Velvet Assassin

Velvet Assassin — стелс-екшен від третьої особи, розроблений компанією Replay Studios. Гра заснована на реальних подіях, що відбулися під час Другої світової війни. Вихід гри на PC та Xbox 360 відбувся в середині квітня 2009 року.

Цитати

Віолетта Саммер

• Мені не терпілося повернутись на війну. Там був мій справжній дім. Ми перестали бути людьми. М'ясники в полях тіл, збожеволілі й порочні. Оболонки з плоті, крові та кістки. Істоти без душі.
• В кожне щуряче гніздо є чорний хід.
• ... я помітила, що зона охоронялась бійцями військ СС. В них було одне правило — вони не брали полонених. Втім, я теж.
• Треба було почекати, поки вони не розділяться. Вмирати краще поодинці.
• Німецький склад пального і заряд вибухівки — потужне поєднання.
• Нотр-Дам, дім божий... Шунцелю, ле ти ховаєшся? Про що молишся? Про прощення гріхів?
• Я могла б витягти чеку з гаранати солдата — і він би перетворився на ходячу бомбу.
• Злиток з сейфів Імперського банку. Скільки заради нього пролито крові?
• Зі смертю М'ясника в Париж повернувся мир... Хоча б на одну ніч.
• Німецький капітан-підводник був в зюзю п'яний. В моїх силах було зробити так, щоб він більше ніколи не прокинувся. Одним досвідченим мисливцем менше...
• Ці два аса-підводника жодного «торговця» більше не потоплять.
• Як казав мій начальник, гірше за спійманого агента може бути лише спійманий агент без ціаніду.
• Смерть промайнула в повітрі... Снайпери!
• Всіх злочинців мені не зупинити... але ці вже нікому нічого не зроблять. (після вбивства всіх ворогів у Варшавському гетто)
• Чудовисько було знищене, але скільки на його совісті було невинних? (після вбивства коменданта в'язниці)
• Як це — прийняти ціанід? Зовсім немає часу на роздуми, отрута діє швидко... Ьуло тремтить в божевільному танці смерті... Легені розриваються... Кілька нескінченно довгих секунд — і все. Смерть ніколи не буває легкою... Але темрява... Визволення...
• Мене підставили, зрадили. Але яка тепер різниця. Смерть танцює на уламках мого життя, стримуючи свій голод...
• Яка честь — мною займаються найжорстокіші спеціалісти з усіх. Бригада Дірлевангера. Вони зітруть з лиця землі все село, все спалять... Включаючи мешканців...
• Це... Це не війна. Це божевілля... Безглузде вбивство...
• Село горить. Мешканці... принижені... побиті... повішені... спалені... мертві. Я продовжую сліпо рухатися вперед. Куди приведе мене мій шлях? Я занурююся в невідомість...

Німці

• Чорт забирай, і де мені нову пляшку шукати? Добре цим, в бункері. А загубленим ще краще. Підчка горить весь час. Воші дохнуть в їхніх шкарпетках.. Вони... Вони ніколи зі своєї нори не вилізають, тому їх так і називають — «загублені». Вони обірвали зв'язок зі штабом. Взяли й обрізали. Зовсім збожеволіли від життя в бункері. Ідіоти вони всі на цьому складі солярки. Хто їх знає, що вони там роблять. В Берліні — точно ніхто. Жодних доповідей, ніхто нічого не знає. Може, так і правильно. Нічого особливого. Просто загін злетів з котушок. А нам доводиться їх ззовні оточувати. Важливо особливо завдання для Західного фронту. Ха! Треба було кинути їх догнивати в їх брудному бункері. Бочка дизалю цінніша, ніж солдат — до цього ми прийшли. До біса це все. Мені достатньо хорошого шнапсу. Принаймні, завжди знаєш, з чим маєш справу.
• Чому зі всієї роти найгірший пост завжди дістається мені?
• Чудово. Гм, вона, мабуть, важить більше 200 кілограмів, Чотирьом не підняти. Однак, здається, що статуя висить у повітрі. шедевр, унікальний витвір. Скромний і чудовий. Неперевершена майстерність. Гм, біля основи є клеймо майстра. Ще тут якийсь напис... Треба буде якось розглянути за допомогою збільувального скла. Скільки золота... Статуя має бути безцінною Впевнений, воне буде чудово виглядати на моїй новій віллі в Шлахтензее. Знадобиться декілька бійців, щоб це перевезти. Чорт забирай, я тут вже чверть години чекаю — і ніхто не йде. Де ці кретини? От вони в мене отримають, коли прийдуть...
• Хлопці, дивіться по боках! Побачите цю стерву, відправте її швиденько на той світ! Думає, що може непомітно до нас підкрастися. Як вона помиляється! Спочатку ми з нею трішки пограємося — всі вони тільки цього й чекають. А потім прикінчимо! Сдавайся! Тобі не втекти від моїх людей. Ну гаразд, годі базікати. Здивуйте її як слід.
• ...герр майор... бу-бу-бу... я такий радий... бу-бу-бу... Боєздатність загону... Бу-бу-бу... Повністю задоволений!
• Всі попереджають щодо ворога, але ніхто і слова не скаже про калюжу пд напругою!

