NecroVisioN

NecroVisioN — відеогра в жанрі шутера від першої особи, перша гра з однойменної серії ігор, розроблена польською ігровою студією The Farm 51 для Microsoft Windows, і видана 505 Games 20 лютого 2009 року.

Цитати

Вступ

• Грудень 1916. Наближається найжорстокіший час Першої світової війни. Сили всіх учасників виснажені постійними боями. Лише в одній битві біля берегів річки Сомми залишились понад мільйон тіл — пробитих кулями, отруєних газом, розірваних шраплеллю, вбитих в рукопашному бою. Хмари отруйного газу та вогню вкривають мертву землю. Вибухи мільйонів артилерійських снарядів затьмарюють Сонце, піднімаючи до небе замлю та уламки. Громове відлуння війни чути і в глибоких підземеллях. Нескоро хтось добровільно насмілиться наблизитись до цього місця. Але не просто так цю ділянку французької землі називають «Нічия земля».

Саймон Бекнер

• Мій єдиний шлях — прямо в пащу лева.
• Це божевілля. Смертоносна зброя на мертвій землі.
• Хто хороший, хто поганий — не знаю, але ствол точно в мене!
• Електрика? Навіщо, цікаво — щоб когось не впустити... чи не випустити?
• Схоже, у вас теж вийшов день турбот.
• (підсмажив кулеметника) Ось так! З хрусткою скоринкою, можна подавати до столу!
• Дитина може вдарити сильніше!
• Як цей хаос змінює людей... Чи в мене вже галюцинації? Стривайте. Це — наслідки війни? Чи може... це все лише в мене в голові? Бійка-то буде?
• День сьогодні й так не задався — не треба його ще більше псувати!
• Велика війна почалась багато років тому. Ніхто вже не пам'ятає її причину. Всім вже байдуже. Кожен день може стати останнім. Щоденне жахіття і нескінченне божевілля оточують з усіх боків. Все, що має значення — прожити якомога довше і не дати себе вбити. Завдання просте — вбий якомога більше ворогів... Якого біса? В тебе, очевидно, не просто тиф! Здавайся або помри! Ви що, зовсім невразливі? Ось тобі на закуску! Треба вибиратися звідси. Тут відбувається щось жахливе. Схоже, німці підчепили якусь дивну хворобу — або щось гірше.
• Не надто приємне місце, щоб святкувати тут Різдво... Треба знайти інший вихід.
• (після прочитання листа) Безсмертя? Так, стоп: відрубання голови лопатою, срібні кулі... кровожерливі тварюки з-під землі... Невже це те, про що я думаю?
• (до гігантського монстра) О, повернувся? Потанцюємо? Ні? Так?.. Схоже, все-таки ні.
• (бере в руки дробовик) О, дитинко! Я так радий, що ти до мене повернувся!
• Ось так! Йдіть до татуся!
• Так-так, які у вас тут іграшки (пістолети-кулемети). Я б від таких не відмовився!
• Це місце перетворило нас всіх на тварин... Зуби та ікла, кулі, отруйний газ... Кожен хоче лише вбивати.
• Снайперська гвинтівка. Всю гидоту можна буде розглядати здалека... Я не проти.
• (бачить дракона) Матір Божа, а я думав, що сьогодні вже все побачив.
• Повітря просякнуте жагою крові. Я намагаюся це припинити, але і я просто проливаю кров. Думаю, для цього є спеціальне слово, і це слово — «війна».
• Е-е... Жодної поваги до немертвих.
• (після вбивства великого чудовиська) Оце так бій! А в тебе друзів немає? Бо мені поперло!
• Смерті моєї хочете? Доведеться почекати!
• Не думаю, що вони мені відкриють, якщо постукаю. Схоже, доведеться зайти ефектніше.
• Поважай мою майстерність!
• Як мені викинути це жахіття з голови?
• (після збиття літака) Хто стріляв — той підстрелений. Справедливо, по-моєму!
• (бачить гігантське чудовисько) Куди це він так поспішає? Може, нам його ввічливо-ввічливо спитати?
• Не знаю, чи це церква, але мені здається, що тут знайдеться вівтар, який приведе мене зовсім не на небеса. Ось це мені потрібно.
• Ще один комітет із зустрічі? Як же ви, тварюки, не розумієте — я рятую ваш клятий світ!
• Або швидкий, або мертвий, Саймоне!
• (до гігантського монстра, який відкинув танк) Та-так, добре, я тебе зрозумів. Ти сильний хлопець. Якщо ще навчишся тоно відчувати, всі дівки будуть твоїми.
• Агов, хлопці, ви знаєте, що вже померли? Ви всі мертві! До чого це все?
• А як щодо чесного бою? Ти і я, на рівних?
• Кажу тобі: злазь і бийся, як чоловік!
• Можливо, це пекло якогось іншого світу.
• Як вам таке правосуддя, мерзотники?
• Хороший вартовий, хороший. На чойові не розраховуй.
• Що в нас там? Дракон відвезе мене прямо до пекла? Ще трохи — і я повірю, що ти не жартуєш. Гаразд, давай знайдемо нашого хлопця.
• Цей кріт-чаклун весь час був правий. Всіх нас веде доля. Ми лише маріонетки, а наші ниточки в руках демонів. Тільки тепер моя доля у моїх власних руках. Я став чимось... Чимось більшим. Жодній людині не доводилось мати силу, подібну моїй. Я більше не простий смертний. Я перейшов межу. Світ у моїх руках. Жоден ворог не встоїть переді мною. Я невразливий, безсмертний. Я врятував їх всіх: людей — нездатних і жалюгідних, вампірів — старих і ослаблих. Чи заслужили вони на життя? Я не відчуваю жодного зв'язку з ними. Жодних емоцій. Я значно вищий за них всіх. Чи померло щось всередині мене? Декілька життів? Шматочок людяності? В моїй душі тепер лише те, що мені потрібно. Одне бажання. Гаряе, люте бажання — спрага. Спрага до крові, яку не вгамувати ніколи.
• Сьогодні — 11 листопада 1918 року. Останній день Першої світової війни. Сьогодні я поглянув в очі смерті — і вона відвела погляд. Можливо, мене береже якийсь ангел-охоронець. Лікарі кажуть, що в мене контузія. Не пам'ятаю жодного дня з останніх двох років війни. Чистий листок. 2 роки війни — траншеї, вбивства, пекло на Землі — а я не пам'ятаю нічого. Мабуть, мені слід радіти, але ці штуки в моїй руці, символи і метал всередині. Лікарі не можуть їх пояснити. Може... Може, і це теж на краще. Не впевнений, що я справді хочу знати відповіді. Хтось одного разу сказав, що пам'ять наче котяча колиска — вся з ниток і вузликів. Якщо взяти нитку і йти поній вгору і вниз, вперед і назад, то рано чи пізно опинишся в тому місці, де починав. Можливо, колись я розплутаю вузли своєї пам'яті, навять якщо прихована там істина змінить мене назавжди.

