Готфрід Вільгельм Лейбніц
 |
Лейбніц у Вікіпедії |
|---|---|
 |
Лейбніц на Вікісховищі |
Готфрід Вільгельм Лейбніц (Gottfried Wilhelm Leibniz; 1646—1716) — німецький філософ, логік, математик, фізик, юрист, історик, дипломат, винахідник і мовознавець. Засновник і перший президент Берлінської Академії наук, іноземний член Французької Академії наук.
Цитати [ред.]
|
|
Бібліотеки — це скарбниці всіх багатств людського духу. |
|
|
|
Любити — це знаходити у щасті іншого своє власне щастя. |
|
|
|
Наше щастя зовсім не полягає і не може полягати у повному задоволенні, коли не залишиться вже чого бажати, що сприяє отупінню нашого розуму. Вічне прагнення нових задоволень і нового вдосконалення — це і є щастя. |
|
|
|
Нема у розумі нічого, чого б не було у відчуттях, крім самого інтелекту[1]. |
|
|
|
Ми чекаємо від історії трьох вигод: передусім — насолоди пізнавати незвичайні речі, далі — корисних для життя настанов і, врешті, — оповіді про те, як теперішнє походить від минулого, коли все досконало виводиться зі своїх причин[2]. — З передмови до «Accessiones Historicae», перегукується з Цицероном. |
|
|
Tria sunt quae expetimus in Historia: primum, voluptatem noscendi res singulares; deinde, utilia in primis vitae praecepta; ac denique origines praesentium a praete-ritis repetitas, cum omnia optime ex causis noscantur[3]. |
Примітки [ред.]
Джерела [ред.]
- Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 530-531
