Сковорода Григорій Савич

Матеріал з Вікіцитат
Григорій Савич Сковорода
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет і педагог.

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Б

  • Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли чоловік два єства пізнає: тлінне та вічне.
  • Без бажання все важке, навіть найлегше.
  • Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.
  • Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
  • Бери вершину і матимеш середину.
  • Більше думай і тоді вирішуй.

В

  • Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.
  • Воістину, моя самотність відкрила мені небо!
  • Все минає, але любов після всього остається.
Все минає, але не Бог і не любов.
  • В собі самому шукай справжніх благ.
  • Всякому місту звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова.

Г

  • Годі побудувати словом, коли те саме руйнувати ділом.

Д

  • Добре почати – це наполовину завершити.
  • Довго сам учись, якщо хочеш навчати інших. У всіх науках і мистецтвах плодом є правильна практика[1]

Ж

  • Жадоба слави та насолод багатьох тягне в стан їх природі не властивій.
  • Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.
  • Жоден диявол не завдає більше шкоди, аніж удавані друзі.

З

  • З видимого пізнавай невидиме.
  • Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.

І

  • І ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що добро.
  • Істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть – це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу.

К

  • Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце – справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве – бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – вепр, хоч подоба бобра.
  • Коли є червінець, навіщо бажати, щоб і гаманець був золотий?
  • Коли зачинається курча, тоді псується яйце.
  • Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами.
  • Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
  • Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.
  • Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

Л

  • Лід на те й родиться, аби танути.
  • Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

М

  • Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага.
  • Мудрець мусить і з гною вибирати золото.

Н

  • Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
  • Найкраща помилка та, якої допускаються у навчанні.
  • На новий путівець шукай нові ноги.
  • Насіння лихих справ – лихі думки.
  • Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності.
  • Не буде тверезий той, хто перевантажує себе їжею, хоча б він і не пив вина.
  • Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?
  • Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість.
  • Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
  • Не за обличчя судіть, а за серце.
  • Не мале те, що для прожиття достатне, а достатність і богатство є те саме.
  • Немає для суспільства смертельнішої виразки аніж марновірство.
  • Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
  • Не розум від книг, а книги від розуму створились[2].
  • Не тіло, а душа є людиною.
  • Не той дурний, хто не знає... але той, хто знати не хоче.
  • Не шукай щастя за морем.
  • Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.

О

  • О, коли б змога писати так само багато, як і мислити!

П

  • Плаває нещасливо той, хто не вміє досягти гавані.
  • Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним.
  • Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі за моє тіло.
  • Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує.
  • Про людину мають свідчити серця та людські нахили, а не зовнішність. Дерево пізнають за плодами[3].

Р

  • Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.
  • Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.

С

  •  

Світ ловив мене, та не спіймав (слова, які Григорій Сковорода заповів написати на своїй могилі)[4]

 
Ця цитата була обрана цитатою дня 3 грудня 2017 року.
  • Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.
  • Серце тоді насичується, коли освічується.

Т

  • Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
  • Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.
  • Тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике.
  • Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

У

  • Уподібнюйся пальмі: що міцніше її стискає скеля, то швидше і прекрасніше здіймається вона догори[3].

Х

  • Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими?
  • Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
  • Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.
  • Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
  • Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
  • Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.

Ц

  • Гонор і честь є те саме. Хто їх не має всередині себе, приймаючи облудне свідчення зовні, той прибирає подобу фальшивого діаманта.

Ч

  • Часто той, хто сам зробити не здатний, і іншим в тому вірити не може.
  • Частки розбитого дзеркала всі однаково лице відбивають.
  • Чи знаєш ти, яких ліків вживають ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану.
  • Чи може щось ширше розлитися, як думки!
  • Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
  • Чисте небо не боїться блискавки та грому.

Щ

  • Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..
  • Що вподобав, на те й перетворився.
  • Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
  • Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?
  • Що швидко запалюється, те раптово гасне.

Я

  • Яка користь бачити, не маючи смаку?
  • Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
  • Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти.
  • Як хто посіє в юності, так пожне в старості.
  • Якщо ти темрява — скрізь для тебе пекло.

Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті

Джерело: Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті (збережений архів) (рос.) — перша надрукована версія (1894), українською (збережений архів)
  • Георгій:
    • Премудрість — як гостродалекозоре орлине око, а чеснота — як мужні руки з легкими оленячими ногами.
    • Премилосердніше єство усім без вибору душам відкрило шлях до щастя…
      • Премилосерніша мати наша натура і отець всілякої втіхи всякому без вибору диханню відкрив шлях до щастя.
    • Джерелом нещастя є наша безрадність: вона нас полонить, представляючи гірке солодким, а солодке гірким. Але цього б не було, якби ми самі з собою порадилися.[5]
    • Богословські вуста, а не богословське серце.
    • Як же ти привілля як щастя бажаєш? Щастя нещасним не робить.
    • Світська думка — не є то в серці чоловіка чиста вода.
    • Перш за все пізнай все те, чим воно [щастя] не є, а, пронишпоривши пусті закутки, скоріше дістанешся туди, де воно домує.
    • Шукаємо щастя по сторонам, по вшам, по статтях, а воно є всюди і завжди з нами: як риба в воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає самих нас. Нема його ніде, адже є всюди. Воно преподібне до сонячного сяйва: відчини лише вхід йому в душу твою. Воно завжди штовхає в стіну твою, шукає проходу та не знаходить; а твоє серце в темряві і невеселе, і тьма верху безодні.
  • Лонгін:
    • Оце то є бути щасливим — знайти самого себе.
    • Чи може бути яблуня живою й веселою, якщо корінь не здоровий? А здоровий корінь то є міцна душа і мирне серце.
    • Ось же вам верхівка і квітка усього життя вашого: внутрішній світ, серцева радість, душевна міць. Сюди спрямовуйте всіх ваших справ потік.
  • Георгій:
    • Тепер розуміємо, в чому є наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому серця нашого мирі, а мир — у згоді з Богом.
    • Бідняче! Досі не знаєш, що царський лікарський дім є святійша Біблія. Вороги твої — суть власні твої думки, що царюють в серці твоїм…
  • Лонгін:
    • Якщо хтось потрапив у рів чи безодню водну, не маєш думати про труднощі, але про визволення. Якщо будуєш дім, будуй для обох частин твого єства — душі й тіла. Якщо прикрашаєш і вдягаєш тіло, не забувай і серця. Два хліба, два доми і дві одежини, два роди всього є, всього є по двоє, адже є дві людини в людині одній і два батька — небесний і земний, і два світи — первородний і тимчасовий, і дві натури — божественна і тілесна, у всьому-на-всьому…
  •  

Яків. …ти сам давно уже перетворився в ідолопоклонника.
Афанасій. Чому це?
Яків. Тому, що це ім'я «Бог» є поганська назва.
Афанасій. Нехай і так, але християни вже зробили його своїм.
<…>
Яків. Хіба ти не чув ніколи, що найвища істота власного для себе імені не має?
Афанасій. Не має? А яке ім'я в нього було в жидів? Якийсь Єгова, чи не тямиш?
Яків. Не тямлю.
Афанасій. Отож-то, що не тямиш!
Яків. Знаю тільки, що в Ісаї в багатьох місцях написано так: «Я є, я є, я є сущий…» Залиш, пане богослове, тлумачення слова для єврейських словотлумачників, а сам зрозумій, що воно таке, яке позначається словом сущий. Дарма знати, звідкіля це слово народилося — «хліб», від «хліба» чи від «хлопот», а в тому лишень сила, щоб пізнати, що тим іменем позначається. В тому-то й життя є тимчасове, коли дістати його.[6]«Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті»

 

ЯКОВ. …ты и сам давно уже преобразился в Идолопоклонника.
АѲАНАСЇЙ. Чего ради?
ЯКОВ. Того ради, что сїе имя «Бог» есть Языческое названїе.
АѲАНАСЇЙ. Пускай и так, но Христїяне уже здѣлали Оное своим.
<…>
ЯКОВ. Развѣ ты не слыхал никогда, что высочайшее Существо свойственнаго себѣ имени не имѣет?
АѲАНАСЇЙ. Не имѣет? А что ж за имя было ему у Жидов? Какое-то Егова? Разумѣеш ли?
ЯКОВ. Не разумѣю.
АѲАНАСЇЙ. Вот то-то оно, что не разумѣеш.
ЯКОВ. Знаю только то, что у Исаїи на многих мѣстах написано так: «Аз есмь, Аз есмь, Аз есмь сый…» Остав же, господин богослов, Толкованїе слова для Еврейских словотолковников, а сам внемли, что то такое, что Означается тѣм Именем «Сый»? Не велика нужда знать, откуду сїе слово родилось «Хлѣб»: от Хлѣва или от Хлопот, или от Хлебанья; а в том только сила, чтоб узнать, что чрез Тое Имя означается. В том-то жизнь состоит временная Если достать Его.[7]

Про Сковороду

  • Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, — є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду… (український учений і мислитель Дмитро Чижевський, початок 1930-х років)
  • Сковорода вчив, що святість життя — тільки в справах (Лев Толстой)
  • Тільки людина, глибоко просякнута християнським духом, могла мати таке натхнення (Іван Павло II)[8]
  •  

