Ю́рій Па́влович Винничу́к (нар.1952) — український журналіст, письменник, редактор.
Цитати
Завдяки Чубаю я вже знав яка є література. А від знання дуже багато залежить. Свої перші вірші я писав у стилі письменників XIX сторіччя, а все тому, що читав саме таку літературу[1].
Коли письменник щось розповідає чи пише й у тому є бодай двадцять відсотків правди, це вже свята правда[2].
Мій рідний Івано-Франківськ присутній тільки в одній моїй книжці — «Вікна застиглого часу». Це друге місто після Львова, де б я міг жити[3].
Я люблю старий Львів і старих львів'ян, яких давно уже немає[3].
А свідки Єгови? Вони не йдуть в армію, бо їм не дозволяє їхня релігія. І ми їх захищаємо?.. А інші діти лягають трупами, захищаючи Україну, у якій іде війна, вони ж захищають і цих «свідків». Для них існують тільки вони, свідки Єгови, а все інше їм по цимбалах. Оце спільнота, яка має вижити, а решта хай гине.[4]
З творів
Графоманія виліковується
(…) Безгрошів'я — річ принизлива, неприємна, але водночас здатна стимулювати рішучі вчинки[5]
(…) письменників, які б за своє життя не вкрали бодай однієї книжки з публічної чи приватної книгозбірні, нема. А якщо є, то це не письменник, а графоман[5]
Груші в тісті
Жінка, як уже до чогось звикне, то не розлучиться з тією звичкою до самої смерті[6]
Захер Мазох і я
Винники — це земля мазохізму. Винники — це концентрат мазохізму. Тут усе ним пашить і дихає. Тут кури живуть тільки для того, щоб нести яйця і йти на заріз без жодних вагань. Незарізана курка страждає і мучиться, і буває, що з розпуки навіть кінчає самогубством. Тут свині ніколи не кричать так пронизливо, як деінде, коли їх колють (…). А щоб вони отримали якнайбільше задоволення, гуманні винниківські різники смалять і потрошать їх живцем[7] — у Ви́нниках (місто районного значення у Львівській області України) пройшли дитячі роки Леопольда фон Захер-Мазоха
У спілкуванні з чекістами краще бути Швейком, ніж Дон Кіхотом[10] — слова Ярослава Павуляка
Пори року
(…) постійна закоханість — це достатня причина, аби ніколи не одружуватись[11]
Сад п'яних вишень
(…) жити з поетесою — все одно, що пити коктейль з горілки і портвейну. Кайфу море, а голова тріщить[12] — слова Льоні Шевця
Стадіон
Григорій Чубай: — Дурний! Ти не знаєш де справжня Україна! Тільки на стадіоні її відчуєш!
(…) овіяні цим неймовірним магнетизмом юрби, готові в таку мить на все — на барикади, революцію, смерть.
(…) і я тоді побачив, що Україна таки не вмерла, вона ще живе і не тільки нам, інтелектуалам, світилася її зоря, але й оцим простим дядькам, школярам і навіть пиякам[13] — 1978, матч «Карпати» — «Шахтар»