Емілі Дікінсон: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
KamikazeBot (обговорення | внесок)
м r2.6.4) (робот змінив: el:Έμιλι Ντίκινσον
Idioma-bot (обговорення | внесок)
м r2.6.3) (робот додав: li:Emily Dickinson
Рядок 74: Рядок 74:
[[it:Emily Dickinson]]
[[it:Emily Dickinson]]
[[ja:エミリ・ディキンソン]]
[[ja:エミリ・ディキンソン]]
[[li:Emily Dickinson]]
[[lt:Emilija Dikinson]]
[[lt:Emilija Dikinson]]
[[pl:Emily Dickinson]]
[[pl:Emily Dickinson]]

Версія за 19:39, 1 січня 2012

Вікіпедія
Вікіпедія
Емілі Дікінсон

Емілі Дікінсон (англ. Emily Elizabeth Dickinson, *10 грудня 1830 Амгерст, Массачусеттс, США — †15 травня 1886) — американська поетесса.


Цитати

  • Бог — заний панотець — казання —
    Лише недовго — промовля
    Тож неба досягти не кваплюсь —
    Незгірша-бо й земля.
(«324. Хто в свято поспіша до церкви...» / Пер. Григорій Кочур // С. 94)
  • Віки минули — та вони
    Коротші аніж Мить
    Яка відкрила — Повіз наш
    До Вічності стремить —
(«1129. Скажи всю Правду — та не враз...» / Пер. Максим Стріха // С. 211)
  • Душа сама назавжди вибирає
    З ким бути їй —
    А потім — божественний світ на ключ —
    Немов покій —
(«303. Душа сама назавжди вибирає...» / Пер. Дмитро Павличко // С. 91)
  • Завітав хтось безіменний —
    Без лиця без віч
    Безберегий сокровенний
    Тихомудрий — ніч.
(«1109. Спів цвіркуна...» / Пер. Марія Габлевич // С. 209)
  • Любов - це все. І це все, що ми знаємо про неї.
  • Могила — то межі вузькі
    Що містять одначе
    І Сонце і всі Моря
    І землі що їх побачив

    Той кому дав Притулок
    Під землею єдиний друг —
    Без розмірів і без кінця
    Безмежний довічний круг.
(«943. Труна — невеликий простір...» / Пер. Евгенія Кононенко // С. 200)
  • Моє життя у кутику —
    Рушниця наладована —
    Чека — аж День-господар
    Підхопить — і у путь.
(«754. Моє життя у кутику...» / Пер. Марія Габлевич // С. 179)
  • Надія — це пташина
    Між віт Душі — яка
    Без слів співає пісню —
    Й ніколи не змовка.

    Той голосок прониже
    І Бурю й шал Вітрів
    Що заглушить взялись би Спів
    Що стільки душ зігрів.
(«254. Надія — це пташина...» / Пер. Олександр Гриценко // С. 80)
  • Скажи всю Правду — та не враз —
    Іди не навпростець —
    Сліпучий надто є для нас
    Ясний її Вінець —
    Коли пояснюєш про Грім
    Дитині — шкодить спіх —
    Так Правда йде шляхом кружним —
    Чи —осліпляє всіх —
(«712. Я не просила — ждала Смерть...» / Пер. Максим Стріха // С. 174)
  • У світі я — ніхто — а ти?
    Ти теж ніхто мабуть?
    Отож собі помовчмо вдвох
    Бо ще нас проженуть

    Але ж бо й нудно бути кимсь!
    Як жаба жень при дні
    Знай кумкати своє ім1я
    В шановнім цім багні!
(«288. У світі я — ніхто...» / Пер. Григорій Кочур // С. 86)
  • Хто в свято поспіша до церкви —
    Та мало там принад —
    Волію свій пташиний критас
    Собор свій власний — сад.
(«324. Хто в свято поспіша до церкви...» / Пер. Григорій Кочур // С. 94)
  • Хто успіху не має
    Тому він дорогий
    Напій для тих солодший
    Що гинуть від жаги

    Ті що звитяжний прапор
    Угору підняли
    Відчути б перемогу
    Так гостро б не змогли

    Як воїн що конає
    Подоланий в пилу
    І спів тріумфу чує
    Уже крізь смертну млу
(«67. Хто успіху не має...» / Пер. Григорій Кочур // С. 43)
  • Цей Лист — до Світу що мені
    Не слав своїх листів —
    Природа — вилита в слова
    Величні і прості —

    Кладу своє Послання до
    Незримої Руки.
    Любові заради — мене не сцдіть
    Суворо земляки.
(«441. Цей Лист — до Світу що мені...» / Пер. Олександр Гриценко // С. 115)
  • Чудова штука — Віра —
    Як зір ваш не ослаб.
    Але в складних питаннях —
    Не зайвий Мікроскоп!
(«185. Чудова штука — Віра...» / Пер. Олександр Гриценко // С. 64)
  • Я вмерла за красу але
    Почула у труні
    Що хтось за правду впавши став
    Сусідою мені.

    «За що ти вмерла?» — він спитав.
    Йому призналась я.
    «А я — за правду — він сказав —
    Тож — ти сестра моя!»
(«449. Я вмерла за красу але...» / Пер. Олег Зуєвський // С. 117)
  • Я вчула мухи дзум — умерши —
    Коли в кімнаті стало
    Так тихо-тихо — як у бурю
    Між гребенями шквалу.
(«465. Я вчула мухи дзум — умерши...» / Пер. Марія Габлевич // С. 119)
  • Я не просила — ждала Смерть
    Сама під ворітьми —
    І сіли до її Візка
    Утрьох з Безсмертям ми—

    Повільно їхали — бо ж їй
    Спішить нема причин —
    Для неї вбік відклала я
    Свій труд і свій спочин —
(«712. Я не просила — ждала Смерть...» / Пер. Максим Стріха // С. 173)

Джерело

  • Дікінсон, Емілі. Лірика / Пер. з англійської. Упорядкування та передмова Соломії Павличко. — К.: Дніпро, 1991. — 301 с.