Листи

• Моя люба Лені, не турбуйся за мене. Через серйозне порання мене перевели у Варшаву, де я тепер охороняю вхід у колектор. Але мені вже начхати. Я знайшов секретний склад зі зброєю, що належала партизанам, і не доповів про нього офіцерам. Я бачив таке, що боюся тобі описувати. Правда настільки страшна, що краще тобі її не знати. Слід бути чесним з тобою, Лені. Я вже не мрію повернутися додому. Що мені робити з загубленим життям? Я вже практично живий труп. Порожньо, жодних емоцій. Ось що війна зробила зі мною, будь вона проклята. Нехай будуть прокляті ті, хто за неї відповідають. Я хочу лише визволення, вічного сну. Прощавай, твій Фолькер.
• Люба Мариля. Я ще жива, хоча іноді здається, що померла. Не знаю, де мені взяти сил, щоб все це перенести. Вони відібрали в мене Давида. Ми сиділи у великій камері, коли двері відкрились і зайшли двоє в формі СС. Вони нас оглянули, потім один показав на Давида. Двоє солдатів схопили його і жахливо побили. Я нічого не могла зробити, була дуже налякана. Потім вони його винесли, і більше я його не бачила. Лише богу відомо, що вони з ним зробили. Це не люди, вони гірші, ніж тварини. За мною можуть в будь-яку мить прийти. Я боюся, що вони всіх нас вб'ють. Лише б смерть була швидкою. Пробач мене. Я люблю тебе! Твоя Агнешка.
• Любий Поль, я все ще не знаю, чи вона вціліє. Цілими днями дивиться в нікуди. Схоже, життя її більше не цікавить. Вона просто не приходить до тями. Втім, іноді посміхається, наче уві сні. У мене таке враження, що саме сни підтримують в ній життя. Я не можу її зрадити. Ми ж не солдати, Поль, але хтось повинен воювати. А хто з цим впорається краще, ніж вона? Ти побачиш, вона ще прокинеться і допоможе нам. Надасть Опору нову силу! Пробач, Поль, але іншого виходу я не бачу. Це буде моя остання перемога над нацистськими свинями. Потрібно продовжувати те, що ми почали. Я радий, що в мене був такий товариш, як ти. Свобода переможе! Хай живе Франція! Моріс.

Діалоги німців

• А де Герман?
• Охороняє другий міст, якщо ще взмозі. Знову напився.
• Ну, я не здивований. Після всього, через що йому довелося пройти...

—

• Де ти раніше служив?
• В скриньці з дорогоцінностями. Чудове місце.
• Це як? Ти маєш на увазі один з тих таборів? Закладаюся, ще й в секретному підрозділі. До мене доходили чутки...
• Ну то й що, якщо так?
• Ти не турбуйся, я не з шпигунів військової поліції. Нехай роблять, що хочуть. Нічого не хочу знати про все це лайно.
• Краще вже так. Ти навіть не уявляєш, як це лайно може розсмердітися.
• Може, сам якось додумаєшся. Пахне дезінфекцією. Тобі цей запах так само подобається, як і мені? А дизель?
• Ти зовсім здурів. Я пішов.

