Зеров Микола Костянтинович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення
доповнення
Рядок 9: Рядок 9:


== Цитати ==
== Цитати ==
{{Q|Цитата = Пише поволі, і, перше ніж сісти до столу, мусить перемагати досить сильну і самому неясну в основі відразу до писання{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=40}}.|Коментар = «Автобіографія», 1298 рік}}
{{Q|Цитата = Пише поволі, і, перше ніж сісти до столу, мусить перемагати досить сильну і самому неясну в основі відразу до писання{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=40}}.|Коментар = «Автобіографія», 1928 рік}}


== Поезії, переклади ==
== Поезії, переклади ==
Рядок 37: Рядок 37:
: Стрічай, товаришу Хароне,
: Стрічай, товаришу Хароне,
: і з лихом, і з добром. ([[Василь Стус]], «Пам'яті Миколи Зерова», 1977)<ref>[http://ukrlife.org/main/minerva/1000_cit11.htm Смерть // Тисяча цитат з українського письменства]</ref>
: і з лихом, і з добром. ([[Василь Стус]], «Пам'яті Миколи Зерова», 1977)<ref>[http://ukrlife.org/main/minerva/1000_cit11.htm Смерть // Тисяча цитат з українського письменства]</ref>
* Самітна, ти стоїш в чужій височині
: І, до чужинної весь вік байдужа мови,
: Мовчиш, рахуючи останні дні. ([[Максим Рильський]], «Тополя», 1926){{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=46}}


== Про Зерова ==
== Про Зерова ==
{{Q|Цитата = Зерова тривожили гіркі думки, занепокоєння і передчуття близької біди, мучили страшні сни... Нападки на нього набули характеру політичних доносів і звинувачень, чи то йшлося про переклади, чи оригінальні твори, чи то про критичну діяльність, чи лекції. Я ніколи не бачив Миколу Костьовича таким похмурим, як тої пори. Такі характерні для нього оптимізм, життєрадісність, здавалося, зрадили його. Він не скаржився, не шукав співчуття, але було видно, як важко йому жити. А він передбачав, що попереду буде ще гірше{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=40}}.|Коментар = «Родинне вогнище Зерових», Київ, 2004|Оригінал = |Автор = Абрам Гозенпуд}}
{{Q|Цитата = Зерова тривожили гіркі думки, занепокоєння і передчуття близької біди, мучили страшні сни... Нападки на нього набули характеру політичних доносів і звинувачень, чи то йшлося про переклади, чи оригінальні твори, чи то про критичну діяльність, чи лекції. Я ніколи не бачив Миколу Костьовича таким похмурим, як тої пори. Такі характерні для нього оптимізм, життєрадісність, здавалося, зрадили його. Він не скаржився, не шукав співчуття, але було видно, як важко йому жити. А він передбачав, що попереду буде ще гірше{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=40}}.|Коментар = «Родинне вогнище Зерових», Київ, 2004|Оригінал = |Автор = Абрам Гозенпуд}}
{{Q|Цитата = ...існувала, без усякого сумніву, й одверта заздрість, та навіть ворожість, декого з молодої радянської інтелігенції до працівників науки і культури старшого покоління, які дістали свого часу добру освіту, вільно володвли старими й новими мовами, а може, навіть і пишалися своєю широкою ерудицією, а дехто — то й своїми блискучими ораторськими здібностями. А М[икола] К[остьович] саме ж таким і був. Можна припустити, що дехто з його літературних «одноборців» просто боялися його. І навряд щоб хто з отих привселюдно переможених і покладених на обидві лопатки міг коли-небудь забути і подарувати йому свою поразку{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=49}}.|Коментар = |Автор = Борис Матушевський}}
{{Q|Цитата = М. Зеров був літературознавцем, що відчував живий пульс творчости й знав живий сенс фактів, хоч би де схоплених у принагідному висвітленні. Він дав нам справжні зразки наукової критики — точне розуміння слова і думки письменника, якого досліджував, точне знання творів, про які писав і які «в умі» тримав — і жодного сумнівного аргументу, квапливої гіпотези, однобічного судження чи позірних фактів, за якими губилося б головне{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=39}}. |Коментар = |Автор = Євген Сверсюк}}
{{Q|Цитата = М. Зеров був літературознавцем, що відчував живий пульс творчости й знав живий сенс фактів, хоч би де схоплених у принагідному висвітленні. Він дав нам справжні зразки наукової критики — точне розуміння слова і думки письменника, якого досліджував, точне знання творів, про які писав і які «в умі» тримав — і жодного сумнівного аргументу, квапливої гіпотези, однобічного судження чи позірних фактів, за якими губилося б головне{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=39}}. |Коментар = |Автор = Євген Сверсюк}}
{{Q|Цитата = Не визнаючи це як своє завдання, у працях з історії літератури Зеров зламав народницькі канони українських класиків. У цьому сенсі завдання ставилося так само різко. як його ставили Євшан і «хатяни». Але основи деканонізації були іншими. Зерова цікавило не те, що «хотів» зробити той чи інший письменник, не його психологія, індивідуальність, «національна душа», свобода, воля тощо, а зміст текстів у контексті інших текстів, як українських, так і не українських, їхня відповідність чи невідповідність часові. Зеров чутливий до внутрішньої історії літератури, в якій не час чи бажання народу, а саме тексти породжують наступні тексти, отже чутливий до інтертекстуальності в широкому сенсі{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=43}}. |Коментар = «Дискурс модернізму в українській літературі» |Автор = [[Соломія Павличко]]}}
{{Q|Цитата = У кожного великого поета є свій «шифр», свій «код», свій індивідуальний міфосюжет, свій архетип, якщо скористатися з [[Юнг]]ового терміна. Іншими словами, його поетичний світ містить певну іманентно задану структуру, яка зовсім не обов'язково лежить на поверхні. Спроба хоча б частково витлумачити структуру цього творчого світу (якщо йдеться про спадок Миколи Зерова, ми, природно включаємо в нього і переклади, і літературознавчі та всі інші його праці — весь авторський контекст...) жодним чином не має на меті знаходження якогось одного спільного знаменника і не виключає інших підходів. Тим істотнішою видається нам можливість знайти певну провідну нитку в контексті всього зеровського доробку, ланку, що пов'язує різні — в тематичномі і жанровому плані — частини цього творчого світу{{sfn|Стежачи за текстом|2019|с=44}}. |Коментар = З післямови до «Українського письменства» |Автор = Михайло Москаленко}}


