Перейти до вмісту

Нарбут Георгій Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Георгій Нарбут
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Гео́ргій (Ю́рій) Іва́нович На́рбут (1886—1920) — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один із засновників і ректор Української Академії Мистецтв.

Цитати Георгія Нарбута

[ред.]
  •  

Я Московщину не люблю. Люблю Україну, і їй віддам усі сили[1].

Про Нарбута

[ред.]
  •  

Ми познайомилися на виставці «Світ мистецтва» в 1910 році, зимою. Перше враження — і найсильніше: зовнішність Нарбута — багато типу українського, полковницького, стародубського. Щоки повні, чоло лисе, волосся він зачісував від лівого вуха через все чоло до правого. Про Чернігівщину нагадує кожен порух його. Вимова лінива і не «ґ», а «г», м'яка, гортанна. Посмішка з іронією: до всього відношення легке, веселе. Проте був не без самолюбства: зачепи — спалахне[2]...

  Георгій Лукомський
  •  

Нарбут працює 1913, 14, 15, 16 роки вже як графік самобутній... У Нарбута витворюється власний стиль. Він полюбив військові атрибути, зброю, геральдику, прапори, герби, арматуру... Багато книг ілюструє, прикрашає віньєтками, обкладинками. Манера цієї епохи — епохи розквіту Ю. І. Нарбута, може, найкраща в новітній графіці Росії. М'яка, пружна, еластична й стилізована.
Вона не нагадує манери дерев'яної гравюри, яку імітують тепер такі мистці, як Кравченко й Конашевич. Манера не пера й не різця, які стали типовим засобом мистців графіків в наш час[2]...

  — Георгій Лукомський
  •  

Здібності у нього були вражаючі. Не слухавши жодних курсів з історії мистецтв, архітектури і т. п., він володів величезним матеріялом, ерудиція його була невичерпною. Він засвоював закони перспективи, архітектурне проектування — з найбільшою легкістю. Пам'ятаю, як він любив всілякі хитромудрі скорочення, наприклад, паркет вигадливого малюнка в перспективі[2].

  — Георгій Лукомський
  •  

Це навіть не картина, це ескіз.
Він там настільки тепло грається із залишками Риму і залишками козаччини, що ми не зразу розуміємо, що у нього Еней — це юний хлопчик із рум’янцем, безвусий. Але коли починаєш «роздягати» цього хлопчика, то раптом бачиш, що в основі — «Давид» Мікеланджело.
Тобто він іронічно показує, що козак-Еней — це Давид, який може вбити Голіафа[3]. — Про картину Нарбута «Еней та його військо», 1919 рік

  Діана Клочко

Примітки

[ред.]