—

• У тебе теж в грудях коле весь час, так? Повітря не вистачає.
• Ні, але постійно шумить у вухах. Чому ти сьогодні не прийшов у їдальню?
• Бачити не можу більше це лайно. На смак, наче шкарпетки унтерштурмфюрера.
• Замов оленину з соусом з ягод ялівцю. І яблучний штрудель з гарячим ванільним соусом.
• А офіціантку до замовлення не додають?
• Ага, з вершками і вишнею.
• Ось це був би сервіс. Цигарок не знайдеться?
• А я свої залишив у казармі. Можеш сходити і взяти? Вони біля ліжка, поруч з протигазом.
• О, чув це? Хтось тут крутиться поруч. Його ніколи не видно, але іноді чути. Ось! тихо! Чуєш, як він розмовляє?
• Ти збожеволів? Нічого не чую. Що він каже?
• Вогонь палить... пожирає мою душу. Кінець близько. Різанина вже розпочалась... Ти дійсно нічого не чуєш?
• Ні. Ти точно псих, не налягай так на морфій.
• Відчепися від менеь, будь ти проклятий. Хто ти взагалі такий? Що за вогонь? Забирайся, замовкни!
• Схоже, зовсім здурів. Я піду далі.

—

• Клятий крадій! Як можна красти у своїх товаришів, в братів по зброї! Це остання крапля!
• Та годі... Я нічого не крав!
• Ти брешеш! Ти вкрав мою шоколадку! Крадій!
• Та годі, може, це оберштурмфюрер її взяв.
• Ну звичайно! Думаєш, я не помітив? Помиляєшся, мерзотнику!
• Та замовкни! В тебе що, інших проблем немає? Випий пива і відчепися від мене.
• О, як мило. Поверни мій шоколад негайно, злодюго!
• Можна все-таки тихіше? В мене вже вуха болять.
• Таких мерзотників світ не бачив! Ти соціально небезпечний! Я в СД на тебе поскаржуся, вони тебе до стіни поставлять!
• Тільки не плюйся, коли говориш! Вот скотина, що важко свою слину при собі тримати?
• Тьху! Ти — саботажник! Я пишу рапорт! Відразу після зміни! Крадіжка шоколаду — це державна зрада! Отримаєш у мене!
• Знаєш що? Візьми свій шоколад і запхай собі...

—

• До мене вчора пришли троє французів. Хотіли вступити у війська СС. Практично на колінах благали. Тільки цього не вистачало...
• А що ти можеш зробити? При такому розкладі нам потрібен кожен боєць, навіть іноземці.
• Так, кожен боєць... Але не кожен боягуз навколо.
• Відразу видно, ти з новачків. Я таких балакунів бачив, вони перші гинуть.
• Ніхто мене не вб'є. Я вже помер.
• З боку помітно. Постарайся принаймні тіршки ожити, коли серйозні справи почнуться.
• Що тут може трапитися? Тихо, як на цвинтарі.
• Так-так-так... Ти все-таки будь обережнішим. Поки командування тут набиває кишені, ми всі — цілі для боягузливих убивць.
• Нехай спробують, я їм дам в мордяку кілька разів. Окрім цього, ми забираємо лише те, що належить нам. Як ти вважаєш, звідки це все? ще з тих пір, як Наполеон всю Європу розграбував. Згадай скандал у Версалі.
• Хлопче, війна — це зовсім не те, чому нас в академії навчали. Я ж тобі добра бажаю.
• Дякую, я можу про себе потурбуватися. Повернуся до патруля.

—

• Ось поглянь на ці фламандські шедеври. Це не просто мазки фарби на дереві. Це бачення, це більше, ніж просто фарба.
• Що?
• Ну ось, наприклад, той портрет ван дер Вейдена. Чорний принц на чорному фоні. Найбільш неймовірний чорний колір з всіх, що я бачив.
• Так? А по моєму, всі ці картини однакові. Що такого в цьому чорному кольорі?
• Чорний вбирає в себе все, містить все, але залишається невидимим. Чорний колір ван дер Вейдена — це абсолют.
• Знаєш, брате, ти зовсім здурів. Є ж картини олією, на яких більше кольорів, більше предметів. Гарні коні, пейзажі...
• Пейзаж намалювати значно простіше, ніж такий чорний колір. Я б всю колекцію віддав за мініатюру ван дер Вейдена.

—

• Мені минулого року плече прострелили. Все було спокійно, і — бац! Я нічого ні почути, ні відчути не встиг.
• Це тобі ще пощастило. Моєму другу ногу відірвало гранатою... Ніколи не забуду це видовище.

—

• Гм... Кажуть, коли в росіян закінчується тютюн, вони курять сушені коров'ячі кізяки.
• Ну так, а ще крадуть танковий дизель і п'ють його. «На здрав'є!» Ну, росіяни...

