«Тигроло́ви» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови».
Шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь загратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати… родина… дружина… Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву. Ними натоптане черево вщерть у дракона. І тягне їх циклопічний «Й. С.», і підпихає їх демон «Ф. Д.».
Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, — мораль упосліджених, святиня арештантської дружби.
Взагалі, як правило, немає на світі собаки, щоб від одного духу тигрячого не кидався зі скавулінням під ноги людини, від жаху.
Біля крайнього столика при вікні сидить бравий майор — чорнобривий, з м'ясистим носом, віком понад тридцять літ,— майор ОГПУ—НКВД. Зсунув синій кашкет на потилицю, розстебнув комір і попиває червоне бордо, тримає склянку біля уст, а очі втопив у газету, поставивши її сторч. Смокче бордо і читає-смокче «Правду», студіює промову вождя, виголошену на черговому з’їзді ВКП(б). Іноді виймає олівець і щось підкреслює, посміхається — захоплено, потім глибокодумно морщить брови, сьорбає бордо і пасе далі вугляними очима по шпальтах газети. Майор виглядає, як саме втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держави. В цілім експресі не тримається ніхто так гідно, так незалежно і гордовито, ба навіть трохи презирливо, з таємничою міною і незрівняним почуттям вищості.
Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли… Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, — тисячі нас замучених, закатованих… — Григорій Многогрішний до майора Медвина
"Григорій вголос промовив:
«— Так... Ну, все, таваріщ слєдоватєль! Все! — І важко задихав.— Кінчаю слідство...— І підніс голос, повільно, грізно: — Тут... я тобі... й рев, тут я тобі й трибунал!» — Підкинув гвинтівку і вистрелив.
Другий кинувся тікати до лісу, потім обернувся і вистрілив із пістолета." Довелося Григорієві його застрелити. "Потім він написав на снігу: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає». Зробив це, щоб нікому не довелося відповідати за вчинене ним. "
