Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Цитати: доповнення, оформлення
Рядок 10: Рядок 10:


== Цитати ==
== Цитати ==

{{Q|Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком<ref>Любомир Винар. [http://mnib.malorus.org/kniga/451/ Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року], с. 8</ref>.}}
{{Q|Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком<ref>Любомир Винар. [http://mnib.malorus.org/kniga/451/ Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року], с. 8</ref>.}}
* Доки народ живе, живе і його мова.
{{Q|Доки народ живе, живе і його мова.}}
* Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.
{{Q|Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.}}
* Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови.
{{Q|Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови.}}
* Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови…
{{Q|Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови…}}
* …що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно.
{{Q|…що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно.}}
* Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.<ref>Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.</ref>.
{{Q|Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.<ref>Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.</ref>.}}
{{Q|…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…<ref name="istpravda.com.ua">[http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/01/26/146960/ Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти], ''Історична правда''</ref>}}
{{Q|У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового [[народ]]у.<ref name="istpravda.com.ua"/>}}


== Приписуване ==
== Приписуване ==

Версія за 18:01, 28 січня 2015

Михайло Грушевський
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) — один з лідерів українського національного руху, голова Української Центральної Ради, історик України і Австро-Угорщини, професор Львівського університету (1894–1914), академік ВУАН.

Цитати

  •  

Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком[1].

  •  

Доки народ живе, живе і його мова.

  •  

Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.

  •  

Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови.

  •  

Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови…

  •  

…що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно.

  •  

Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.[2].

  •  

…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…[3]

  •  

У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового народу.[3]

Приписуване

  •  

Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна[4].

Про Грушевського

  •  

Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.

  — генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918[5]

Джерела

  1. Любомир Винар. Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року, с. 8
  2. Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.
  3. а б Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти, Історична правда
  4. Про укр-журналістику
  5. Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов), с. 116