Пагутяк Галина Василівна: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
вікіфікація |
|||
Рядок 2: | Рядок 2: | ||
'''Галина Пагутяк''' — [[українці|українська]] письменниця. |
'''Галина Пагутяк''' — [[українці|українська]] письменниця. |
||
== Роман «[[Слуга з Добромиля]]» (2006) == |
== Роман «[[:w:Слуга з Добромиля|Слуга з Добромиля]]» (2006) == |
||
* …доброго пана стріти було важко: шляхта жила за вовчими законами, а не за Божими, і навіть не людськими, бо є серед них цілком справедливі. Шляхтич міг напасти на двір сусіда, побити челядь, пограбувати майно. І якщо потерпілий не завдава зворотнього удару. Його мали за ніщо. Він боявся суду свого стану більше, ніж Страшного Суду, і Бог здавася йому лихварем, від якого можна відкупитися молитвами і злотими…У монастирях тоді радо приймали купців, бо ті ніколи не вдавались до розбою, не грабували святі обителі, як це робила шляхта. <!-->сторінка 216<--> |
* …доброго пана стріти було важко: шляхта жила за вовчими законами, а не за Божими, і навіть не людськими, бо є серед них цілком справедливі. Шляхтич міг напасти на двір сусіда, побити челядь, пограбувати майно. І якщо потерпілий не завдава зворотнього удару. Його мали за ніщо. Він боявся суду свого стану більше, ніж Страшного Суду, і Бог здавася йому лихварем, від якого можна відкупитися молитвами і злотими…У монастирях тоді радо приймали купців, бо ті ніколи не вдавались до розбою, не грабували святі обителі, як це робила шляхта. <!-->сторінка 216<--> |
Версія за 09:29, 8 грудня 2019
Пагутяк Галина Василівна | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Галина Пагутяк — українська письменниця.
Роман «Слуга з Добромиля» (2006)
- …доброго пана стріти було важко: шляхта жила за вовчими законами, а не за Божими, і навіть не людськими, бо є серед них цілком справедливі. Шляхтич міг напасти на двір сусіда, побити челядь, пограбувати майно. І якщо потерпілий не завдава зворотнього удару. Його мали за ніщо. Він боявся суду свого стану більше, ніж Страшного Суду, і Бог здавася йому лихварем, від якого можна відкупитися молитвами і злотими…У монастирях тоді радо приймали купців, бо ті ніколи не вдавались до розбою, не грабували святі обителі, як це робила шляхта.
- Слуга не розпоряджається собою. Звідки я міг знати тоді, що колись моїми словами виправдовуватимуть найгірші злочини проти людськості ті, хто називає себе слугами Божими, а чи слугами Диявола, або, як тепер, слугами Народу? До книг написаних прокралася з уст фальш і блуд, а натомість звідти втекло смирення.
- А, може, так і весь наш люд розбрівся по горах і долах, шукаючи безпечного місця, бо пильнують сей край наймити, а не господарі? Замість жити так, як навчає наш добрий пастир, Ісус Христос, слухають наймитів, прийшлих з чужого краю. Отак я думав про мирське, забувши про спасення власної душі. А хто нехтує спасенням, той негайно впадає у гріх..
- Блаженні ті, котрі відають, що вони чинять. І прокляті, хто не відає, що чинить. … Річ у тім, хто відає, а хто не відає, що чинить. Але так само важливо, що кожен може змінити те, що , здавалось, не можна змінити. Наприклад, історію. Він може йти дорогою зла чи дорогою добра, але повинен знати, якою дорогою йде. Куди вона приведе – не так важливо. Чи відаєте ви, що чините? Чи відаю я? Ні.
- А книжки… Вони нагадують мені про бажання стати на ноги, не залишатись вічно лежати в пилюці посеред битого шляху людського життя. … Світ розширювався завдяки не лише торговельним шляхам, а й книжкам, кожна з яких мала власну долю…
- Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з’являється багато вільних людей серед різних станів. Тоді немає потреби йти по коліна в крові, шукати ласки в сильніших сусідів. Бог проливає благословення на такий край, а не плаче над його нещасливою долею.
- Добро не має історії. Зло не має історії. Є лише історія Землі, на якій випадково оселилися люди.
Джерела
- Пагутяк Г. Слуга з Добромиля. — Київ: Дуліби, 2006