Листи

• 1 грудня 1916 року. Я думав, що все буде в порядку, але Ле-Борро виявилось небезпечним місцем — я зробив дурницю, вирушивши на самоті. Як тільки я увійшов в ліс, то відразу був оточений французькими солдатами. Якби я послухав товаришів! Французи підстрелили мене, роздробили кістки і залишили. Все, що я бачив, стікаючи кров'ю на землі — це тіла, навалені до самого неба. І все це за 7 з половиною метрів грязюки.
• Мій час майже вийшов. Некромант створив цих чудовиськ для розваги. Я бачив, як нічні жахіття стають реальністю. Його божевілля і скажена спрага знищать все живе. Він уклав проклятий договір з силами зла. Але тут є й гірші речі. Його народжене з вогню чудовисько — чи стане воно зброєю у війні? Як нам їх контролювати? Чи не відкриє це ворота пекла назавжди?
• 9 грудня 1916 року. Хтось знає, що трапилось з Адальбертом? Я знаю, що йому не пощастило на Соммі, але з тих пір про нього жодних звісток. Нам не вистачає його доброти. Він був одним з найкращих — щовечора співав під гітару. А тепер зовсім зник. Якщо хто-небудь це прочитає, що ж трапилось з Адальбертом Кралле?
• 16 жовтня 1916 року. Тобіас зробив це для ближнього бою, він постійно боявся бійки. Стволи він теж не любив, тому зробив прилад, який може сильно бити. Ідіотизм, звісно, але в цьому весь Тобіас!
• 4 листопада 1916 року. В темряві ці кімнати ще страшініш. Іноді я туди заходжу просто поглянути, щоб зрозуміти, як експерименти Циммерманна впливають на всіх нас. Ктось сказав мені, що він уклав угод з підземними володарями, але через вибух я погано чую і міг щось не так зрозуміти...
• 9 грудня 1916 року. Все, що в нас було — пси П'єра. Але вони тепер змінилися. Він їх не годував, і вони зникли... Коли вони повернулись до нього, він не повірив своїм очам. Але дуже швидко він зрозумів, що вони повернулись ЗА НИМ.
• 12 грудня 1916 року. Горизонт порожній — лише дим і помпіл. Навколо надто жахливі речі, щоб навіть думати про них. Під ногами шматочки мого друга; його нога наді мною, нагорі траншеї, а ось там — його голова з великою дірою. Навколо траншея, що обвалилася — потім бомби, верески, біль, всі б'ються. На нічийній землі тіла навалені в такій кількості, що я не уявляю, як їх закопувати... не кажучи вже про належні похорони. Як це все влаштувати? Коли? Та й хто прийде?
• 2 листопада 1916 року. Ми притягли сюди вчених — і що тепер? Вони називають нас вузьколобими кретинами, але самі не набагато кращі! В цьому місці будь-хто може втратити розум! Вони стверджують, що це якийсь храм. Чий храм?.. Я вважаю інкаше! По-моєму, це в'язниця для ідіотів, спаціально побудоване місце, щоб вбивати людей. І вони нас тут вбивають! Звідусіль вистрибують і...

Діалоги

• Солдат: Вставай, солдате. Пора.
• Саймон: Чорт забирай. Мені наснилось, що сьогодні мені наказували не прокидатись.
• Солдат: Тільки не кажи, що ти забобонний, янкі! Мені снилась моя Джейн, тільки вона була зайнята і нічого не говорила, ха-ха-ха!
• Саймон: Ми тут вже надто довго сидимо. Схоже, хтось нагорі плаче через несправедливість долі.
• Солдат: У нас в Англії це називають «дощем».

—

• Офіцер: Слухайте, солдати! Сьогодні все скінчиться! Одним рішучим ударом ми прорвемо оборону німців! Ми знаємо, що вони слабкі і налякані... Вони навіть не зрозуміють, що трапилося! Тому тримайте голови нижче, а зброю — вище! З флангів нас прикривають танкові групи — ми станемо лезом, що розріже німецькі траншех і викосить ворога наче паразита, яким він і є. Запам'ятайте цю мить! Сьогодні сили зла будуть знищені раз і назавжди! Це наш обов'язок!
• Солдат: Ну що за маячня.
• Офіцер: Не здаватися! Не відступати! Вперед, до перемоги! За короля і країну, хлопці — знищимо покидьків!

—

• Солдат: Слава Богу! Я думав, ти — покійник, як і решта.
• Саймон: Можливо, ти був правий. Думаю, мене поховали живцем.
• Солдат: Отже, американський покійник?
• Саймон: Довго я був непритомним?
• Солдат: Я що, схожий на годинник з зозулею?

—

• Саймон: Ну, і де решта бійців?
• Солдат: Ти здурів?! Ми і є решта бійців! Ми останні, загублені, забуті! Весь третій батальйон загинув. Німці не беруть полонених: кожен, хто не отримав кулю в лоб — наковтався газу. Хвала Господу, що мені вдалося закрити двері так, що цей бідолаха залишився ззовні... Стукав, копав двері — але ні, я не відкрию! Нікого немає вдома!
• Саймон: Стривай. Ти кажеш, що німці не могли сюди увірватись?
• Солдат: Які німці?! Якби вони знали, що тут хтось є, то підкотили б гармату і рознесли нас на шматки. Ні, ці вилупки були в своїх траншеях в цей час...
• Саймон: Так... Якщо це були не німці... Хто тоді намагався сюди увірватись?..
• Солдат: Та весь клятий четвертий батальйон, коли втікав від газу! В ниж не було жодних шансів...
• Саймон: Це мій підрозділ... Це були мої друзі, солдате.
• Солдат: Це британська армія, треба сказати.
• Саймон: А ти їх не впустив. Врятував лише самого себе.
• Солдат: Якби я вібкрив двері, померли б не лише ці бідолахи!
• Саймон: І як ти тепер збираєшся з цим жити? Решту життя ти будеш прокидатись від їхніх криків!
• Солдат: Ти думаєш, мене це хвилює? Назад! Я буду захищатись! Це війна, і вони тепер мертві. Якби я відкрив двері, сюди за ними прийшли б німці і газ. Розумієш?! І ми б тут з тобою не розмовляли! Ні, я збираюся вижити, не турбуйся. Ось, поглянь — це документи мертвого німецького офіцера. Тут маршрути їхніх патрулів, паролі і сховки зі зброєю. Я навіть знаю, як звіть його служицю! Гельга! Поглянь, яка вона товста. Я збираюсь дочекатись ночі і непомітно втекти звідси. Можливо, навіть разом з тобою... Якщо залишу тебе живим.
• Саймон: Отже, ось як ми зробимо. Гельгу залиш собі, а документи я забираю.
• Солдат: Хто ти такий, щоб мені наказувати?
• Саймон: Ніхто, ніхто. Ти тут великий полководець. Один постріл — і через декілька секунд тут буде вся Баварська армія.
• Солдат: ти правий, розберемось по-тихому.
• Саймон: (після перемоги над солдатом) Просто не віриться. Я вперше б'юся з психом, який має бути на моєму боці! Чорт забирай, тут тхне, як на бійні! Не збираюся чекати ночі — треба вибиратися!