== Джерела ==
== Джерела ==

Версія за 20:52, 29 лютого 2020

Микола Костьович Зеров
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Мико́ла Ко́стьович Зе́ров (1890–1937) — український поет, літературознавець, критик, полеміст, лідер «неокласиків», перекладач античної поезії. Репресований.

Цитати

  •  

Пише поволі, і, перше ніж сісти до столу, мусить перемагати досить сильну і самому неясну в основі відразу до писання[1]. — «Автобіографія», 1928 рік

Поезії, переклади

  •  

Класична пластика, і контур строгий,
І логіки залізна течія —
Оце твоя, поезіє, дорога.

 
Ця цитата була обрана цитатою дня 26 квітня 2016 року.

Леконт Деліль, Жозе Ередія,
Парнаських зір незахідне́ сузір'я
Зведуть тебе на справжнє верхогір'я.

(Pro Domo // С. 66)
  • Я знаю: ми — тугі бібліофаги,
    І мудрість наша — шафа книжкова́.
    Ми надто різьбимо скупі слова,
    Прихильники мистецтва рівноваги.
(Самоозначення // С. 67)
  • Братерство давніх днів, розкішне, любе гроно!
    Озвися ти хоч раз до вигнанця Назона,
    Старого, кволого, забутого всіма
    В краю, де цілий рік, негода та зима,
    Та моря тужний рев, та варвари довкола…
(Овідій // С. 81)
  • Вітай, замріяний, золотоглавий
    На синіх горах… Загадався, спить,
    І не тобі, молодшому, бринить
    Червлених наших літ ясна загрàва.
(Київ з лівого берега // С. 47)
  • Ти давню праосінь нагадуєш мені,
    Широколанний степ, бліді свічада ставу,
    Берегових грабів грезет і злотоглави,
    Повітря з синього і золотого скла
    І благодатний дар останнього тепла.
(Праосінь // С. 47)
  • Я від'їздив, і оком астролога
    Допитувався в зір — яка дорога
    Мене провадить у майбутні дні…
(Скорпіон // С. 47)

