Курков Андрій Юрійович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
м шаблон |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Особа}} |
{{Особа}} |
||
[[Файл:Andrei Kourkov 20100329 Salon du livre de Paris 3.jpg|thumb|Андрій Курков на Паризькому книжковому салоні, 2010]] |
[[Файл:Andrei Kourkov 20100329 Salon du livre de Paris 3.jpg|thumb|Андрій Курков на Паризькому книжковому салоні, 2010]] |
||
'''[[w:Курков Андрій Юрійович|Андрій Курков]]''' — український письменник |
'''[[w:Курков Андрій Юрійович|Андрій Курков]]''' — у минулому російськомовний письменник з України, з 2014 також і український письменник. У 2014 році почав писита твори також і українською і у нього вийшли наступні україномовні твори: «Маленьке левеня і львівська мишка» (художній дитячий, 2014), Рух „Емаус“: Історія солідарності (нехудожній, 2017). |
||
== Цитати == |
== Цитати == |
||
| Рядок 30: | Рядок 30: | ||
{{Поділитися}} |
{{Поділитися}} |
||
[[Категорія:Українські письменники]] |
[[Категорія:Українські письменники]] |
||
[[Категорія:Російськомовні письменники з України]] |
|||
[[Категорія:Автори-К]] |
[[Категорія:Автори-К]] |
||
Версія за 06:15, 27 квітня 2021
| Курков Андрій Юрійович | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Андрій Курков — у минулому російськомовний письменник з України, з 2014 також і український письменник. У 2014 році почав писита твори також і українською і у нього вийшли наступні україномовні твори: «Маленьке левеня і львівська мишка» (художній дитячий, 2014), Рух „Емаус“: Історія солідарності (нехудожній, 2017).
Цитати
Коли людина думає, що хтось має їй допомогти, просто втрачається час і талант. Ніхто не допоможе.[1] |
2003
- Наші ж [українські] сучасні письменники вже відійшли — їхній протест це був відхід від реалізму і за межі реалій. Вони створюють літературу паралельно життю, не перетинаючись з ним. Вони уникають своєї активної соціальної ролі, але при цьому в них є своє коло читачів, переважно студентське, і це коло вони відводять від реальності. Хоча з іншої сторони, найбільш активні — це україномовні письменники, тому вони відводять в україномовне культурне середовище, тож в цьому також є свої принади.[2]
- Я не розглядаю себе як культового письменника. Культовий письменник у нас один — це Юрко Андрухович. Культовим бути небезпечно.[2]
- Я не ставлю задачі: вічне чи не вічне — я пишу те, що мені подобається. Мене досі більше цікавить наше минуле й наше сьогодення.[2]
- Самоцензура це поняття більше журналістське. Письменник не цензурує себе: якщо він розумний, то він іде на межі порушення або табу, або порушення традицій.[2]
- Культурна еліта важлива у суспільстві. … Мають бути особистості-орієнтири, що мають давати альтернативний приклад своєю поведінкою, своєю біографією та досягненнями. … Зараз, наприклад, в нашій культурі найяскравіший орієнтир — Поплавський. Це нормально чи ні — не знаю, подивимось що вийде.
- — на питання про баланс культурних і політично-бізнесових культур, а також питання про суспільного лідера.[2]
- — Якби була можливість, ви поїхали б з України?
— Знаєте, я мав сті́льки можливостей.
— Тобто, ви чекаєте, що тут щось відбудеться?
— Ну звісно. Попереду великі зміни. Вкотре. Відбудуться чи не відбудуться президентські вибори, все одно будуть зміни. Ну, в принципі тут цікавіше. Швидше розвивається життя — як позитивні, так і негативні його сторони. Окрім того, якби я не був упевненим і не сподівався на майбутнє цієї країни (моя дружина і діти — англійські піддані), то поїхав би, бачучи, що ця країна безнадійна.[2]
2010
- Для української культури та літератури є величезна ніша в європейському культурному просторі, яку ми ніяк не можемо навіть на 10 % заповнити чи використати, зокрема тому, що в України дещо пасивний підхід до власних можливостей і регулярна недосамооцінка.[3]
- Щоб ураховувати нашу геополітичну позицію, не треба дивитися тільки на схід. Варто дивитися також і на північ, південь і захід. У нас, я вважаю, не менш важливі історичні зв'язки з Туреччиною, ще важливіші з Литвою та Білоруссю і, звісно ж, із Польщею. Тож давайте, панове, які роблять новини, виходити з поняття геополітична об'єктивність, припиніть насильно нас з'єднувати з чужою територією, навіть коли є чимало спільного. В такому разі варто показувати повністю регіон, де ми перебуваємо, — від Польщі до Росії і від Литви до Туреччини.
- — про хронічну узгодженість новин в Україні з російськими новинами[3]
- Я уявляю собі молодь у Луганській області, яка дивиться російські телеканали і звідти ж черпає інформацію про Україну. Мабуть, вони себе відчувають неповноцінними, бо не можуть зрозуміти, хто ми такі, якщо нас серйозно не сприймає Росія. І раптом тут їм ще й кажуть, що можна не вчити української мови, все можна робити лише російською. В таких обставинах поволі зникатиме фундамент державності й знову повернеться поняття території. … Приблизно такими технологіями, грубо кажучи, і формується рабська ментальність.
- — про посилення режимом Януковича позицій російської мови в Україні[3]
2014
- Ніхто в Європі плаче, що культура гине. Наприклад, ніхто за межами Прибалтики не знає литовське чи естонське мистецтво. Ніхто не підозрює, що є албанська література. Просто приходить час, коли культура країни стає цікавою світові. І якщо цей шанс використовується, то держава вливається в європейський культурний простір. Україна, скажімо, тепер модна серед німецьких студентів. Твори Жадана, Прохаська, Дереша читають і обговорюють. Але потрібно розуміти, що захопити масового читача дуже важко.[4]
Джерела
- ↑ Інтерв'ю з Андрієм Курковим
- ↑ а б в г д е Андрей Курков: В нашем обществе говорить о морали глупо — Aktiv.com.ua, 22.12.2003.
- ↑ а б в Андрій Курков: Прагматизм успіху — Український тиждень, 11.06.2010.
- ↑ Фесенко Л. Андрій КУРКОВ: «Ніхто в Європі не плаче, що культура гине» / Ліліана Фесенко // Культура. — 2014. — 25-31 липня. — С. 9.
| ||||||||||||||||||||