—

• Солдат: Агов, ти, там. Це єдиний шлях звідси. Йди, поки можеш, а я залишуся тут. Я поранений. Втратив зброю... Я тут просто готова мішень! Мене відразу нашпигують кулями! Я пишу цей лист і він допомагає мені відволіктися від думок про смерть. Це для моєї дружини, Сари. Я вже майже закінчив. Боже, що тут було! Німці вбив всіх, кого бачили, а решту доб'ють літаки. Слухай... Ти можеш допомогти хлопцям забратися звідси. Доберися до кулемета і збий це летюче сміття. Вбий їх всіх, і поспіши... Хлопці довго не протримаються. Ось, візьм, мені це (набої) вже ні до чого. Щасти тобі! Стривай, Зажди хвилинку, я зараз допишу лист. передаш його моїй Сарі? Будь ласка...
• Саймон: Знайди поштаря. В мене повно справ. (після збиття літаків) Якщо є Бог... Може, це він вказав мені шлях звідси. Тепер треба доставити переляканого хлопця додому. (знаходить мертвого солдата) Йшов би ти зі мною, поки була така можливість... Прощавай, друже. (після прочитання листа) Не знаю, чи може людська душа покинути таке місце, але частинку її мені вдасться врятувати. Він сподівався, що колись вона зможе це прочитати... Може, голоси цих хлопців мають бути почуті. Так чи інакше... Поштар збирається надерти декому зад!

—

• Саймон: Це ви тут газом бавитеся? В мене для вас послання з того світу.
• Німець: Я не винен! Я лише виконую наказ!
• Саймон: Впевнений, так воно і є. Ну, що тут відбувається?
• Німець: Тут були... тварюки, жахливі тварюки, навіть не знаю, як їх назвати. Іх треба було зупинити, не дати їм до нас дістатись. Ми побудували барикаду... минулої ночі один зрадник намагався її підірвати, але я його застрелив!
• Саймон: Кажи зрозуміліше, і швидко!
• Німець: Слухай, що я кажу! Вони прийшли нізвідки! Прямо з землі вилізли. Забрали людей... ми їх більше не бачили. Тепер ми блокуємо доступ до сектору, стримуємо їх. Може, вони вже в цьому шпиталі — в мене наказ отруїти все. Ніхто не повинен ні увійти, ні вийти!
• Саймон: Боже, та про що ти? Схоже, наковтався власного газу. Слухай, зробимо так — віддаш мені протигаз і я сам туди сходжу.
• Німець: В мене наказ!
• Саймон: Звісно, в тебе наказ. Хороший хлопчик.
• Німець: Ще крок — і я стріляю!

—

• Німець: Давайте, швидше! А, ось і він!, Схоже, він повзе, вже майже тут...
• Інший німець: Хлопці, в нас проблема...
• Ейлан: Те, що нам потрібно. Сила. Так, він зміг би їх повести. Але спочатку треба розправитись зі зрадником. Зрадник надто довго грає в бога. Все для себе, все заради власної влади. Але цей може все змінити. Він розбереться зі зрадником раз і назавжди. А потім, потім... Він стане одним з нас. Ми будемо правити ними. На поверхні. В диму, що закриває сонячне світло. Таааак...
• Саймон: Матір Божа! Що тут коїться...

—

• Саймон: Як він міг тут вижити?
• Лист пораненого німця: 14 грудня 1916 року. Я повернувся, щоб допомогти розпилювати газ. Ми намагались зупинити їх, але вони лізуть прямо з-під землі. Потім Йоста поранили, і я залишив йому набоїв, щоб той зміг захистити себе. Якщо ви читаєте цей лист і ви на нашому боці — у хлопців не було особливих шансів вибратися. Проте якщо ви зможете, знайте — неподілк на горбі є набої. Тільки обережно — остерігайтесь летючих чудовиськ.
• Саймон: Хлопця, мабуть, добряче контузило. Летючі чудовиська. Це ж треба. Мабуть, опинився надто близько з кимось із наших льотчиків.

—

• Саймон: Так, я теж радий зустрічі. Боже мій... Що в нас тут ще? (отримує прикладом по голові) Це що таке було?
• Німець: Не згадуй імені Господа в цьому місці. Так не можна! Це богохульство!
• Саймон: Он як? Чого б це?
• Німець: Лише у нас є таке право! Ми — його небесні воїни! Ми зупинимо темряву!
• Саймон: Якщо Бог на вашому боці, то з ким ви б'єтеся?
• Німець: Замовкни і рухайся, і дивися — без фокусів!