Присвяти

  • Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об пором.
Стрічай, товаришу Хароне,
і з лихом, і з добром. (Василь Стус, «Пам'яті Миколи Зерова», 1977)[2]
  • Самітна, ти стоїш в чужій височині
І, до чужинної весь вік байдужа мови,
Мовчиш, рахуючи останні дні. (Максим Рильський, «Тополя», 1926)[3]

Про Зерова

  •  

Зерова тривожили гіркі думки, занепокоєння і передчуття близької біди, мучили страшні сни... Нападки на нього набули характеру політичних доносів і звинувачень, чи то йшлося про переклади, чи оригінальні твори, чи то про критичну діяльність, чи лекції. Я ніколи не бачив Миколу Костьовича таким похмурим, як тої пори. Такі характерні для нього оптимізм, життєрадісність, здавалося, зрадили його. Він не скаржився, не шукав співчуття, але було видно, як важко йому жити. А він передбачав, що попереду буде ще гірше[1]. — «Родинне вогнище Зерових», Київ, 2004

  — Абрам Гозенпуд
  •  

...існувала, без усякого сумніву, й одверта заздрість, та навіть ворожість, декого з молодої радянської інтелігенції до працівників науки і культури старшого покоління, які дістали свого часу добру освіту, вільно володвли старими й новими мовами, а може, навіть і пишалися своєю широкою ерудицією, а дехто — то й своїми блискучими ораторськими здібностями. А М[икола] К[остьович] саме ж таким і був. Можна припустити, що дехто з його літературних «одноборців» просто боялися його. І навряд щоб хто з отих привселюдно переможених і покладених на обидві лопатки міг коли-небудь забути і подарувати йому свою поразку[4].

  — Борис Матушевський
  •  

М. Зеров був літературознавцем, що відчував живий пульс творчости й знав живий сенс фактів, хоч би де схоплених у принагідному висвітленні. Він дав нам справжні зразки наукової критики — точне розуміння слова і думки письменника, якого досліджував, точне знання творів, про які писав і які «в умі» тримав — і жодного сумнівного аргументу, квапливої гіпотези, однобічного судження чи позірних фактів, за якими губилося б головне[5].

  — Євген Сверсюк
  •  

Не визнаючи це як своє завдання, у працях з історії літератури Зеров зламав народницькі канони українських класиків. У цьому сенсі завдання ставилося так само різко. як його ставили Євшан і «хатяни». Але основи деканонізації були іншими. Зерова цікавило не те, що «хотів» зробити той чи інший письменник, не його психологія, індивідуальність, «національна душа», свобода, воля тощо, а зміст текстів у контексті інших текстів, як українських, так і не українських, їхня відповідність чи невідповідність часові. Зеров чутливий до внутрішньої історії літератури, в якій не час чи бажання народу, а саме тексти породжують наступні тексти, отже чутливий до інтертекстуальності в широкому сенсі[6]. — «Дискурс модернізму в українській літературі»

  Соломія Павличко
  •  

У кожного великого поета є свій «шифр», свій «код», свій індивідуальний міфосюжет, свій архетип, якщо скористатися з Юнгового терміна. Іншими словами, його поетичний світ містить певну іманентно задану структуру, яка зовсім не обов'язково лежить на поверхні. Спроба хоча б частково витлумачити структуру цього творчого світу (якщо йдеться про спадок Миколи Зерова, ми, природно включаємо в нього і переклади, і літературознавчі та всі інші його праці — весь авторський контекст...) жодним чином не має на меті знаходження якогось одного спільного знаменника і не виключає інших підходів. Тим істотнішою видається нам можливість знайти певну провідну нитку в контексті всього зеровського доробку, ланку, що пов'язує різні — в тематичномі і жанровому плані — частини цього творчого світу[7]. — З післямови до «Українського письменства»

  — Михайло Москаленко

Джерела

  • Зеров, Микола. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 1.: Поезії. Переклади / Упоряд. Григорій Кочур, Дмитро Павличко. — 843 с.
  • Костянтин Москалець. Стежачи за текстом. Вибрана критика та есеїстика. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 400 с. — ISBN 978-617-679-678-7

Примітки