—

• Одного вже знайшли і схопили. Другий нещодавно сам отруївся. Отже, один ще десь ховається.
• Напевне десь недалеко. Я чув, що він поранений. Отже, далеко не втече.
• Якщо ми його спіймаємо, напевне отримаємо по медалі. Штурмбанфюрер Генкель ось вже Залізний хрест отримав.
• Нехай запхає його сам знаєш куди!
• Думай, що говориш! Пахне зрадою!
• Ну то й що? Якщо гудзик з форми відірвався — це теж зрада.
• Ти зовсім здурів?
• Штурмбанфюрер може мене хоч в с**ку поцілувати. Я все знаю про його брудні справи, тому він ні в чому не посміє мене звинуватити.
• Годі цю маячню нести! Обережніше! Якщо хтось почує, тобі ой як дістанеться!
• Ха. Тут всі пов'язані, хлопче. Тому не говори дурниць. Піду прогуляюся, і до біса їх всіх.
• Командир сказав, що ми повинні охороняти цю позицію.
• Я нічого не чув. І ти теж.
• В нас будуть неприємності.
• Ну то й що? Не сміши мене. Неприємності... Сходи до росіян, вони тобі пояснять.

—

• Що буває з тими, хто впирається?
• Тобто?
• Ну, ось вони не хочуть колотися. Бувають же й такі. Чо з ними стається в гестапо?
• Ні, там свої методи. Зазвичай починається все з побоїв. Потім декілкьа днів без її в карцері. Інколи викручують або ламають кінцівки, а бувє, що й апутують. Нігті видирають. Електрошок, уколи, патогени. І так далі.
• Боже мій, ти серйозно?
• Ні а що? Вони всі це заслужили. Якщо я спіймаю когось, так само вчиню, не сумнівайся.

—

• Агов, Франце, чув? Еріху видали Парабеллум. Сам командир взводу, за заслуги на фронті.
• Серйозно? Непогана зброя, так. Але варто визнати, надто крихка для армійської зброї.
• Дурниці, немає нічого кращого. Пробивання і зупиняюча сила дев'ятиміліметрового набою чудові. Не кажучи вже про те, що це найгарніший пістолет.
• Ну, цінна річ для колекціонерів. А велику армію такими не озброїш.
• Але для полювання на кроликів — чудова штука.
• Якого полювання?
• В цілому так. Випускаємо сімох в'язнів, рахуєш до десяти. В тебе сім набоїв. Якщо не зможеш влучити у всіх кроликів, ти програв.
• Прийнято. З того, що програв, скажімо, ящик пива. Тільки однакова зброя в обох. Я не дам себе провести.
• Не турбуйся, все буде чесно. В Росії ми часто в полювання грали, справжня розвага...
• Чудово. Зустрінемося буля точки збору і зберемо в'язнів.

—

• Тих, хто слухняний і добре працює, ми винагороджуємо належним чином.
• Так. А хто не підкоряється, отримує пенька.

—

• Зайдеш потім до Франца? В нього кілька новеньких. Симпатичні дівчата, такі милі.
• Знаю про його дівчат. Франц за них коменданту черевики вилизує.
• Не лише чоботи. Вгадай з трьох разів, в кого найбільш доглянута дупа у всьому Рейху? Вже вдалося поглянути на нових дівчат, до речі?
• Ну, до Траудль їм далеко. А Траудль не така, вона порядна дівчина. Береже себе до весілля.
• Що? Серйозно? Ти ніколи не бачив її голою?
• Повністю — ні.
• Хоча в тебе такий сморід з рота... Я не здивований, що дівчата тебе близько не підпускають. А може, в неї бородавки на дупі.
• Щоб я такого від тебе більше не чув, зас***цю!
• Та годі, я ж пожартував. До речі, чув ось це? Фюрер каже: «Перемога має бути нашою до Різдва!» А Роммель відповідає: «Ні, перемога має бути нашою завтра, бо нікому буде її святкувати.»
• Хто це тобі розповів? Чудовий жарт, треба запам'ятати. До речі, це правда, що американці навіть у ліжку жують гумку?
• Спитай свою Траудль!
• Ти в мене зараз добалакаєшся, свиня! Попреджаю: ще раз — і зуби повибиваю.