—

• Полонений британський солдат: Агов, допоможіть! О, слава Богу! Ні, не можна вимовляти його ім'я тут! Я недостойний! Благаю, не карайте мене за це!
• Саймон: Спокійно, спокійно. Ти тепер у безпеці. Слухай, ти давно тут стирчиш?
• Солдат: Не дуже. Кілька днів тому ми вийшли в розвідку перед атакою, і тут вони нас спіймали. Катували нас. Марк першим зламався і розповів їм план атаки. Тоді вони спіймали нас в пастку і майже всіх перебили за допомогою газу. Я чув, як вони хвалились цим сьогодні, боягузливі негідники. Це правда? Всі наші мертві?
• Саймон: Правда. Але якого біса тут відбувається?
• Солдат: Справжнє жахіття. Спочатку ми думали, нам пощастило, що вони нас залишили живими. Сподівались, що буде атака і наші хлопці нас звідси витягнуть. Але потім вони почали нас катувати і сказали, що це ще квіточки. Ми тримались, як могли, і тоді вони впустили сюди цю тварюку. Вона мені ногу розірвала, а Марку — так взагалі руку відкусила. А потім в шию вчепилась, жах! Але вони не дали їй нас убити, хотіли нас ще якось використати. Краще б ми померли відразу.
• Саймон: Це не та тварюка, яка на моїх очах їх на шматочки роздерла?
• Солдат: Ні-ні, щось зовсім не схоже. Наче... наполовину людина, а напаоловаину... не знаю навіть. Все було огорнуте колючим дротом. Аще висмоктувало кров. Тобі ніколи не доводилось бачити подібного.
• Саймон: Я собі це весь день кажу.
• Солдат: Слухай, я не знаю, що тут відбувається, але решта німців забарикадувались всередині фортеці. Чудовисько, до речі, теж кудись зникло — принаймні, тимчасово. Так що тут нікого немає, крім трьох моїх друзів, що приковані до стовпів і скоро зміняться.
• Саймон: Зміняться? Це як? Може, їм ще можна допомогти?
• Солдат: Їхнє становище настільки ж безнадійне, як і моє. Просто для мене не знайшлося стовпа. Ми заслужили смерть, зрадивши товаришів. Гаразд, моя доля мене не так сильно турбує... А от ти ще можеш скористатися безладом і вибратись звідси. Може, застрелиш кілька фріців.
• Саймон: Можеш не сумніватися.
• Солдат: Будь ласка... В мене ще одне прохання, поки ти не пішов.
• Саймон: Ну?
• Солдат: Дай мені зброю. Живим вони мене не візьмуть.
• Саймон: Бери. (після самогубства солдата) Ось так. Справа тепер не в тому, вцілію я чи ні. Я не знаю, прот кого або чого я б'юся... Але якщо мені судилося померти, я заберу з собою стільки цих виродків, скільки зможу.
• Невідомий голос: Так. Так!
• Саймон: Хто б ти не був, або вилізай, або замовкни вже!

—

• Німець: О, чорт, чорт, чорт!
• Саймон: Що трапилося? Чоловік повернувся з відрядження?
• Німець: Пропусти мене!
• Саймон: Хтось за тобою женеться?
• Німець: Так! Тобто, ні! ЧОРТ!
• Саймон: Гаразд. Кажи, що тут відбувається!
• Німець: Тобі цього не зрозуміти! Відпусти мене!
• Саймон: (після поранення німця) Чорт забирай! Снайпери! Треба бути обережним!
• Німець: Послухай, це все Циммерманн! Не вір йому, він збожеволів! Те, що він робить з нашими людьми — це ж чисте божевілля! С власними людьми... А тепер ми вважаємося зрадниками, бо намагались його зупинити! Ця штука з безсмертям... Він розсилає фантомів... Вони тагнуть людей в річку, поки вода не почервонії. Це через цю кров... Вони нею харчуються... Навіть наші собаки прокляті! Ми всі прокляті!
• Саймон: Ти хоробро бився, пишайся цим... Це ще не кінець.
• Німець: Все це... Ми тепер на одному боці, американцю.
• Саймон: Забудь про це. мені начхати на боки.
• Німець: Послухай... Там, на пагорбі, є броня... Візьми її. І будь обережним, вночі вони літають... Вони...
• Саймон: Спочивай з миром.

—

• Йонас Циммерманн: Хто ти такий? Як ти смієш турбувати мене під час роботи?
• Саймон: Це ти — Циммерманн? Через тебе аця ця суєта?
• Циммерманн: Ні, ні... Мене звуть Йоганн Меркель. Я був асистентом Циммерманн, але його більше немає. Можна сказати, що він перейшов на інший бік.
• Саймон: Я знаю. Де він?
• Циммерманн: Повір мені, якби знав — сам би розповів. Циммерманн сам встановлює правила для себе. «На війні і в коханні всі засоби хороші», знаєш, як кажуть. Але він... Загалом, Циммерманн грає з силами, про які ти не маєш поняття. Якби ти лише знав, що тут трапилось...
• Саймон: Отже, поняття не маю? Ну, подивимося. Дракони, гігантські чудовиська, живі мерці... Продовжувати?
• Циммерманн: Це лише початок. Дозволь мені просвітити тебе, мій американський друже. Був створений зв'язом — зовсім неймовірний — між поверхнею землі та іншим виміром, світом, про який раніше не знала жодна жива душа. Ми в процесі жахливої зміни природи нашої планети.
• Саймон: Знаєш, ща вчора я б сказав, що ти на 100% здурів, але зараз... Я лише хочу знати, де він?
• Циммерманн: Я ж сказав, не знаю. ПОстривай, я можу показати тобі карту, можливо, це тобі допоможе. А, так... Ось! (кидає в Саймона жменьку червоного порошку) Боже, як тупо з твого боку. Ти не надто розумний, чи не так? Ну добре, прощавай. Я відчуваю, ми ще зустрінемося в найближчому майбутньому. Скоро ти зрозумієш, що я все занадто чесно тобі пояснив, зрозумієш через біль... Ха-ха-ха...

—

• Саймон: Ти не одна з цих істот? Хто ти, солдате? Де твій підрозділ? Наші вже на підході?
• Поранений британський солдат: Не має значення... Я зміг втекти звідти... Врятував свою грішну душу, навіть якщо помру — це буде краща смерть...
• Саймон: Що ти маєш на увазі під «кращою смертю»?
• Солдат: Тут відбувається щось жахливе... Я не знаю, що саме... Але це зло. Вони коять тут жахливі речі. Я бачив, як солдат повстав з мертвих, присягаюся. Його обличчя було розірване на шматки... Тому благаю, посліхай мене. Забирайся геть звідси, так далеко, як можеш. Ось моя порада...
• Саймон: Я не можу втекти звідси.
• Солдат: Тобі доведеться! Біля замку знаходиться база дирижаблів, але дістатись туди нелегко. ЇЇ охороняють ці прокляті істоти... і Некромант.
• Саймон: Некромант? Ти про Циммерманна?
• Солдат: Так, він імперський вчений, господар цього замку, відповідальний за всю ці різанину... Вони збирають мертвих солдатів з полів битв і перетворюють на непомерлих... істот. Якщо ти підеш туди, то можеш ніколи не повернутися... Я залишуся тут. Можливо, ми зможемо пережити це божевілля...
• Саймон: Послухай. Я вирушив в Європу, оскільки тут йшла війна, в якій необхідно перемогти. Тепер тут відбувається щось значно більше. Ця битва не може бути програна. Я йду в замок.

—

• Ганс Фішер: Циммерман зрадив нас і втік. Він знайшов ному бойову машину, не знаю де: вона працює зовсім не так, як наша. Кажуть, тут замішана магія. Ще вчора я б в це не повірив, але тепер я починаю думати, що можливо все. Кажуть ще, що вона в 10 разів більша ніж будь-яка з бойових машин, які раніше використовувались. (...) Боже, я стаю на коліна. Заради своєї сім'ї. Господи, не забирай моє нещасне життя. Благаю, будь милостивим!
• Саймон: Схоже, Богу сьогодні не до милості.

