Донна Тартт

	Донна Тартт
	Файл:Wes Anderson, Donna Tartt.jpg, Donna Tartt.jpg
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Донна Тартт (англ. Donna Tartt, нар. 23 грудня 1963 року) — сучасна американська письменниця, лауреатка Пулітцерівської премії 2014 року.

Цитати

Весь залишок свого життя Шарлотта Клів звинувачуватиме себе в смерті сина, тому що вирішила влаштувати святковий обід на День матері о шостій вечора, а не в полудень після відвідин церкви, як завжди робилося у Клівів^[1]. — З «Маленького друга»

Ми маємо мистецтво, щоб не померти від правди^[1]. — Зі «Щигля»

Речі шукають своїх законних власників. Вони наділені людськими властивостями. Вони нечесні або чесні, підозріливі або довірливі^[1]. — Зі «Щигля»

Справді чудові предмети не з’являються нізвідки^[2]^[1].

У нас завжди є сильні речі, міць яких ми виснажуємо щодня. Їх краще тримати в резерві, допоки вони знадобляться – не конче на краще^[1]. — З інтерв’ю

Це індивідуальність, якої тобі не треба. Серце, проти якого ти нічого не вдієш^[3]^[4].

З роману «Таємна історія»

Думкою про втрату контролю понад усе живуть народи, найбільше йому підвладні^[5]

Якщо я чомусь і навчився у своєму короткому сумному житті, то це не вірити брехливим тривіальним цитатам. Любов перемагає не все. І ті, хто в це вірить, дурні.^[6]

Вигадати один мотив – надто просто.^[7]

Теорія ймовірності працюватиме на нас, якщо ми це дозволимо.^[8]

Будь-який вчинок із достатнім плином часу сходить нанівець^[9]

Смерть сприймається набагато важче в таких згуртованих місцях, як Гемпден, відрізаних від решти світу^[10]

Вести діалог мертвою мовою складніше, ніж ви можете уявити^[11]

Подумав тоді, наскільки це [перше вогнепальне поранення] схоже з першим сп'янінням, першим сексом – насправді геть не те, на що очікуєш, але коли воно вже стається, то розумієш, що інакше не буває^[12]

Мертві приходять до нас уві сні, бо тільки в цей спосіб можуть із нами побачитися. Ми ж бачимо проекцію, надіслану нам з великої відстані, світло, що лине від мертвої зірки.^[13]

Я не мертвий, у мене просто з паспортом проблеми.^[14]

Про Донну Тартт

	2013-го, коли вийшов «Щиголь» — роман, розніжений увагою і відзнаками, — Донна Тартт очолила несподіваний список «Найкраще вдягнені люди» від The Guardian. Їй надзвичайно пасує строгий «чоловічий» костюм та лаконічна стрижка-боб. «Стиль дисциплінований і розумний, гострий, як сюжетні лінії «Таємної історії». Так пише модний оглядач^[15]. — З есею «Донна Тартт»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	Три романи, на кожен із яких пішло десять років, — «Таємна історія» (1992), «Маленький друг» (2002), «Щиголь» (2013). Зайвий рік «Щиглю» знадобився, бо в романі була сюжетна лінія, що її Тартт розробляла рік, а з фінальної версії прибрала. Хто з сучасних письменників дозволяє собі таку неспішну роботу? Зникнути на десять років, і щоб тебе не забули^[15]? — З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Як поп-культурні спокусливо-холодні вампіри: її книжки і фото не стають старшими, не адаптуються до швидкостей сучасного світу. «Щигля», скажімо, можна чітко хронометрувати: 208-2017 рік. Але в романі не знайдеться місця айфонам, спінерам, Обамі, Волл-стріт, Іраку та іншим марнотам марнот. […] Герої оточені речами з інших століть, говорять словами, запозиченими з інших століть^[15]. — З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Тартт пише довгі грубі «старовинні» романи про імітації автентичних творів мистецтва, пише підроблені романи про підробки (ніякої негативної конотації). Оригінал у її світі не втрачений, просто непотрібний. І їй до лиця химерні рейтинги, де письменника оцінюють за вмінням знайти вигідний ракурс для фото^[15]. — З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Тео Декер заробляє на життя реставрацією і торгівлею антикварними меблями. Він – шахрай: ті меблі він підробляє. Тео Декер потай зберігає крадену картину. Як згодом виявиться, її давно уже немає в сховку, її підмінили. Тео Декер має поруч ідеальну для свого соціального статусу наречену, хоча любить іншу жінку, хоча любить іншого чоловіка. Людина-фальшивка. Колись йому довелося пережити настільки справжню подію, що сама «справжність» втратила припустимий сенс^[15]. — Про роман «Щиголь» // З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Нью-Йорк. Тринадцятирічний хлопець іде з матір’ю до музею. Вони зупиняються перед мініатюрною картиною Карела Фабріціуса «Щиголь», мама розповідає про цей шедевр школи Рембрандта. Поруч бавить онуку якийсь старий. Стається вибух. Шокований Тео втікає з музею, прихопивши нащось із собою картину Фабріціуса^[15]. — Про роман «Щиголь» // З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Солодкавий щасливий фінал «Щигля» (…) настає після того, як Тео кілька діб марить у готельному номері в чужій країні без паспорта, очікуючи на поліцію, бо вбив людину. Тому «правдивість» цього фіналу – у владі його делірійних снів^[4]. — Про роман «Щиголь» // З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Якщо за співрозмовців у неї Діккенс, Набоков, Фаулз, Достоєвський, Ян Потоцький, Т. С. Еліот, то за суперницю Тартт має собі Джоан Роулінг і таємниці з того не робить. Її Тео носить окуляри. За що Борис кличе його Поттером. Дві історії про «хлопчика, який вижив», тільки одна з них не вигадка – і не факт, що тарттівська. […] За головних героїв вона мати цих хлопчиків, живих і мертви^[4]. — З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	З першою публікацією Тартт допоміг її близький друг і однокашник Брет Істон Елліс, автор «Американського психопата» (!). Якби перегуку між цими авторами не існувало, його слід було б вигадати^[4]. — З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Тартт – спокусниця в найпостмодернішому сенсі. Її репрезентативність антирепрезентативна. Вона спокушає не таємницями, а порожніми знаками, не речами, а їхньою відсутністю. Її герої спокушені володіти, а не споживати (нема для XXI століття гіршої кари – як і її читачі)^[1]. — З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

