Само́тність — соціально-психологічне явище, емоційний стан людини, пов'язане з відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми та / або зі страхом їх втрати в результаті вимушеної або наявної психологічної причини соціальної ізоляції. У рамках цього поняття розрізняють два різних феномени — позитивна (самітність) і негативна (ізоляція) самотність, однак найчастіше поняття самотності має негативні конотації.
В неволі, в самоті немає,
Нема з ким серце поєднать.
То сам собі оце шукаю
Когось-то, з ним щоб розмовлять,
Шукаю Бога, а находжу
Таке, що цур йому й казать[1]. — "В неволі, в самоті немає..."
З книги «Самотність. Сила людських стосунків»[ред.]
Дослідники визначають три «виміри» самотності, які відображають певний тип стосунків, яких не вистачає. Інтимна, або емоційна самотність – це прагнення мати близьку людину, якій можна довіряти, чи партнера для інтиму, тобто людину, з якою у вас буде глибокий взаємний зв’язок любові й довіри. Реляційна, або соціальна самотність – прагнення мати якісну дружбу та соціальне товариство й підтримку. Колективна самотність – жага мати коло спілкування чи спільноту людей, які поділяють ваше розуміння сенсу життя та інтереси. Усі разом, ці три виміри відображають повний діапазон якісних соціальних зв’язків, які потрібні людям для хорошого життя[6]. — Самотність – багатовимірна
— Вівек Мурті
Самотність визначається нашим внутрішнім рівнем комфорту. Саме це відрізняє самотність від усамітнення. Коли нам самотньо, ми нещасні й прагнемо позбутися цього емоційного болю. На противагу до цього, усамітнення – це стан мирного перебування сам на сам із собою чи в добровільній ізоляції. Це чудова нагода для самоаналізу і можливість поспілкуватися із собою без того, щоб нас відволікали чи турбували[6]. — Самотність – не те саме, що бути на самоті.
— Вівек Мурті
Усамітнення підсилює розвиток нашої особистості, креативність та емоційний комфорт, дозволяючи нам розмірковувати, відновлюватись і поповнювати запас життєвої енергії. Упродовж тисячоліть монахи й аскети в різних духовних традиціях прагнули усамітнення як можливості для самозаглиблення і поновлення зв’язку з божественним. На відміну від самотності, усамітнення не обтяжене соромом. Це радше сакральний стан[6]. — Самотність – не те саме, що бути на самоті.
— Вівек Мурті
Нам усім треба знати, що ми важливі, що нас люблять. Це глибоко закорінені потреби, які гарантують утіху від стосунків, і коли їх задоволено, наше життя зазвичай стає здоровішим, продуктивнішим і загалом приємнішим. А якщо ці потреби так і залишаються незадоволеними, ми страждаємо. Коли ми в полоні таких страждань, важко уявити, що ці муки – частина задуму еволюції. Проте очевидно, що самотність виконує життєво важливу функцію. Вона попереджає нас, коли бракує дечого необхідного для виживання – соціального зв’язку[6]. — Природа зробила так, щоб ми страждали від самотності
— Вівек Мурті
Дослідники підтвердили, що гени справді відіграють певну роль у хронічній самотності, хоча й близько не таку велику, як досвід і обставини. Дослідивши дані, отримані від понад 10 тисяч людей віком 50 років чи більше, вчені дійшли висновку, що тенденція почуватися самотніми впродовж усього життя, а не час від часу через обставини, на 14–27 відсотків спадкова, як свідчить аналіз спільних варіантів генів. [...] Однак тут важливо зазначити, що самотність – не окремий стан, а емоційна реакція. Успадковується не самотність... а болючість роз’єднання[6]. — Відчуття самотності – спадкове
— Вівек Мурті
Соцмережі можуть допомагати людям у пошуку важливих контактів. Особливо це актуально для спільнот, які історично були ізольовані чи маргіналізовані. Але за неналежних обставин вони можуть загострювати самотність, бо підсилюють порівняння, дають змогу одним цькувати інших і стають сурогатом якісних стосунків[6]. — Що робити з соцмережами?
_(2).jpg)