—

• Ейлан: Нарешті він прибув! Пророцтво збувається Втілення великого Ра-гена, винищувача демонів... Чистого духом воїна, найдостойнішого з ворогів... Мені доручено передати послання від володаря підземель. наш союзник неналежним чином скористався силою, яку ми йому подарували. Тепер він став нашим найлютішим ворогом. Тобу потрібно знищити його. Це твоя доля.
• Саймон: Та пішли ви!
• Ейлан: Не бійся. Ми станемо з тобою одним цілим. Ми були з тобою завжди і будемо до самого кінця. Візьми цю машину, що чекала на тебе тут, і з її допомогою знищ Некроманта. ти сам знаєщ, що в тебе немає вибору.
• Саймон: А що буде потім, коли я розберуся з негідником? Я просто піду?
• Ейлан: Коли ти виконаєш свою призначення, то станеш вільним. Все залежить від тебе і твоєї волі.
• Саймон: Добре, я згоден.
• Ейлан: Нехай буде так.
• Саймон: Я це зроблю. Вступлю в бій і здобуду перемогу! Потім виберуся звідси і вирушу додому.

—

• Саймон: Нарешті, Циммерманне, ми знову разом.
• Циммерманн: Звісно. Знаєш, хлопчику, мені тебе шкода. Ця зброя надто потужна для тебе, тому спочатку я знищу тебе. Потім я знищу свій загін, а за ним — армії Британії та Німеччини цілком. Вони в мене не вірили. Я хотів вести загін, вигратий війну, але мене ніхто не підтримав. Але коли я знайшов печеру і ці пристрої... Я знав! Я знав, що наближається прорив, якого я чекав все своє життя. Я можу стати кимось особливим. Змінити історію. Змінити війну. Змінити все!
• Саймон: Ходити по воді не пробував?
• Циммерманн: Прояви повагу, це останні миті твого життя!

—

• Саймон: Вогонь проти вогню. Перевіримо, хто кого!
• Циммерманн: Ти не розумієш, що робиш!

—

• Циммерманн: Я надто сильний для тебе! Я великий! Я могутній!
• Саймон: Може й так, але з кожною миттю ти стаєш меншим.

—

• Саймон: Ти готовий до смерті?
• Циммерманн: Нарешті ми зустрілися. Обличчям до обличчя з долею... Я знаю, ти вважаєш мене злою істотою, яка уклала угоду з дияволом. Але ти помиляєшся. Тобі брешуть так само, як брехали мені. Я лише робив те, що вони мені казали. Вони знають ризики. Ти думаєш, що гратися життям і смертю так просто? Ні, ми потребували солдатів, іншого шляху не було!
• Саймон: Солдатів? Ти про цих чудовиськ? Кого ти маєш на увазі під «нами»?
• Циммерманн: Ти дійсно нічого не розумієш? Війна на землі — дитячі ігри у порівнянні з тим, що станеться, якщо в світ повернуться демони. Зізнаюся, я грав в бога, намагався створити армію з легіонів непомерлих солдатів. Армію, як б захистила не лише людей і їх царство, але і вампірів, що живуть під землею... Я — їхній слуга, а тепер і ти...
• Саймон: Ти береш, старий... Все, що я знаю: я повинен убити тебе, щоб відновити мир і пережити це божевілля... І я збираюся це зробити. Відправляйся до пекла!
• Циммерманн: Не так швидко! (ранить Саймона) Для мене більше немає надії, але ти — ти все ще можеш врятувати вампірів.
• Саймон: Яка мені різниця? Я однаково згнию в цій дірі!
• Ейлан: Ти повинен продовжити його справу. Він підвів нас. Тепер твоя черга.
• Циммерманн: Тут закінчується книга, але історія продовжується. Побачимося в пеклі.
• Ейлан: Візьми артефакт.
• Саймон: Мені здавалося, що мені була обіцяна свобода, коли він помре!
• Ейлан: А хіба ти не вільний? Хіба ми не сказали тобі правду?
• Саймон: Смерть? Що це за свобода?
• Ейлан: Не смерть, ні. Ти зараз посередині між життям та смертю. Ти не мертвий, але й не живий. Тепер ти можеш стати новим некромантом, володарем смерті і руйнування, воїном-тінню.
• Саймон: Щоб я став тим, кого я щойно вбив?
• Ейлан: Ми хочемо, щоб ти став більшим, ніж був він. Інші великі маги або загинули, вбо влилися в ряди демонів. Ти — наша остання надія на порятунок раси вампірів, яка захищала людство від демонів протягом багатьох століть. Ми наділимо тебе знаннями і силою. Ти станеш могутнішим, ніж будь-яка жива істота до тебе. Якщо ти не впораєшся, світ зануриться у вічну пітьму. Ти вважаєш, що в тебе є вибір? Вибору немає. Ти — остання надія. Всі інші зазнали невдачі.
• Саймон: Навіщо мені рятувати вампірів? Ви самі все це створили: неживі істоти, тварюки, що лізуть в наш світ. Навіть Некромант — творіння ваших рук!
• Ейлан: Якщо ти відмовишся, світу вампірів кінець, за ним — світу людей. Тебе ж чекає вічність в пекельному полум'ї.
• Саймон: Схоже, альтернативи немає.
• Ейлан: Ти повинен виконати своє призначення, але за твоїм рішенням повинна стояти вільна воля. Яка твоя відповідь?
• Саймон: Я згоден...

—

• Ментор: Ласкаво просимо, новий господарю. Я до твоїх послуг.
• Саймон: Що це? Новий фокус?
• Ментор: Жодних фокусів. Я — твій слуга, замкнутий в цій проклятій рукавиці. Я служу господарю рукавиці, а оскільки мій новий господар — ти, я допоможу тобі в твоїй боротьбі.
• Саймон: Наче джин в лампі, чи як?
• Ментор: Можливо, так. В певному сенсі так і є. Мене звуть Ментор.
• Саймон: Ментор? Добре. Як ти плануєш мені допомагати?
• Ментор: Для початку я розповім тобі історію раси вампірів. Тисячі років тому Земля пережила жахливу катастрофу. Величезний метеорит миттєво знищив все, що було створене людством, зануривши всю земну кулю на століття в темряву, але в темряві зародилась нова раса — вампіри, діти ночі. Пройшло багато років, перш ніж перші промені світла досягли Землі крізь темряву. Вампіри були змушені шукати притулок у місцях, недоступних для Сонця. Глибоко під землею вони знайшли новий світ і зробили його своєю імперією. Протягом століть вони вивчали нові вміння і засвоювали численні нові винаходи. Розквіт підземної імперії настав тоді, коли вампірам відкрилось таємне мистецтво магії. Скоро вампіри, які не знали про близькість магічних кордонів, перейшли межу, яка мала залишатись недоторканою. Межу, за якою ховалось вічне, абсолютне зло — світ демонів, відомий людям як пекло. Коли вампіри перейшли межу, вони випустили в світ найжорстокіших тварюк у Всесвіті. Так почалася війна — війна проти зла в його найбільш жорстокій і заразній формі. Тепер, коли на землі в людей йде світова війна, вампіри змогли знайти на поверхні союзників у своїй боротьбі проти демонів, оскільки якщо демони заволодіють Землею, все життя буде знищене. Перший Великий Некромант створив Воїнів-Тіней, здатних перемогти демонів у бою. Тепер ти став одним з них — винищувачем демонів. Остання тінь підземного світу, остання надія на порятунок.

