Довженко Олександр Петрович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Turzh (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Nechay (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 36: | Рядок 36: | ||
*'' Людина повинна завжди пам'ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком. |
*'' Людина повинна завжди пам'ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком. |
||
*''Прославитись ми можемо тільки смертю.'' |
|||
== Джерела == |
== Джерела == |
Версія за 09:29, 1 травня 2009
Олександр Петрович Довженко (1894—1956) — український письменник та кінорежисер.
- Дитинство дивується. Молодiсть обурюється. Тiльки лiта дають нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
- Я помiтив, що характерною рисою тупих людей, що займають iнодi вiдповiдальнi посади, є умiння швидко приймати радикальнi рiшення з усякого питання.
- Життя таке коротке. Поспішайте творити добро !
- Нацiональний епос — втiлення iсторичної пам'ятi народу.
- Вiйну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренiя або чума.
- Бог в людинi. Вiн є або немає. Але повна його вiдсутнiсть — се великий крок назад i вниз. В майбутньому люде прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собi. До прекрасного. До безсмертного. I тодi не буде гнiтючої сiрої нудьги, звiрожорстокого, тупого i скучного, безрадiсного будня.
- Всяка вiйна безнравственна в своїй внутрiшнiй основi. Тому i зображати її в книгах як благородство i красу людських вчинкiв — злочинство й глупота. Вiйна — дурна.
- Жорстокiсть i всесвiтня дурнота, одягтись в атавiстичне пiр'я, прославлене тисячолiттями книжної брехнi i кровожадних дурощiв, перетворюють мене в щось гiрше, дурнiше й страшнiше за дикого звiра. Я вже не кажу про таких благородних i достойних пошани тварин, як собака, кiнь чи корова.
- Продажнi писательськi пера освятили її в вiршах i товстенних книгах. Малярi дурноголовi споконвiку придумували для неї одяг, фарби, рiзьбярi ставлять на майданах пам'ятники не ганьби i глупства, а слави ватажкам i їх коням. Те, що повинно давно вже стати предметом громадського сорому i непристойностi, возвеличується. Атавiзм дикунський iснує. I вченi дурнi служать атавiзму, як раби з мiзерною фантазiєю i вiдсутнiстю достоїнства людського, — атомна бомба.
- Чому всi правителi так ненавидять всiх, хто проти вiйни принципiально? Тому, що всi вони раби атавiстичних iнерцiй. Попробуйте сказати голосно проти вiйни - i зразу суд за аморальнiсть. Отже, вiйна моральна.
- Я був багато хвалений і не раз осуджений за свої роботи і прийшов до висновку, що мірою поступу творчості життя повинно бути добро, а не зло
- У всіх моїх фільмах є розлука. Герої прощаються, поспішаючи кудись далеко, вперед, в інше життя — невідоме, але принадне, краще. Вони прощаються поквапливо і недбало і, відірвавшись, не оглядаються. Це — моя мати. Народжена для пісень, вона проплакала все життя, проводжаючи назавжди.
- Кіно вимагає величезної працелюбності і працелбності не тільки на зйомці, а в усьому розумному процесі створення картини. Кіно — мистецтво "Одержимих".
- Найважче знати, що не треба знімати…
- Мені хотілося розсунути рамки екрана, відійти від шаблонної розповіді і заговорити, так би мовити, мовою великих узагальнень
- Я не зовсім люблю свої картини. Часом я їх не люблю зовсім. Я їх жалію, як дітей незграбних і не досить вродливих, але моїх рідних. І мені здається до цього часу, що хороша, по-справжньому зроблена картина моя ще десь попереду.
- Людина повинна завжди пам'ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком.
- Прославитись ми можемо тільки смертю.
Джерела
- "Щоденник"