичного мистецтва… Іван Олександрович дуже любив педагогічну роботу. Він казав: "Від роботи зі студентами я отримую моральне задоволення, бо відчуваю, що ще живу!" Весь вільний від творчої роботи час Мар'яненко присвячував викладанню у Харківському театральному інституті, передаючи студентам свої знання та сценічний досвід. Коли 1958 року він був змушений піти з театру за станом здоров'я, єдиною його втіхою, єдиною радістю залишилася педагогічна робота. Мар'яненко ніколи не називав студентів "мої учні". Він говорив: "Працюючи в інституті, я не можу сказати "це мій учень", тому що разом зі мною над його вихованням працювала ціла група освітян". І все ж сотні молодих акторів та режисерів, у кожного з яких Іван Олександрович вклав частинку себе, свого досвіду та майстерності, з неприхованою гордістю кажуть: "Я – учень Мар'яненко!» — Мар'яненко І. О.

  — Тернюк, П. И. Иван Марьяненко. – Москва : Искусство, 1977. – 233 с.; 16 л. фот.

Примітки[ред.]