—

• Саймон: Кінцева зупинка, гм?
• Ментор: Поки що ні. Твій шлях пролягає значно далі. А поки що, мій новий господарю, покажи, на що ти здатний.
• Саймон: Для стародавнього шматка сміття ти на диво балакучий.
• Ментор: Я можу подарувати тобі сили за межею твоєї уяви! не варто недооцінювати могутність темряви.
• Саймон: Краще поясни, як мені звідси вибратись.
• Ментор: Спочатку виконай свій обов'язок. Ти відправишся у світи, в яких не бував жоден смертний.

—

• Ментор: (після вбивства кількох зомбі) Чудово, господарю! З кожною душею, яка відправляється в пекло, ти на крок наближаєшся до своєї істинної сутності. Вбивши достатньо, ти зможеш скинути вуаль Некро-бачення.
• Саймон: Некро-що? Ти про що?
• Ментор: Побачиш у свій час...

—

• Саймон: (знайшов ходячий танк) О, так. Який же я радий знову бачити тебе!
• Ментор: Це вбоге творіння, грубий предмет. Я значно переважаю його.
• Саймон: Заздрість — порок, так мені завжди мама казала.

—

• Саймон: Хто збудував ці штуки? Звичайно, мені це не дуже цікаво, їм однаково скоро кінець.
• Ментор: Як це по-людськи — знищувати все, що не можна підкорити собі...
• Саймон: Я приїхав в Європу, щоб взяти участь у війні — і перемогти. Змінився лише ворог, з яким я б'юся.

—

• Поранений вампір-воїн: Це кінець. Не лише кінець мого народу — кінець життя на Землі. Нас зрадили! Дехто з нас приєднався до породжень зла. Скоро і тобі настане кінець. Ми нічого не можемо з цим зробити... Вони надто сильні, їх не зупинити. Принаймні мені... Мені ще пощастило. Мені не доведеться стати свідком кінця світу. Я зробив усе, що міг, але мій час наближається до кінця...
• Саймон: Ти не один з них?
• Вампір: Ні! Я не продав свою душу Мефістофелю!
• Саймон: Мефістофель?.. Я прийшов сюди, щоб перемогти демонів, або померти намагаючись. Допоможи мені. Вони повинні мати вразливе місце. Щось, що я зможу використати, щоб знищити їх.
• Вампір: Є лише один спосіб припинити цю бійню і повернути все на свої місця. Ти повинен закрити портал, відкритий зрадником, що впустив демонів в наш світ! Я шкодую лише про те, що не можу випити всю кров з цього мерзотника. Але місце знаходження порталу відоме лише найвищим магам... Більшість з них або померли, або приєднались до демонів.

—

• Саймон: Кінець світу загрожує вашому світу... Але я його врятую!
• Ментор: Так тримати, господарю! Ти зробив правильний вибір...

—

• Саймон: (після падіння поїзда) Отже, ще живий? Ну так от: годі з мене всього цього. Попрощайтесь з порятунком світу — хоч земного, хоч підземного... А-а!
• Ментор: Ні, ти не можеш відступити. Ти повинен довести справу до кінця. Це в тебе в крові! Тепер ти — лише знаряддя, в тебе немає іншого призначення! Твій біль — поле бою, в ім'я перемоги проливається кров! Це лише початок! Ти повинен битися — і ти буддеш битися!

—

• Саймон: Хто ти така? Чому вони хочуть твоєї смерті?
• Ейлан: Я — Ейлан, жриця глибин. Вони бояться того, що я знаю, хоча це вже неважливо... Значно важливіше те, що ти тут. Я знаю, навіщо ти прийшов. Ти шукаєш ключ, щоб закрити ворота пекла, запечатати портал, який випустив цих істот в світ.
• Саймон: Дай здогадаюся: ти покажеш мені шлях...
• Ейлан: Звісно, я єдина, хто знає стародавні ходи... Ти вирушиш в нижні тунелі, людино. Ти покинеш це місце і пройдеш в двері у стіні, під сходами. Тунель за ними приведе тебе до воріт, які охороняє дракон... Бідолашна істота стала рабом демонів. Ти повинен перемогти його, щоб здобути ключ від порталу.
• Саймон: здолати дракона. Звісно. Жодних проблем.
• Ейлан: Це буде важко, людино. Дракон Нага безсмертний. Він не може бути вбитим — лише переможеним. Я даю тобі це — Кинджал Амаха. Ти повинен поранити Нагу біля самого серця. В тебе буде лише один шанс. Якщо ти схибиш або помилишся, то згинеш назавжди. Це єдиний спосіб звільнити дракона з рабських кайданів. Будь обережним, Воїне-Тінь. Прощавай...
• Саймон: Спочивай з миром, Ейлан. Я розберуся з цим.

—

• Ментор: Це храм вампірів — місце великої гордості та честі. Кожен, хто увійде, повинен перед відходом розділити великий біль, прихований тут. Така суть серця вампірів...
• Саймон: Я бачу, ти весь такий загадковий...
• Ментор: Людині не дано цього зрозуміти, я знаю.

—

• Саймон: (бачить підземний поїзд) Схоже, прибув на кінцеву.
• Ментор: Ці поїзди — «їздові кроти». Існування вампірів залежить від них. Вони поєднують технологію з...
• Саймон: Ну а мені яке до цього діло?
• Ментор: Я лише намагшаюся просвітити тебе, господарю.
• Саймон: Хоч би спитав спочатку.

—

• Саймон: Ще одна печера підземного світу. Точно як в легендах... Тільки моста між світами більше немає...
• Ментор: Який поетичний опис. Я навіть не міг подумати, що ти здатний на подібне...

—

• Саймон: Навіщо тут намальоване сонце? Сюди проникає сонячне світло, чи що? Хтось так добряче пожартував?
• Ментор: Символ являє собою спогад про минуле. Коли Земля була ще молода, стародавні раси жили під її поверхнею. Почалася війна, і декомі довелося відступити глибше — вони ніколи не повернулися. Ті ж, хто залишились на поверхні, змінились під світлом сонця і стали людьми...
• Саймон: А якщо коротко?
• Ментор: Цей світ — твій в тій же мірі, що і наш. Колись давно ми були однією расою.