—

• Агов, Отто! Я тобі розповідав, що Йохен зробив з психом з 11-ї камери?
• Ні, а що?
• О, слухай. Ми до нього прийшли, піднос з їжею поставили, і Йоганн каже: «Ось, будь ласка, господарю». А потім прямо на його очах помочився на піднос. І, отже, Йоганн каже йомі: «Якщо не подобається їжа, скаржся коменданту».
• І як, поскаржився?
• Ну так. Лутц йому за це таке влаштував, що той досі жодного слова не вимовив.
• Нічого дивного. Тепер я розумію, чому в нього всі так швидко розколюються.

—

• Слухай... Вчора, на ферму... Це ж були діти. Досі не прийду до тями... Так неправильно, не треба було нам цього робити...
• Зберися, ганчірко! Якби не ми, то хтось інший. Нічого з цим не зробиш.
• Ми їх в канаву кинули, наче якигось тварин...
• Я, між іншим, не кинув, а акуратно поклав. Новачки постійно такі, як ти. Пройде. Ось, випий.
• Я так більше не можу. Не можу заснути вночі. А що, якщо ми програємо війну? Всім доведеться відповідати.
• Ну ти б ще голосніше це сказав. Занадто багато думаєш. Знайди собі дівку на ніч і відпочинь.

—

• Ти чув? Минулої ночі був наліт на Кельн. Слава богу, з моєю сім'єю нічого не трапилося. Чим не привід відзначити.
• Ось так завжди буває. П'ємо за перемогу, п'ємо за поразки. Завжди п'ємо.
• Якби ми пили лише за перемогу, давно б вже померли від спраги.

—

• ...ти в курсі, що фюрер — несправжній?
• Що? Ти здурів?!
• Він несправжній. Той, кого ми бачимо на парадах і в новинах — взагалі всюди — це двійник.
• Повна маячня. Не вірю я в це.
• Та ні, я серйозно. Черчилль і Сталін те ж саме роблять. В них теж є двійники. У всіх є.
• Ти зовсім здурів. Так, звичайно, фюрер справжній. Хто ж ще, як не він? Ти сам в це віриш? Все, я пішов.

—

• Ось що я скажу... Розкажуть вони, де переховується вбивця, чи ні — жодної різниці. Бригада Дірлевангера повністю знищить село...
• Дірлевангер? Вони вирушають сюди?
• Так, дехто ще вчора прибув. Не знаю, щоправда, де вони зараз.
• Ого! Це правда? Штурмова бригада Дірлевангера...
• А ти подумай. Спочатку вбили Шунцеля, тепер напали на Камма. Закладаюся, ниточки ведуть до агентів Лондона.
• Ну так. Хлопці Дірлевангера вміють з цим розбиратися. Вони цілі області вирізали в Росії.
• Кажуть, їхній командир — зовсім псих.
• Ага, штаб навіть намагався його судити. За недисциплінованість і звірства, уявляєш?
• Коли починається проблеми, вони самі раді, що в них такі хлопці в армії.
• Ти навіть не уявляєш! Вони всі — п'яні бандити і вбивці. Вбивають без розбору.
• Вбивають всіх підряд, не розбираючись. Кажуть, Дірлевангер раніше у в'язниці сидів, ледь не в концтаборі.
• Гаразд, ходімо вже. Не хочу, щоб мене в якості покарання до цих ненормальних перевели.

—

• Бачив колись, як люди горять? В ямі? Майже неможливо.
• Та годі. Якомога більше бензину — і все.
• Зовсім ні. В ямі не вистачає кисню, кістки лише обвугляться. А бруд куди подіти? Ти ж знаєш про цей трюк з водою.
• З водою? Ти жартуєш?
• Так, канави в таборі завжди повні води. Від неї ніяк не спекаєшся. Але вогонь горить значно гарячіше, адже у воді теж є кисень.
• Ніколи б не подумав. І що, кістки та зуби згорають на попіл?
• Так, повністю. Якщо правильно все зробити. Це мистецтво.
• Аж не віриться, Але я б це мистецтвом не назвав.
• Ну, це як подивитися. Врахуй, що кому-завгодно цю справу не можна довірити.
• Схоже, що так. Але я б нізащо добровільно не погодився. Вже краще 2 зміни в патрулі стояти.

—

• Як йде підготовка до вогнища?
• Другий взвод зараз витягує вцілілих з домів і жене до церкви.
• Отже, вже майже все готове. Закинемо їх в пічку, замкнемо двері — і додому!
• Оце так урок зрадникам!
• Можеш на це розраховувати...