Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
SergoBot (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
м доповнення
Рядок 11: Рядок 11:
== Цитати ==
== Цитати ==
{{Q|Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком<ref>Любомир Винар. [http://shron.chtyvo.org.ua/Vynar_Liubomyr/Avtobiohrafiia_Mykhaila_Hrushevskoho_z_1906_i_1926_rokiv.pdf Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року], с. 8</ref>.}}
{{Q|Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком<ref>Любомир Винар. [http://shron.chtyvo.org.ua/Vynar_Liubomyr/Avtobiohrafiia_Mykhaila_Hrushevskoho_z_1906_i_1926_rokiv.pdf Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року], с. 8</ref>.}}
{{Q|Цитата = Довго роздумував я над паралелями сеї першої Комуни і тої другої, яка в 46 літ по її роз­громі підняла наново червоний прапор..., а засоби і методи, котрими світова буржуазія зломила пролетаріят в 1871 (погроми війська і по­ліції), повною мірою використала<ref>[http://www.ji-magazine.lviv.ua/Promovy_laureativ_premii_Antonovychiv/Shapoval.htm Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Юрій Шаповал]</ref>.
|Коментар = «Пам’яті Паризької Комуни» (1921)}}
{{Q|Доки народ живе, живе і його мова.}}
{{Q|Доки народ живе, живе і його мова.}}
{{Q|Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.}}
{{Q|Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.}}
Рядок 19: Рядок 21:
{{Q|…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…<ref name="istpravda.com.ua">[http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/01/26/146960/ Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти], ''Історична правда''</ref>}}
{{Q|…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…<ref name="istpravda.com.ua">[http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/01/26/146960/ Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти], ''Історична правда''</ref>}}
{{Q|У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового [[народ]]у.<ref name="istpravda.com.ua"/>}}
{{Q|У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового [[народ]]у.<ref name="istpravda.com.ua"/>}}
{{Q|Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.<ref>''Бжеський Р''. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/868-mlinovetskiy-r-narisi-z-istoriyi-ukrayinskih-vizvolnih-zmagan-1917-1918-rr/ Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр.]&nbsp;— Торонто&nbsp;: Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970.&nbsp;— Репринтне видання: Тернопіль&nbsp;: Джура, 2014. — С. 15—16.</ref>
{{Q|Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.<ref>''Бжеський Р''. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/868-mlinovetskiy-r-narisi-z-istoriyi-ukrayinskih-vizvolnih-zmagan-1917-1918-rr/ Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр.]&nbsp;— Торонто&nbsp;: Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970.&nbsp;— Репринтне видання: Тернопіль&nbsp;: Джура, 2014. — С. 15—16.</ref>}}
{{Q|Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.<ref>[http://litopys.org.ua/ Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту.] // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.</ref>}}
}}
{{Q|Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.<ref>[http://litopys.org.ua/ Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту.] // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.</ref>
}}


== Приписуване ==
== Приписуване ==
Рядок 29: Рядок 29:


== Про Грушевського ==
== Про Грушевського ==



{{Q|Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.|генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918<ref>[http://mnib.malorus.org/kniga/564/ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов)], с. 116</ref>||<!-- Грушевский — председатель рады. Украинский социалист-революционер. Прежде профессор Львовского университета. Старец, сотканный из страха и опасений, чья дряхлая фигура должна придать раде благородную ржавчину почтенного сената. Боязливо цепляется за германскую власть и обнаруживает мало симпатии к Австрии -->}}
{{Q|Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.|генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918<ref>[http://mnib.malorus.org/kniga/564/ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов)], с. 116</ref>||<!-- Грушевский — председатель рады. Украинский социалист-революционер. Прежде профессор Львовского университета. Старец, сотканный из страха и опасений, чья дряхлая фигура должна придать раде благородную ржавчину почтенного сената. Боязливо цепляется за германскую власть и обнаруживает мало симпатии к Австрии -->}}


== Джерела ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist|2}}


[[Категорія:Автори-Г]]
[[Категорія:Автори-Г]]

Версія за 23:11, 17 листопада 2020

Михайло Грушевський
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) — український історик, політичний діяч, голова Української Центральної Ради, академік ВУАН.

Цитати

  •  

Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком[1].

  •  

Довго роздумував я над паралелями сеї першої Комуни і тої другої, яка в 46 літ по її роз­громі підняла наново червоний прапор..., а засоби і методи, котрими світова буржуазія зломила пролетаріят в 1871 (погроми війська і по­ліції), повною мірою використала[2]. — «Пам’яті Паризької Комуни» (1921)

  •  

Доки народ живе, живе і його мова.

  •  

Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.

  •  

Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови.

  •  

Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови…

  •  

…що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно.

  •  

Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.[3].

  •  

…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…[4]

  •  

У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового народу.[4]

  •  

Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.[5]

  •  

Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.[6]

Приписуване

  •  

Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна[7].

Про Грушевського

  •  

Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.

  — генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918[8]

Примітки

  1. Любомир Винар. Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року, с. 8
  2. Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Юрій Шаповал
  3. Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.
  4. а б Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти, Історична правда
  5. Бжеський Р. Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр. — Торонто : Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — Репринтне видання: Тернопіль : Джура, 2014. — С. 15—16.
  6. Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту. // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.
  7. Про укр-журналістику
  8. Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов), с. 116