—

• Ментор: В цих великийх залах загинули багато моїх побратимів. Тепер їх оплакує вітер, жалкуючи про колишню силу тих, хто жив у тіні. Лише ти, господарю, можеш принести їм спокуту.
• Саймон: Немає тут жодного вітру. Тихо, наче в могилі.
• Ментор: Можливо, ти не можеш це чути так, як чую я...

—

• Саймон: Ти... Я тебе вже бачив, високо в неюі. Я думав, мені здалося, а ти справжній... Справжній живий дракон!
• Нага: Мене називають Нага, я найстаріший зі всіх драконів, володар вітру і князь вогнедишних. Демони полонили мене і замкнули тут. Прошу тебе, людино, звільни мене! Позбав мене від кайданів. Лише ти можеш це зробити.
• Саймон: А чого це я повинен тобі довіряти? Що завадить тобі спалити мене дотла в ту ж мить?
• Ментор: Прояви співчуття, господарю... Ти повинен звільнити Нагу, і його сила опиниться на твоєму боці. Ти можеш багато чому навчитися у драконів. Вони стародавні і шановані створіння...
• Саймон: Отже, стародавні і шановані? Тобто він такий же пустомеля, як і ти, так?
• Нага: людино! Як ти можеш марно витрачати час! Коли демони захопили цей світ, вони примусили мене стати воїном їхньої нечистої армії ненависті за допомогою найчорнішої магії!
• Ментор: Звільни Нагу, і ти знайдеш медальйон древніх — могутній артефакт, що дозволяє керувати драконами. Він вступить в наші ряди!
• Саймон: Ну що ж. Мій дідусь скакав у бій верхи на коні... Мабуть, верхи на драконі — приблизно те ж саме.

—

• Саймон: (звільняє дракона) Схоже, тепер ти мій боржник, здоровило?
• Нага: (гарчить)
• Саймон: Мені потрібно потрапити в святилище Азазеля. Я врятував тебе від рабського життя і обірвав прокляття. Тепер подивимося, чи є хоч крихта правди в легендах про драконів.
• Нага: Дурний смертний, невже ти дійсно вірив у дурні казки про благородних драконів? Але я — Нага, останній зі свого роду, допоможу тобі. Не тому, що ти врятував моє життя, а тому, що перемога за тобою. Якщо ти зміг здолати мене, то, можливо, впораєшся і з Азазелем. Коли цього демона не стане, я повернуся і знову буду мирно охороняти свої скарби, як і раніше. Я допоможу тобі один раз, Воїне-Тінь, але потім наші шляхи розійдуться. Після цього ні на що не розраховуй. мій борг перед тобою буде сплачений повністю.
• Саймон: Цілком чесно. Почнемо?

—

• Нага: Я скину на них полум'я пекла!
• Саймон: Ми вже в пеклі...

—

• Нага: Ми вже близько. Я відчуваю запах крові демонів. Це володіння Азазеля. Він — могутній воїн. Колись він був ангелом у світі, який ви називаєте небесами. Він очолив повстання ангелів проти свого творця, коли той створив Адама, першу людину. За свої злочини Азазель був засланий в підземний світ...
• Саймон: Отже, цього... Азазеля... можна здолати у бою?
• Нага: Так, але це буде дуже непросто. Тобі ще ніколи не зустрічався ворог такої сили. На щастя для тебе, на твоєму боці я — разом ми його здолаємо.

—

• Азазель: Це буде цікава битва. Писання кажуть, що син вогню ніколи не віддасть своє життя сину землі. Багато років тому я вимовив ці слова. А тепер я став свідком союзу звіра-зрадника і слабкої людини. Жоден з вас не може уявити собі наслідки своїх дій. Ваші життя безглузді. Ви — діти переді мною: ваша доля — вступити в мої ряди. Станьте на коліна перед моєю величчю — або помріть.
• Саймон: Дякую за пропозицію, але, якщо ти не проти, я відмовлюся. Ти відстав від життя, друже. З того часу, як я у грі, все змінилося. Твій час вийшов. Можливо, родину Наги ти вбив без проблем, але люди так просто не здадуться. Ти — всього лише порожня проклята душа... Тому дякую, годі з мене. Твої дні відраховані. Світ Наги вже не врятувати, але наш світ буде жити. Я вб'ю тебе і тварюка, на якій ти сидих. Твої свлова нічого не означають для мене.

—

• Азазель: Я зараз помру, але й ти скоро підеш за мною. В тебе немає жодної надії, людино. Все, що жве або померло, вся плоть і кістка — вампіри, демони, люди — всі ви скоро станете слухняними рабами мого володаря Мефістофеля. Всіх вас поглине пекельне полум'я.
• Саймон: Цього не буде. Шкода лише, щоти не побачиш, як я вб твого господаря так само, як щойно вбив тебе.
• Азазель: Ти все ще не розумієш. Ти бачив пекло на землі своїми очима, але не розумієш. Я помру тут, але оживу по той бік воріт смерті. Безсмертя чекає на мене у вогняній прірві пекла, а ти підеш за мною, Воїне-Тінь. Щоб закрити портал, тобі доведеться відправитися в пекло, звідки немає виходу. Немає зворотнього шляху.
• Саймон: Можливо, ти правий, але я дійду до кінця. Це необхідно зробити, і якщо знадобиться жертва...
• Азазель: Тобі легко говорити це зараз, людино. Скоро, зовсім скоро ти пошкодуєш про свої дурні обіцянки.
• Саймон: З одного пекла в інше. Тут все й закінчиться.

—

• Мефістофель: Відступи, комахо. Відступи — або помри, як і всі інші дурні, що насмілилися встати на моєму шляху.
• Саймон: Чого б тобі не спуститись сюди особисто, кретине?

—

• Ментор: Господарю, ти не раз доводив свою віру і хоробрість. Тепер на нас чекає фінальний бій. Цей деь принесе на найвеличнішу перемогу — або кінець всього живого.
• Ейлан: Ти близький до безсмертя, Воїне-Тінь. Велике знання і велика сила наповнюють тебе. Ти — наша остання надія. Ми всі — єдиний розум, що залишився з'єднганим воєдино. Наші світи — наш і твій — на межі загибелі. Зупини Мефістофеля, Саймоне, Покінчи з ним раз і назавжди.