Никифору Федоровичу страшенно не сподобався знаменитий «Козак-віршотворець». Він говорив, що це нісенітниця на двох мовах. І я цілком згоден з думкою Никифора Федоровича. Цікаво знати, що б він сказав, якби прочитав «Малоросійську Сафо». Я думаю, що він придумав би якесь нове слово, тому що слово «нісенітниця» для неї занадто просто. Мені здається, ніхто так уважно не вивчав недолугих творів філософа Сковороди, як князь [Щаховскький]. У малоросійських творах шановного князя з усіма подробицями відбився ідіот Сковорода. А шановна публіка бачить у цих каліках справжніх малоросіян. Бідні земляки мої! Припустимо, публіка людина темна, їй можна пробачити. Але великий граматик наш М.І. Греч у своїй «Історії російської словесності» знаходить [в них?], крім високих естетичних достоїнств, ще й історичний смисл. Він без всяких натяків відносить існування козака Климовського до часів Петра І. Глибоке пізнання нашої історії!!

 

Никифору Федоровичу страшно не понравился знаменитый «Козак-стихотворец». Он обыкновенно говорил, что это чепуха на двух язиках. И я вполне согласен с мнением Никифора Федоровича. Любопытно би знать, что би он сказал, если би прочитал «Малороссийскую Сафо». Я думаю, что он видумал бы какое-нибудь новое слово, потому что слово «чепуха» для нее слишком слабо. Мне кажется, никто так внимательно не изучал бестолкових произведений философа Сковороди, как князь [Щаховской]. В малороссийских произведениях почтеннейшего князя со всеми подробностями отразился идиот Сковорода. А почтеннейшая публика видит в зтих калеках настоящих малороссиян. Бедние земляки мои! Положим, публика человек темний, ей простительно. Но великий грамматик наш Н. И. Греч в своей «Истории русской словесности» находит [в них?], кроме високих эстетических достоинств, еще и исторический смисл. Он без всяких обиняков относит существование казака Климовского ко времени Петра І. Глубокое познание нашей истории!!

  Т. Шевченко повість «Близнецы»; 10.VI — 20.VII 1855, Новопетровське укріплення[9]
  •  

Це був Діоген наших днів, і якщо б не складав він своїх вінегретних пісень, то було б краще. А то, бачте, знайшлися й послідовники. Хоч би і князь Шаховської або Котляревський. У своїй оді на честь к[нязя] Куракіна] - відколок Сковороди.

 

Это бил Диоген наших дней, и если б не сочинял он своих винегретных песень, то было бы лучше. А то, види[те] ли, нашлись и подражатели. Хоть бы и князь Шаховской или Котляревский. В своей оде в честь к[нязя] Куракина] — сколок Сковороди.

  Т. Шевченко повість «Близнецы»; 10.VI — 20.VII 1855, Новопетровське укріплення[9]
  •  

Старий лїтами, та не млявий,
Перекотиполе нове,
Грицько Сковорода упрямий,
Таким і в споминках живе, —
Упрямий всюди, хоч мовчущий,
Де промовляв до нього Сущий,
Сий, Deus, Θεός, Єговá:
Сьвяті однаково слова.[10]«Грицько Сковорода» («Пісня друга», LIX)

  Пантелеймон Куліш

Примітки

  1. Мудрість тисячоліть, 2019, с. 120
  2. Мудрість тисячоліть, 2019, с. 114
  3. а б 365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
  4. Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів за редакцією професора Леоніда Ушкалова. Архів оригіналу за 2015-01-25. Процитовано 2014-03-09.
  5. У тексті: «Источником нещастія есть нам наше безсовѣтіе: оно-то нас плѣняет, представляя горкое сладким, а сладкое горким. Но сего б не было, естли бы мы сами с собою посовѣтовали».
  6. Сковорода Г. Твори: у 2 т. — Київ: АТ «Обереги», 1994. — Т. 1 / Передм. О. Мишанича. — С. 329-330. — ISBN 5-8104-0052-3
  7. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. — Харків–Едмонтон–Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. — С. 506. — ISBN 978-966-372-330-3
  8. Леонід Ушкалов. Неспійманий світом. Сковорода ловив кайф від мандрів. Архів оригіналу за 2015-01-25. Процитовано 2014-03-09.
  9. а б Шевченкова криниця: Збірник афоризмів із творів Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 2015-01-24. Процитовано 2014-03-09.
  10. Кулїш П. Грицько Сковорода // Твори Пантелеймона Кулїша. — Львів: Виданє товариства «Просьвіта», 1909. — Том 2. — С. 352-353

Джерела