	Іронія надлишку відсутніх оригіналів, іронія надлишку мистецтва, іронія надлишку речей, які чекають миті використання. Це все – Тартт. Включення її імені до списку модниць – найліпше визнання цієї «занадто»-іронії^[1]. — З есею «Донна Тартт»
	— Ганна Улюра

Див. також

Щиголь (роман)

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Ніч на Венері, 2020, с. 425
↑ Пер. Віктора Шовкуна
↑ Пер. Віктора Шовкуна
↑ ^а ^б ^в ^г Ніч на Венері, 2020, с. 424
↑ «Таємна історія», 2017, с. 44
↑ «Таємна історія», 2017, с. 230
↑ «Таємна історія», 2017, с. 233
↑ «Таємна історія», 2017, с. 262
↑ «Таємна історія», 2017, с. 298
↑ «Таємна історія», 2017, с. 379
↑ «Таємна історія», 2017, с. 385
↑ «Таємна історія», 2017, с. 539
↑ «Таємна історія», 2017, с. 554
↑ «Таємна історія», 2017, с. 555
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Ніч на Венері, 2020, с. 423

Поділіться цитатами з вашими друзями:

Джерела

Донна Тартт. Таємна історія. — КСД, 2017. — ISBN 9786171241213
Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5

[Ніч_на_Венері—2020——425-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Ніч на Венері, 2020, с. 425

[2] Пер. Віктора Шовкуна

[3] Пер. Віктора Шовкуна

[Ніч_на_Венері—2020——424-4] а ^б ^в ^г Ніч на Венері, 2020, с. 424

[«Таємна_історія»—2017——44-5] «Таємна історія», 2017, с. 44

[«Таємна_історія»—2017——230-6] «Таємна історія», 2017, с. 230

[«Таємна_історія»—2017——233-7] «Таємна історія», 2017, с. 233

[«Таємна_історія»—2017——262-8] «Таємна історія», 2017, с. 262

[«Таємна_історія»—2017——298-9] «Таємна історія», 2017, с. 298

[«Таємна_історія»—2017——379-10] «Таємна історія», 2017, с. 379

[«Таємна_історія»—2017——385-11] «Таємна історія», 2017, с. 385

[«Таємна_історія»—2017——539-12] «Таємна історія», 2017, с. 539

[«Таємна_історія»—2017——554-13] «Таємна історія», 2017, с. 554

[«Таємна_історія»—2017——555-14] «Таємна історія», 2017, с. 555

[Ніч_на_Венері—2020——423-15] а ^б ^в ^г ^д ^е Ніч на Венері, 2020, с. 423

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]