Львів

Матеріал з Вікіцитат
Панорама центру міста
Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:
Commons
Commons
Вікісховище має мультимедійні дані за темою:

Львів — адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок, вважається столицею Галичини та центром Західної України.

Цитати про Львів[ред.]

  •  

Львів є справді унікальним містом, яке має свій голос та свій затишок. Хоч народилася я на Тернопільщині, дуже люблю Львів. Мені здається, я люблю кожен його камінчик. Це місто для людей, і кожен львів’янин повинен берегти цю спільну цінність, а розпочати потрібно з малого, наприклад, не смітити. А далі розвивати цю здатність до загостреного відчуття справедливості і таким чином провадити безперервну боротьбу зі злом, не мовчати, а знайти спосіб протидії. Бо якщо дивитись на зло і мовчати – це називається ганебне мовчання[1].

  Олександра Сербенська
  •  

Музичний Львів завжди мав цікаву історію, цікавих викладачів. Це була і українська освіта, і польська – до 1939 року. Було дуже багато професійних українських і польських викладачів, і після війни деякі з них залишились працювати у Львові і займатися композицією. Тут слід назвати Людкевича, Колессу, Максимовича, Барвінського, Солтиса. Після 1945 року була така ідея, щоб прислати до Львова викладачів з інших міст, серед них приїхали такі професіонали як Арсеній Котляревський, Лазар Едельман та ін. Тому Львів був позитивним містом у контексті розвитку музики, і досі таким залишився[2].

  Мирослав Скорик
  •  

Тут розбещений натовп празних євреїв — вигнанців цілого світу, — тут — майже їх земля обітована. Саме вони, спокійно дрімаючи на міських бруках, заробляють своєю запобігливістю більше, ніж інші купці.[3]

  Йоганн Альнпек, «Опис міста Львова», 1605-1606 (Історія Львова з документах і матеріалах. — Київ, 1986. — С. 65.)
  •  

Площа Ринок схожа на алею Діаґон, «Промінвестбанк» на Ґрінготс, головний корпус Львівського університету імені Франка чимось подібний на Гоґвортс, перон залізничного вокзалу – на платформу 9¾… Мене, мабуть, підсвідомо потягнуло перекладати Гаррі Поттера, бо деякі місця у Львові справді подібні до тих, що слугують тлом до подій Поттеріани[4].

  Віктор Морозов
  •  

Полякам боліла втрата своєї влади, поразка армії, атмосфера національної ненависти між ними й місцевими українцями була така, що не могло бути надії на мир і приязнь… З євреями місцеві люди теж не надто приятелювали, але це не була активна ворожнеча — тільки байдужість. Власне, всі три народи жили кожний окремим життям, наче їх поділяли скляні стіни.[5]спогади про 1940 рік

  Юрій Шевельов, «Я, мені, мене (і довкруги). Спогади». — Харків-Нью-Йорк, 2001. — С. 262–263.
  •  

Саме у випадку Львова… й музичного життя, війна принесла деякі сприятливі можливості до самовияву. Раніше, за Польщі, наш доступ до радіомовлення був близький до нуля. Те саме можна сказати й про виконавські можливості для симфонічної оркестри. Львівська оперна сцена українській музиці була недоступна. Щойно в змінених війною обставинах, тобто за радянських і німецьких часів — обминаючи політичне та суспільно-економічне становище, відкрились деякі щілини в суцільному мурі обмежень і заборон… За радянських часів кожна платівка і кожне сказане слово мусило проходити цензуру. Тепер ми мали вільну руку у виборі тем, їхнього музичного оформлення та словесного висвітлення. Німці цим просто не цікавились…[6]

  Василь Витвицький, музикознавець (Витвицький В. Музичними шляхами. Спомини. — Сучасність, 1989. — С. 85.)
  •  

Квартири з туалетом на дворі чи на балконі. Житло на рівні пивниці з бульбою. Старі «польські» кахльові п'єци. Старі «польські» вмивальники. Високі вуличні водяні колонки з довгими закрученими на кінці важелями. Конячі «яблука» на бруківці після вуйкової фіри. Квітковий годинник на початку Личаківської. Бабці-«парашутистки». Виставки учнівської творчості у вітринах на львівських проспектах.