—

• Саймон: Отже, царство демонів? Я досяг своєї мети. Тут початок і кінець Всесвіту.
• Мефістофель: Нарешті ти прибув в серце мого царства, людино. Я майже вражений тим, як далеко тобі вдалося зайти. Заходь, якщо насмілишся. На тебе тут чекає лише смерть. Я — володар пекла, найдавніше втілення найчорнішого зла. В мене є пропозиція для тебе. Дай присягу воїнству пекла. Разом ми докорінно змінимо цей світ.
• Ейлан: До початку відліку часу сили, що вічно були присутні в цьому світі, створили священні печатки, щоб зберегти всесвітню рівновагу. Печатки мали залишатись під захистом, незачепленими. Гармонія світу була б порушена, якби хтось потривожив спокій печаток, а за цим пішов би Армагедон. Печатки були віддані на зберігання мешканцям Землі та Віному Ордену. Хранителями однієї стало людство, друга дісталась роду вампірів. Але якщо порядок речей порушити, на світ зваляться неймовірні жахіття, на землю вилізуть жахливі тварюки, а небо перетвориться на попіл. Якщо обидві печатки опиняться в підземному світі, відкриється портал в пекло, а Земля потоне в темряві. Настане... Настане кінець всьому.
• Саймон: Хтось нас зрадив! І люди, і вампіри приречені. Обидві печатки тут! Невже я запізнився?
• Ейлан: Лише велика стародавні сили знають, коли настане Армагедон. Битва між Хаосом і Порядком — природна частина Всесвіту.Перш ніж Хаос зможе підготувати війська до Армагедону, пройде 30 циклів. За цей час слабкі раси можуть спробувати відстрочити неминучий кінець.
• Саймон: Шанс ще є!
• Мефістофель: Подумай, чого б ми могли досягти разом. Яка сила чекає на тебе під моїм крилом. Боги будуть не рівнею нам. Такої влади не буде більше ні в кого.
• Ейлан: Є лише один спосіб зупинити Хаос — забрати печатки зі святилища й повернути охоронцям, вампірам і людям. Це може зробити лише великий хранитель печаток, здатний приборкати силу, що рветься назовні. Його треба розбудити.
• Мефістофель: Приймай рішення, людино, скоро ми зустрінемося, а моя сила тобі відома. Моя влада над цим місцем абсолютна. Як ти можеш сподіватися на перемогу? Мої армії Хаосу захоплять весь світ. Подумай над моєю пропозицією. Не чіпай печатки — перейди на наш бік. Іншого шляху немає.
• Саймон: Якщо є бодай найменша надія на порятунко світу — людей і вампірів — я не буду коливатися. Я не порушу дане мною слово. Тобі не вдасться збити мене з шляху, володарю демонів. Я йде за тобою, Мефістофелю!
• Мефістофель: Нехай буде так.

—

• Саймон: Я ніколи не хотів у це влазити. Мені потрібно було виграти мою власну війну, а ти втягнув мене у свою. Ти відібрав у мене все...
• Мефістофель: Невдчний мерзотнику. Поглянь, що тобі дала моя війна! Такої величі не вдавалось досягти жодному смертному. ТИ повинен стояти на колінах переді мною! Але тепер смерть схилить переді мною твою голову...

—

• Мефістофель: Тобі не втекти. Ти мій.
• Саймон: Ще 2 кроки... 2 кроки — і все це закінчиться.
• Мефістофель: Так близько — і, одночасно, так далеко. Ти зазнав поразки, людино. Твій останній бій програний. Тепер тебе ніщо не врятує, але я милостивий. Я пропоную тобі останній шанс. Ти знаєш, що не покинеш це місце, бо твоє місце тут, Саймон Бекнер. Ти — природжений вбивця, що несе смерть. Приєднуйся до мого легіону пекла.
• Саймон: Битва не закінчена! Печатки все ще в мене!
• Мефістофель: Не будь дурнем! Портал не випустить тебе! Віддай печатки мені. Віддай їх — і я подарую тобі нове життя. Зроблю тебе генералом демонів!
• Саймон: Генералом, так? Це значно краще, ніж рядовим. Оце так підвищення, а?
• Мефістофель: Називай це як забажаєш. Я пропоную тобі безсмертя! Просто віддай те, що належить мені по праву. Земля — лише перше звершення нескінченної війни. Ми досягнемо зірок, підкоримо всі форми життя у Всесвіті.
• Саймон: Це все, що ти можеш мені запропонувати? Схоже, всі козирі в мене!
• Мефістофель: Ну, тоді чого ти хочеш від мене? Назви ціну, людино. Назви її!
• Саймон: Притримай коней. Відклади Армагедон на сотню років — і я залишуся тут, з тобою. Лише дай людству і вампірам ще століття, щоб підготуватися.
• Мефістофель: Чому я повинен прийняти це?
• Саймон: А що, в тебе є вибір?
• Мефістофель: Ну гаразд. Віддай печатки, поки моє терпіння не луснуло.
• Саймон: Так ми домовилися чи ні? Дай слово!
• Мефістофель: Так! Присягаюся! Присягаюся самим серцем пекла!
• Саймон: Є лише одна проблема. Я що хочу сказати? Вони ж не просто так називають тебе «батьком брехні», чи не так? Тому.. (кидає печатки в портал)
• Мефістофель: Що ти робиш?! Ні, Будь проклятий за це!
• Саймон: Священні печатки в безпеці, а я сповна заплатив за свої вчинки. Я проклятий і закритий тут — тепер це мій новий дім. Мефістофель був правий: я проклятий. Все, що я робив, все, чим я є, вело мене сюди. Я — солдат армії темряви і готуюся до майбутньої хвилі, яка занурить землю в пекельне полум'я. Ще 100 років — і війна знову вийде за межі пекла. Чи будуть люди і вампіри готові до цього? Чи розумно використають час, який я їм подарував? Чи вони будуть надто зайняті власними війнами, несучи смерть і руйнування в тіні Хаосу? Чи будуть вони готові до повернення демонів — до мого повернення? Лише час... Лише час покаже.

—

• Німець: Руки вгору, томмі! Ти мій полонений! Здавайся, або я стріляю!
• Саймон: Де я? Що це за місце? Я... Я вдома?!
• Німець: Твій останній шанс! На коліна!
• Інший німець: Йоганне! Йоганне! Не роби цього! Не стріляй! Війна закінчена! Ми всі вирушаємо додому!
• Йоганн: А, ти не уявляєш, як тобі пощастило, британцю! Ще секунда — і тобі кінець. Відправився б прямо до пекла!
• Саймон: Отже, пощастило?.. Ну, так. Годі з мене пекла на сьогодні.
• Йоганн: Мене звуть Йоганн. Давай, пішли. Я допоможу тобі дістатися до своїх, а ти мені поставиш пиво і ми вип'ємо за мир!