Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинуто редагування 91.246.1.64 (обговорення) до зробленого Бучач-Львів
Рядок 29: Рядок 29:




{{Q|Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.|генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918<ref>[http://mnib.malorus.org/kniga/564/ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов)], с. 116</ref>||<!-- Грушевский — председатель рады. Украинский социалист-революционер. Прежде профессор Львовского университета. Старец, сотканный из страха и опасений, чья дряхлая фигура должна придать раде благородную ржавчину почтенного сената. Боязливо цепляется за германскую власть и обнаруживает мало симпатии к Австрии --
{{Q|Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.|генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918<ref>[http://mnib.malorus.org/kniga/564/ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов)], с. 116</ref>||<!-- Грушевский — председатель рады. Украинский социалист-революционер. Прежде профессор Львовского университета. Старец, сотканный из страха и опасений, чья дряхлая фигура должна придать раде благородную ржавчину почтенного сената. Боязливо цепляется за германскую власть и обнаруживает мало симпатии к Австрии -->}}
- У 1924 році з початком українізації и з дозволу радянського уряду М.Грушевський повернувся до України і в тому ж році його вибрано академіком АН України, а в 1928 році - академіком АН СРСР (В.Верстюк д.іст.наук "Україна під ігом тоталитаризма та після його знищення" (сторінка 609 М.Грушевский "Ілюстрована історія України з прикладами та доповненями" / Склали І.І.Брояк, В.Ф.Верстюк. Донецьк: ТОВ ПКФ "БАО", 2004. - 768 с.)>}}


== Джерела ==
== Джерела ==

Версія за 12:19, 6 січня 2017

Михайло Грушевський
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) — український історик, політичний діяч, голова Української Центральної Ради, академік ВУАН.

Цитати

  •  

Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком[1].

  •  

Доки народ живе, живе і його мова.

  •  

Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.

  •  

Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови.

  •  

Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови…

  •  

…що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно.

  •  

Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.[2].

  •  

…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…[3]

  •  

У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового народу.[3]

  •  

Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.[4]
 

Приписуване

  •  

Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна[5].

Про Грушевського

  •  

Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.

  — генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918[6]

Джерела

  1. Любомир Винар. Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року, с. 8
  2. Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.
  3. а б Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти, Історична правда
  4. Бжеський Р. Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр. — Торонто : Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — Репринтне видання: Тернопіль : Джура, 2014. — С. 15—16.
  5. Про укр-журналістику
  6. Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов), с. 116