«Колгоспники-брехунці». Радіоприймач «Латвія», обшитий жовтою парчею, з назвами столиць на шкалі і зеленим оком індикатора. Таємничі (для власників Sony чи JVC) назви: «Селга», «Спідола», ВЕФ. Замість невтомних «дюраселів» — батарейки «Крона». Синьо-червоно-зелена плівка на чорно-білому телеекрані. Вінілові платівки «на 33 оберти». «Дніпро» та «Юпітер». Чеський журнал Melodie. «Lato z radjem». Radio Luxemburg. Молодіжна студія «Ритм» із Варшави. «Бітли» на чорно-білих фотокопіях, куплених у класі за 30 копійок. «Олійні» портрети зірок диско на торбинках із мішковини.

Хлопчача війна між сусідніми дільницями. Вуличні демонстрації фанатів «Карпат». Танці під ВІАу «Газі», «Енерго» чи «Ляпі». «Барахолка» та «скупка». Міліцейські «луноходи». Хто бачив, той згадає, хто не застав — хай повірить.

  — Андрій Квятковський, публіцист[7]
  •  

У порівняльному есеї про Львів і Київ «Мала інтимна урбаністика» я намагався через одне слово «рогуль» описати свій стан розчарування Львовом. Я ж стільки зусиль доклав, аби жити у ньому, і беріг у свідомості якийсь світлий образ легендарного міста, а тут потрапив нарешті — і раптом виявив, що Львів переповнений рогулями. Вони й зруйнували це місто.[8]«Ти що, з лісу?» («Жлобологія»)

  Юрій Андрухович
  •  

Місто Лева перетворюється на місто Зозулі: намагаються підкинути своє сміття іншим містам.[9]Про сміттєву кризу у Львові.

  Майкл Щур
  •  

Не можна ділити Україну на «східняків» і «західняків», «донецьких» і «бандерівців». Ми є єдиними, хоч деякі ментальні відмінності я відчуваю. За них страшенно люблю Західну Україну, Львів.[10]

  Ірен Роздобудько

Вірші про Львів[ред.]

  •  

Сивий Львове! Столице моєї мрії,
 Епіцентре моїх радощів і надій,
 Вибухає душа, я тебе розумію,
 Але Львове, хоч трішки мене зрозумій.
 Я до тебе прийшов із захопленням сина
 Від степів, де Славута легенду снує,
 Щоби серце твоє одчайдушне левине
 Краплю сили вдихнуло у серце моє.

  Василь Симоненко
  •  

Я закохався в місто Львів,
Його довершеність казкову…
Не вистачить, напевне, слів
Щоб описати все довкола.

  — Сергій Дроботенко
  •  

Шалений Львів, безкрайнє небо.
Такий красивий, давній Львів…
І надзвичайно мало треба,
Щоб закохатися без слів
У цей чарівний, дивний Львів.

  — Оксана Дубініна
  •  

Старовинне місто Лева
стережуть при брамі леви.
Кам’яні вони й гривасті,
в них розкриті люті пащі.
Та ці леви не страшні —
вірте, дітки, ви мені!
Місто Лева — загадкове,
побуваємо у Львові![11]

  Надія Дичка

«Тільку ві Львові»[ред.]

Най єнші шукають на вербах грушок
В Мюнхені, Парижі, Торонті,
Мене ж Бог боронить від хибних думок,
Зі Львова я ані ні крок.

Бо де ще є людям так файно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зобачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.

Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Та ж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю той Львів, що бракує ми слів,
Львів то є Львів.

На світі є Відень, Гонконг і Нью-Йорк,
Я ж нігди туди не поїду,
Бо зроду не схильний до хибних думок,
Зі Львова я ані на крок…

Ну ж ще зобачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Роздінуть, роззують, ще й писок наб'ють,
Тільку ві Львові.[12]

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Олександра Сербенська: «Не достатньо знати, що українська мова - солов'їна»
  2. Люди твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух першою виявила бабуся Соломія Крушельницька
  3. Бойко О. Синагоги Львова. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2008. — С. 16.
  4. Шість думок Віктора Морозова про музику, мову і Львів
  5. Мартиненко Т. Реакція неєврейського населення Львова на Голокост 1941–1943 рр.: специфіка поведінки в умовах міста / Т. Мартиненко // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. — 2014. — Вип. 1(1). — С. 70–77.
  6. Паламарчук О. Р. А музи не мовчали (Львів 1941-1944). — Львів: Зерна, 1996. — С. 3-4.
  7. «Львів понад усе»
  8. Андрухович Ю. Ти що, з лісу? // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 12. — ISBN 978-966-97344-0-2.
  9. Місто Лева чи місто Зозулі? на YouTube
  10. Дві України в одній сім'ї // Україна молода — Переглянуто: 1 січня 2022
  11. Надія ДИЧКА АБЕТКА УКРАЇНИ
  12. Тільку ві Львові