Макаєва Світлана

Макаєва Світлана

Світлана Макаєва — головний тренер МСК «Сумчанка» з хокею на траві і збірної України з індорхокею.

Цитати

Знаєте, яка перевага бідності? Ніхто з наших дівчат не має матеріальної залежності. Нічого ділити! І за таких умов залишаються лише ті, хто відданий спорту.

Тренерство — не жіноча професія, навіть із жіночою командою. А для того, щоб виховати щось у командному виді, тренером має бути людина, яка не боїться взяти на себе відповідальність. Причому не відповідальність за конкретне рішення, за матч, за місяць чи рік роботи, — за всю справу, яку на себе береш. У Лобановського це було. Після нього вже — жодного такого тренера. Він не боявся бути поганим, не стелився перед зірками, брав на себе вину за провали... У моєму випадку це спочатку відповідальність за вихованців ДЮСШ, потім — за молодіжну збірну, за команду майстрів, за національну, за створення інфраструктури...

За душевним складом більше люблю працювати з дітьми, мені цікаво «виліплювати». А в збірній часом заважають стосунки з дівчатами. Найлегше зі збірною працювати, коли приходиш, нікого не знаючи, оцінюєш суто технічні якості. А я всіх знаю, і часом ставлю не на ту, хто ніби сильніша, а на ту, кому більше довіряю. Це неправильно. Хоча... Судячи з наших результатів, може, і правильно?..

Узагалі, вибирати дуже складно. Неможливо вгадати, хто більш достойний. А талант не завжди відкривається одразу. Це треба якось відчути, не помилитися. Чому ми й говоримо, що в спорті нічого не можна добитися без щоденної праці — в будь–яку погоду, за будь–якого настрою. І все це в колективі — складному механізмі!

У нас не команда, у нас — родина. Велику роль вiдіграло те, що ми багато років тому відмовилися від совдепівського виховання і сприйняття спортивної команди як купки тупих людей, що ганяють м’яча. Наші дівчатка — інтелектуалки. Багато медалісток зі школи, всі мають вищу освіту, знають іноземні мови, і не одну. Ми культивуємо це з наймолодших років. Погано вчишся? Не можеш у нас тренуватися!

Усе базується не на системі покарань, а на системі з’ясування мотивацій. Ну скажіть, яка дитина з радістю побіжить, якщо їй скажуть: ти погано поводилася, тому будеш бігти три кілометри? Ми їдемо на змагання, частина команди лишається, і ми формуємо їй завдання: щоб ви форми не втрачали, треба побігати. І вони бігають — самі! Приїжджаємо, тренери кажуть: приходили ваші, просили пустити на заняття, дати навантаження. І за кордоном ми не стежимо за режимом — дівчата його знають.