У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Куліш.
Мико́ла Гу́рович Кулі́ш (1892–1937) — український драматург і режисер. Автор комедії «Мина Мазайло» (1929).
Цитати
Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже.
(«Патетична соната»)
Без грошей і при сонці темно.
Бо головне ж тепер — реформа людини…
(«Народний Малахій»)
Бо тінь журби української впала і мені на плечі…
(«Народний Малахій»)
Бо хіба ж може бути інтернаціонал без України, без бандури?
(«Патетична соната»)
Всі дороги в світі — це лише орбіти: якою б не ішов, все одно повернешся туди, звідки вийшов, — в яму.
(«Патетична соната»)
Гармат би нам та кулеметів замість мрій.
(«Патетична соната»)
Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!
(«Патетична соната»)
Кожен з нас живе в віках, бо ми, перш за все, — ідеї.
(«Патетична соната»)
Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
(«Патетична соната»)
Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве від крові і трощить наші найкращі ідеї?
(«Патетична соната»)
На московському кумачі України самостійної не вишити!
(«Патетична соната»)
Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
(«Патетична соната»)
Найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.
(«Патетична соната»)
Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення?
(«Патетична соната»)
О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало.
(«Народний Малахій»)
Ой — казали люди, що як прийде свобода, то вона, як мама, — не журися, мовляв, дівко, вискочиш із ями.
(«Патетична соната»)
Пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов.
(«Патетична соната»)
Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище.
Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти.
(«Народний Малахій»)
Своєї держави я хочу під прапором ось під цим!
(«Патетична соната»)
Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цок!.. Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі…
(«Патетична соната»)
Сотні, тисячі, десятки тисяч українців заприсяглись образом Шевченка не складати рук, аж доки не відбудована буде вільна наша Україна.
(«Патетична соната»)
Так, я чайка! Скажу: я тая чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги чумацькії билась, що літа і б'ється у кожному козацькому серцеві…
(«Патетична соната»)
Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, наступить всесвітня соціальна весна.
(«Патетична соната»)
Того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот.
Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…
(«Патетична соната»)
Українче, спізнай самого себе!
(«Патетична соната»)
Холодному й голодному не до школи.
Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане!
(«Патетична соната»)
Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора!
(«Патетична соната»)
Про Куліша
Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства.
Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шілером, або Мольєром і Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургій він не мав собі ровних, а зтого, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло[1].