Достоєвський Федір Михайлович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
м →‎Цитати: доповнення
Mahatman (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
Рядок 6: Рядок 6:
| source =
| source =
| commons = Category:Fyodor_Dostoyevsky}}
| commons = Category:Fyodor_Dostoyevsky}}
'''Федір Михайлович Достоєвський''' ({{lang-ru|Фёдор Михайлович Достоевский}}; 1821–1881) — російський письменник. Автор романів «Ідіот», «Злочин і кара», «Принижені та зневажені», «Брати Карамазови» та інших.
'''Федір Михайлович Достоєвський''' ({{lang-ru|Фёдор Михайлович Достоевский}}; 1821–1881) — російський письменник. Автор романів «Ідіот», [[Злочин і кара (роман)|«Злочин і кара»]], «Принижені та зневажені», «Брати Карамазови» та інших.


== Цитати ==
== Цитати ==

Версія за 14:18, 2 квітня 2020

Достоєвський Федір Михайлович
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Федір Михайлович Достоєвський (рос. Фёдор Михайлович Достоевский; 1821–1881) — російський письменник. Автор романів «Ідіот», «Злочин і кара», «Принижені та зневажені», «Брати Карамазови» та інших.

Цитати

  • Той, хто бажає побачити живого Бога, хай шукає його не на пустому небосхилі власного розуму, а в людській любові.
  • Кожна людина відповідальна перед усіма людьми за всіх людей і за все.
  • Головне в людині — це не розум, а те, що ним керує: характер, серце добрі почуття, передові ідеї.
  • Делікатність і гідність випливають з глибини серця[1].
  • Найсерйозніші негаразди сучасної людини виникають з того, що вона втратила відчуття осмисленої співпраці з Богом в Його намірах стосовно людства.
  • Не можна любити те, чого не знаєш!
  • Людина — увесь світ, була б тільки головна спонука в ній благородна.
  • Хто легко втрачає повагу до інших, той передовсім не поважає себе.
  • Я не можу уявити ситуацію, щоб коли-небудь не було чого робити.
  • Веселість людини — це видатна риса людини.
  • Поганий знак, коли перестають розуміти іронію, алегорію, жарт.
  • Гумор є дотепність глибокого почуття.
  • Любов настільки всесильна, що перероджує й нас самих.
  • Учіться і читайте. Читайте книги серйозні. Життя зробить решту.
  • Нема щастя в бездіяльності.
  • Краса врятує світ.[2]
  • Я склав у собі символ віри, в якому все для мене зрозуміло і свято. Цей символ дуже простий, ось він: вірити, що нема нічого прекраснішого, глибшого, симпатичнішого, розумнішого, мужнішого та довершенішого від Христа, і не тільки нема, а й ревно кажу собі, що й не може бути. Навіть більше, якщо б хтось довів мені, що Христос поза істиною, і справді було б, що істина поза Христом, то мені би краще хотілося залишатися з Христом, ніж з істиною. [3]

«Бесы» (1871)

  •  

Вам, поза всяким сумнівом, відомо… що таке означає новий російський адміністратор, тобто новоспечений, новопоставлений… Але навряд чи могли ви дізнатися практично, що таке значить адміністративний захват і яка саме ця штука?
— Адміністративний захват? Не знаю, що таке.
— …поставте якогось останнього нікчему для продажу якихось поганих квитків на залізницю, і цей нікчема негайно ж уважатиме за можливе дивитися на вас Юпітером, коли ви підете взяти квиток: «Дай-но, мовляв я покажу над тобою мою владу…». І це в них до адміністративного захвату доходить.

 

Вам, без всякого сомнения, известно… что такое значит русский администратор внове, то есть нововыпеченный, новопоставленный… Но вряд ли могли вы узнать практически, что такое значит административный восторг и какая именно эта штука?
— Административный восторг? Не знаю, что такое.
— …поставьте какую-нибудь самую последнюю ничтожность у продажи каких-нибудь дрянных билетов на железную дорогу, и эта ничтожность тотчас же сочтет себя вправе смотреть на вас Юпитером, когда вы пойдете взять билет: «Дай-ка, дескать я покажу над тобой мою власть…». И это в них до административного восторга доходит.[3]

  — книга I, частина 2, розд. 4

Про Достоєвського

  •  

Достоєвський — глибоко християнський письменник, я не знаю більш християнського письменника. І суперечки про християнство Достоєвського зазвичай проходять на поверхні, а не в глибині.

 

Достоевский — глубоко христианский писатель. Я не знаю более христианского писателя. И споры о христианстве Достоевского обычно ведутся на поверхности, а не в глубине. [1]

  Микола Бердяєв, «О миросозерцании Достоевского»
  •  

Він думав або хотів думати, що його релігія — православ'я. Та істинна релігія його — якщо не у свідомості, то в найглибших підсвідомих переживаннях — зовсім не православ'я, не історичне християнство, ні навіть християнство, взагалі, а те, що за християнством, за Новим Завітом — Апокаліпсис, Третій Завіт, откровення Третьої Іпостасі Божої — релігія Св. Духа.

 

Он думал или хотел думать, что его религия – православие. Но истинная религия его – если не в сознании, то в глубочайших подсознательных переживаниях – вовсе не православие, не историческое христианство, ни даже христианство вообще, а то, что за христианством, за Новым Заветом – Апокалипсис, Третий Завет, откровение Третьей Ипостаси Божеской – религия Св. Духа. [2]

  — Дмитро Мережковський, «Пророк русской революции»

Примітки

  1. 365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
  2. Красота спасет мир // Серов В. Энциклопедический словарь крылатых слов и выражений
  3. Ашукин Н. С., Ашукина М. Г. Крылатые слова. — Москва: 1955. — С. 16.

Джерела

  • Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 896-898.